XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Попович Н. В. ПРАВОВА КУЛЬТУРА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Попович Наталія Василівна

студентка магістратури Інституту підготовки кадрів для органів прокуратури України Національного університету «Юридична академія України імені  Ярослава Мудрого»

ПРАВОВА КУЛЬТУРА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

       На сьогодні актуальною проблемою у розвитку сучасних демократичних процесів української державності є формування правової культури, бо саме вона є основою економічного та політичного поступу української держави і права. Правовий прогрес, до якого прагне Україна, здійснюючи запровадження в життя ідей створення громадянського суспільства та демократичної, соціальної, правової держави, може бути реальністю лише за умови, що політична і правова реформи поєднуватимуться з формуванням правової культури українського суспільства, усіх його соціальних груп [1,с.26].

       Складовою загальної культури людства є правова культура, в ній акумулюються досягнення суспільства у розвитку права, правових ідеалів та цінностей суспільства, ступінь досягнення держави у сфері захищеності прав і свобод людини[2,с.1]. Саме зв'язок правової культури з правом, правосвідомістю, правовими відносинами, законністю і правопорядком, правотворчістю та застосуванням норм права відрізняють її від інших форм культури.

        Правова культура має певну структуру, що охоплює правову психологію (правові почуття, емоції; оцінні поняття щодо права чинного та права бажаного; елементи настрою стосовно конкретних правових явищ і правових ситуацій), правову ідеологію (правові ідеї, правові теорії, правові поняття й категорії, правові принципи) та елементи поведінки (вміння і навички ефективної реалізації норм права в повсякденному практичному житті; правову активність громадян). До правової культури належать: правові знання, у тому числі знання конкретних норм права; про державний устрій, про призначення держави, політичну систему суспільства; престиж юридичної професії, авторитет і ступінь розвитку юридичної науки; участь громадян в управлінні державою, стан законності й правопорядку; форми та методи правового регулювання, якість роботи правоохоронних органів [3,с.156].

        На жаль, сучасний стан вітчизняної правової культури свідчить про те, що у суспільстві панує недовіра до соціально-політичних інститутів та структур,нееквівалентність соціального обміну, надзвичайне поширення корупції та хабарництва в найважливіших сферах життєдіяльності суспільства, що в свою чергу посилюють зневагу, нігілістичне ставлення до законів, відверту недооцінку соціальної і особистісної цінності права, як регулятивної основи у стосунках між державою та громадянами та інші прояви деформації правової свідомості. Тут справа не лише в глибокій криміналізованості суспільства, але й у тім, що навіть законослухняні громадяни не занадто схильні дотримуватися законів. І це - одна з головних причин того, що юридичні норми, ефективні в цивілізованих країнах, виявляються неефективними в нас.

       Прагнення оформити Українську державу як демократичну,правову державу з розвиненим громадянським суспільством, на сьогодні, переважно має декларативний характер, форму лише зафіксованих положень у державних законах та інших нормативно-правових документах. Серед причин - відсутність належної уваги з боку держави до проблем правової культури.

       Визнання на вищому державному рівні в якості ґрунтовних принципів нашої держави принципів демократії, правової, соціальної держави - чи не найважливіший крок України в напрямку формування та подальшого підвищення правової культури громадян [4,с.72]. Адже декларація таких положень безумовно передбачає наявність правової культури. Разом з тим, є хибною думка про те, що процес формування правової культури буде відбуватися сам собою по мірі формування демократичних інститутів,створення ефективної правової системи тощо. Дані процесу взаємозалежності, і гальмування одного з них, неминуче призведе до негативних наслідків в цілому.

       Це обумовлює потребу в неухильному зростанні й досягненні високого рівня правової культури кожного громадянина,а саме: виховання глибокої пошани до закону, формування готовності безпосередньо і активно брати участь у втіленні його положень у повсякденне життя, кожної посадової особи, кожного державного службовця, і особливо професійних юристів, на яких припадає головна робота у законотворчості та застосуванні права. Лише тоді рівень правової культури населення досягне найвищого щабля розвитку, лише тоді кожен громадянин держави відчує власну приналежність до правового життя країни, буде активним учасником правового процесу й матиме змогу самостійно аналізувати чинне законодавство, відзначаючи його здобутки та недоліки.

Література:

1. Третяк С. Правове забезпечення правової культури населення як умова створення основ громадянського суспільства// Право України. - 2005. - №4.-С. 26-28.

2.  Власенко В.П. Генезис поняття «правова культура» у працях вітчизняних та зарубіжних вчених// Часопис Академії адвокатури України.- 2010.-№4.-   С.1-7.

3.  Правознавство: Підручник / А.І. Берлач, Д.О. Карпенко, В.С. Ковальський, А.М. Колодій, А.Ю. Олійник, О.О. Підопригора; За ред. В.В. Копєйчикова, А.М. Колодія. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 752с. - С. 156. 

4. Карась А.Г. Правова культура сучасної України: гносеологічний аспект//Держава і право. - 2010. - Вип. 50. - С. 67-74.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>