XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Поліщук О.Ю., Ягода Г.Ю. Основні проблеми розвитку зовнішньоекономічної діяльності в АПК України

Поліщук Ольга Юріївна, студентка ІІІ курсу факультету менеджменту,

Уманський державний аграрний університет

Науковий керівник: Ягода Г.Ю., викладач кафедри Фінансів і кредиту

Основні проблеми розвитку зовнішньоекономічної діяльності в АПК  України

В організації й управлінні ЗЕД в Україні залишається ще багато невирішених проблем. Структура зовнішньоторгового обігу як і раніше має переважно сировинний характер, все ще нераціональним являється імпорт, недостатньо ефективно функціонують спільні підприємства з іноземним капіталом. Великої уваги вимагають і такі питання, як створення стабільної правової бази, сприятливого інвестиційного клімату, ефективної системи управління ЗЕД на рівні підприємства, підвищення якості експортної продукції і багато інших. Особливої уваги вимагає підготовка спеціалістів для сфери ЗЕД. Менеджмент ЗЕД як наукова і навчальна дисципліна в Україні тільки формується. Тим більше вивчення вітчизняного і закордонного досвіду в умовах глобалізації економіки для майбутніх спеціалістів сфери ЗЕД стає надзвичайно важливим.[1]

Управління ЗЕД на підприємстві багато в чому залежить від того, які умови будуть створені в країні для розвитку його діяльності в зовнішній сфері, від ролі держави в регулюванні і підтримці розвитку ЗЕД на національному рівні. Тому вивченню менеджменту ЗЕД на рівні підприємств передує аналіз регулювання ЗЕД на рівні держави.

У всіх країнах без винятку, а особливо в державах з перехідною економікою, де економічні відносини нестабільні, державне втручання в розвиток ЗЕД являється об'єктивною необхідністю. Це пов'язано головним чином з метою захисту національних інтересів при здійсненні ЗЕД, більш повного використання ЗЕД як фактору економічного росту.

В період до перебудови економіка країни носила автаркічний (закритий) характер. Управління економікою (в тому числі ЗЕД) будувалось на монополії держави і переважно на адміністративних методах управління. В таких умовах безпосередній виробник не був зацікавлений в розвитку експортної діяльності. Прямі зв'язки між виробниками і споживачами були відсутні. Не було чіткої концепції ЗЕД, яка б відображала її мету, пріоритети і методи їх досягнення.

В умовах ринкових відносин (переходу до них) характер впливу держави на економіку країни, в т.ч. ЗЕД, докорінно змінюється .Цей вплив набуває форми державного регулювання, що означає створення відповідних умов, сприятливих ефективному розвитку економіки країни в цілому і її складових частин.[1]

Таким чином, державне регулювання ЗЕД підприємства в умовах переходу до ринкової економіки повинно полягати в створенні умов і сприянні розвитку його зв'язків із зарубіжними партнерами.

Перехід до ринку вимагає розробки наукових основ ефективного господарювання на засадах підприємства, конкуренції.

Актуального значення набуває питання пошуку оптимальних форм господарювання в народногосподарському комплексі і зокрема, в АПК. Від його рішення прямо залежить розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, майбутнє продовольчого сектору.

Проблема ця багатопланова, така, що стосується з одного боку, як суб'єктів господарювання, так і органів державної виконавчої влади, які виконують функції реалізації аграрної політики на місцях, а з другого, - потребує нового підходу до створення, функціонування та вдосконалення різних форм господарювання.

Гнучкі зміни обумовлюються вимогами ринку. Дослідники багатьох країн світу вказують на поступове зникнення інституційних і політичних бар'єрів, які відділяли село від міста. Відхід від адміністративно-командної системи організації економіки зробив неможливим існування практики централізованого розподілу ресурсів без урахування економічних реалій. У 1990 р. на сільське господарство витрачалась майже третина державного бюджету. Але нині, із зміною умов господарювання, держава об'єктивно не може в таких самих обсягах підтримувати сільське господарство. Не випадково висуваються вимоги до уряду про субсидіювання агропромислового сектора, як це було раніше. Проте очевидно і те, що держава не в змозі цього робити, частка АПК в державному бюджеті скорочується, а перспективи її збільшення обмежені.

Перехід аграрної сфери до ринку не можна розглядати ізольовано від загальних соціально-економічних перетворень в державі. Ринок, як відомо, є найважливішим елементом товарного виробництва. З огляду на це ринкові відносини відображають значною мірою специфіку суспільного ладу. Тому ринок треба розглядати як важливий сектор господарського механізму.

Ми не випадково проаналізували окремі теоретичні погляди щодо ринкової економіки. За допомогою методологічного підходу ставимо за мету досягти більш зваженої оцінки аграрної економіки України. А головне - з'ясувати причини виникнення негативних тенденцій в аграрній сфері.

Аналіз стану та розвитку зовнішньоекономічних зв'язків АПК України свідчить про те, що далеко не всі питання розвитку зовнішньоекономічної інтеграції АПК мають належний рівень наукового та методичного забезпечення і практичного вирішення. Потребують теоретичні обґрунтування, базові методологічні положення і практичні аспекти у світлі динаміки новітніх процесів розвитку світового ринку та їх можливої перспективи.[2]

Домінуючі ознаки сучасного світового ринку асоціюються, в основному, із Світовою організацією торгівлі (СОТ), Генеральною угодою з тарифів і торгівлі (ГАТТ), інтеграцією України з країнами-членами Європейського Союзу (ЄС) та іншими міжнародними угрупуваннями.

Активний рух України і її АПК у напрямі інтеграції з ринками країн-членів ЄС за прогнозними даними має забезпечити національним суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності вагомі здобутки на нелегкому шляху прихованих митно-тарифних перешкод, які дестабілізують експортно-імпортні операції.

 

Прискореного освоєння досягнень науково-технічного прогресу не відбулось, а навпаки, мало місце різке падіння виробничого потенціалу у більшості господарств, повернення до найпростіших технологій. Недостатня матеріальна заінтересованість в результатах праці спричинила масове зниження реальних доходів сільських товаровиробників. У цілому в населення країни, як мінімум, вдвічі, а по окремих джерелах, втричі і вчетверо скоротилась купівельна спроможність.

Позначається і застарілий підхід до формування структури суб'єктів ринку. Стверджувалось, що на вільному ринку можуть ефективно  функціонувати тільки приватні власники. Це стало основою для прийняття законодавчих актів про прискорену реорганізацію великих державних і колективних підприємств без визначення їх реальної ефективності, перебільшення ролі особистого підсобного господарства у продовольчому забезпеченні країни. Проте вітчизняна і зарубіжна практика підтверджують положення про те, що на ринку може будь-який власник - приватний, колективний, кооперативний, державний. Досвід останніх років переконує, що доцільною є багатоукладна структура ринку, оскільки вона створює умови для здорової конкуренції. Важливо, щоб продавець був реальним власником реалізованого товару і одержаного доходу, міг самостійно приймати рішення про реалізацію продукції та визначити ціни на неї.[2]

Мав місце так званий зрівняльний підхід до формування ринку товарів і послуг, незалежно від їх народногосподарського значення. Внаслідок цього макроекономічні фактори почали негативно впливати на формування продовольчого ринку. Це спричинило падіння реального рівня доходів населення, інфляцію і збільшення неплатежів. Одночасно знизилось значення етапності застосування нових економічних відносин, які враховують природу розвитку аграрного виробництва.

Весь обсяг сільськогосподарської продукції розподіляється та­ким чином, що 60% надходить на промислову переробку, 25% споживається у свіжому вигляді, решта - використовується в самому сільському господарстві. Із перероблюваної сільськогос­подарської продукції 85% як сировина поступає на підприємства харчової, а 15% - у галузі легкої промисловості. Тобто основна галузь, що переробляє сільськогосподарську сировину і є голов­ним інтегратором АПК - це харчова промисловість, яка вироб­ляє близько 16,3% продукції промислового виробництва України. Харчова промисловість входить до продуктивних комплексів АПК. Ії сировинна база досить поширена в Україні. Ще більш широкі межі розміщення споживачів продукції цієї галузі. Саме через це розміщення харчової промисловості має таку особли­вість, що виділяє її серед інших галузей, - її підприємства роз­міщуються повсюдно: скрізь, де є населений пункт, існує те чи інше виробництво харчової продукції.

Харчова промисловість - одна з найбільших та найважливіших галузей промисловості України. Від рівня її розвитку, стабільності функціонування залежить стан економіки і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, рівень життя населення.

Виробництво продовольства - основа існування будь-якого суспільства. Люди постійно споживають продукти харчування і ефективне функціонування цієї галузі та економіки в цілому підвищує попит на продукти. Але, на жаль, в умовах переходу до ринкової основи господарювання, відбулась криза в економіки в цілому підвищує попит на продукти. Але, на жаль, в умовах переходу до ринкової основи господарювання, відбулась криза в економіці, що змусила споживачів відмовитись від деяких продуктів.[3]

Звичайно, такі явища в економіці призводять і до поганих наслідків стосовно людей. Адже не повноцінній раціон людини, погіршує її здоров'я, тим самим погіршується і демографічна ситуація країни в цілому.

Якщо звернутися до карти, то можна побачити, що харчова промисловість розміщена майже в усіх містах України, особливо в районних центрах. Вона орієнтується як на ресурсний потенціал, так і на кількість населення, що проживає в даному місті. Оскільки при збільшенні кількості населення збільшується попит у харчових товарах.

Важливими проблемами регулювання ЗЕД є збалансованість зв'язків, досягнення додатного сальдо експорту - імпорту товарів і послуг. На особливу увагу заслуговує регулювання імпорту з орієнтацією на інвестування виробництва і стабілізацію економіки, на модернізацію основних виробничих фондів, впровадження сучасних технологій, економію матеріально - технічних ресурсів. Щоб досягти рівноважного стану у цій сфері, необхідно наростити виробництво й обмежити ввезення продуктів харчування та інших товарів.[4]

Аналіз показує, що Україна може бути продовольчо незалежною по життєво важливих продуктах харчування, для виробництва яких у неї е достатній природноекономічний потенціал.

Література:

1. Климик Г.В. к. е. н., доцент, Уманський державний аграрний університет «Адаптація зовнішньоекономічної діяльності підприємств  АПК до умов зовнішнього ринку.»  // web:   http://intkonf.org/

2.Якуненко Н.І. Продовольчий ринок України: проблеми та тенденції розвитку // Економічні реформи сьогодні. - 1998. - № 13.- С. 36

3.Качан Є.П. // Розміщення продуктивних сил України. - Київ: Вища школа.-1997.- 320 С.

4.Світова економіка. Навч. посіб. / За ред. А. С. Філіпенка та ін. - К., 2002. - 268 С.

e-mail:777oleshka@mail.ru


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>