XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Приймак В.І. ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Приймак В.І.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Пенсійна реформа покликана створити в Україні надійну й адекватну ринковим умовам систему соціального захисту для населення, яке втратило працездатність. Нині від фінансової спроможності пенсійної системи безпосередньо залежить добробут близько 30% населення країни. Сталий розвиток пенсійної системи сприяє також посиленню соціального захисту працюючих, детінізації зайнятості та доходів, забезпечує більш ефективне використання бюджетних коштів та стабільне соціально-економічне середовище. Водночас демографічні перспективи та мінливе економічне середовище дають підстави говорити про те, що пенсійна реформа не одноразовий захід, а безперервний процес, який ніколи не втрачає актуальності.

Головним елементом пенсійної системи і основним джерелом грошових доходів пенсіонерів в Україні є і ще довгий час залишатиметься солідарна система.

В даному випадку слід мати на увазі, що солідарна система передбачає солідарність не лише між поколіннями працюючих та пенсіонерів, а й між самими пенсіонерами. Виплата високих пенсій незначній кількості пенсіонерів на тлі загального низького їх розміру не може вважатися нормальним явищем для солідарної системи. Потрібно наголосити, що диференціація розмірів пенсій не повинна бути самоціллю, головне завдання пенсійного забезпечення - гідний рівень життя громадян, які втратили працездатність.

До найголовніших пріоритетів реформування солідарної системи на сучасному етапі слід віднести вдосконалення механізму індексації пенсій з метою підтримки купівельної спроможності доходів та запобігання бідності пенсіонерів порівняно з рештою населення.

Слабка кореляція між сплатою пенсійних внесків та одержаним розміром виплати призводить до несправедливості і неефективності пенсійної системи. Населення зазвичай ставиться до пенсійних внесків як до податків загалом, не сприймаючи внески як необхідну передумову для здобуття власних пенсійних прав, а отже, намагається уникнути або мінімізувати їх сплату.

При цьому виникають ще два питання: чи за однаковими правилами мають індексуватися мінімальна пенсія (мінімальна виплата) та залежна від заробітку частина пенсії, і як це впливатиме на розподіл пенсіонерів за рівнем доходу, адже існує реальна загроза зрівнялівки. З огляду на це, зв'язок між мінімальною виплатою, правилами індексації та мотивами до страхової участі має бути ретельно продуманий. Соціальні допомоги для всіх пенсіонерів за віком, незалежно від страхової участі та доходів домогосподарства запроваджені у Нідерландах, Данії, проте переважна більшість країн призначає мінімальну пенсію за умови перевірки доходів.

Важливе значення для адекватності та справедливості пенсійної системи має також вирішення питання щодо умов урахування в страховому стажі перерв у роботі, пов'язаних з тимчасовою непрацездатністю, народженням та вихованням дітей, безробіттям, навчанням тощо.

Встановити безпосередній зв'язок між сплатою внесків та майбутнім розміром пенсій, скоротити майбутні видатки солідарної пенсійної системи і водночас підтримати коефіцієнт заміщення на належному рівні дає можливість запровадження другого рівня - обов'язкової накопичувальної системи. Накопичувальній складовій (як обов'язковій, так і добровільній) нині надається особлива увага, оскільки солідарна пенсійна система, основним принципом якої є утримування контингентів пенсіонерів наступними поколіннями працюючих, може бути надійною і ефективною лише за умови розширеного відтворення поколінь. Тобто головним чинником поширення накопичувальних пенсійних систем є демографічні тенденції, зокрема звужений режим відтворення та зростання тривалості життя, що є ключовим чинником подальшого постаріння населення та зростання демографічного навантаження на населення працездатного віку, а отже - зростання пенсійних видатків у майбутньому. При цьому рівень ефективності і розвитку пенсійних систем, їхні конкретні характеристики визначаються переважно національною соціально-економічною моделлю, зокрема, організацією ринку праці, наявністю традицій соціального діалогу тощо.

Загалом процес старіння населення слід оцінювати як позитивну тенденцію, що виявляється за достатньо високого ступеня соціального розвитку і є свідченням досягнень людства щодо зниження смертності та збільшення тривалості життя. Проблема полягає в тому, що в Україні цей процес розвивається надзвичайно швидко і переважно за рахунок зниження народжуваності, але не супроводжується стійкими тенденціями щодо збільшення тривалості життя (особливо у працездатному віці). Якщо за даними перепису населення 1959 р. в Україні частка осіб віком 60 років і старших (цей показник характеризує "рівень старіння" населення) становила 10,5% загальної чисельності населення, то за результатами перепису 2001 р. вона була вже вдвічі більшою - 21,4%. При цьому слід зауважити, що наприкінці 1990-х та на початку 2000-х рр. за межі працездатного віку виходили нечисленні покоління народжених у роки Великої Вітчизняної війни, а поповнювали його більш потужні когорти народжених у першій половині 1980-х років. Завдяки цьому у 1999-2003 рр. спостерігалися незначний приріст кількості населення працездатного віку і деяке скорочення населення старшого віку. Проте вже з 2004 р. почалося зменшення чисельності працездатного контингенту, яке дедалі буде прискорюватися.

При цьому слід зазначити, що, незважаючи на сприятливі тенденції розвитку ринку праці, економічне зростання, яке спостерігається в Україні з 2000 р., відбувається без істотного збільшення обсягів та рівня зайнятості, пропозиція робочої сили залишається практично фіксованою. Нині рівень зайнятості населення України є значно нижчим як порівняно з історичною ретроспективою (з радянським періодом), так і з сучасними показниками по більшості європейських країн, особливо це стосується чоловіків у найбільш працеактивному віці (30-54 років) та молоді віком 15-24 років.

Вже нині у пенсійній системі України на 10 платників внесків припадає 9 пенсіонерів. За незмінності рівня участі населення у пенсійному страхуванні до середини 2020-х років кількість пенсіонерів зрівняється з кількістю платників, а до кінця прогнозованого періоду - перебільшуватиме її на третину.

Такі демографічні перспективи вимагають пристосування суспільства й економіки до особливостей „старого" населення, де кількість пенсіонерів перевищує чисельність зайнятого населення. Як уже зазначалося, процеси депопуляції та старіння населення справляють дуже негативний вплив на фінансову спроможність солідарної пенсійної системи. Використання наявних резервів щодо підвищення рівня участі населення у пенсійному страхуванні може пом'якшити ситуацію лише у короткостроковій перспективі.

На відміну від існуючої солідарної системи, де сплачені працюючим населенням внески йдуть на виплату пенсій наявному поколінню пенсіонерів, накопичувальна система передбачає капіталізацію внесків. Внески, сплачені до накопичувального фонду, вкладатимуться в різноманітні інвестиційні проекти, що має убезпечити їх від інфляції і сприятиме піднесенню економіки. Перевагою накопичувальної системи є також право приватної власності на акумульовані кошти, тобто вони будуть виплачені застрахованій особі протягом певного періоду після досягнення пенсійного віку або успадковані її родиною.

Водночас не варто переоцінювати можливості накопичувальних пенсійних систем. Вони дуже залежні від економічних ризиків (рівня інфляції, ставки інвестиційного доходу,  стабільності фондового ринку тощо) і теж не зовсім вільні від впливу демографічних процесів - зокрема, зростання тривалості життя у пенсійному віці.

Накопичувальні пенсійні схеми зумовлюють збільшення різниці в розмірах пенсій представників високооплачуваних та низькооплачуваних професій (останні нині становлять переважну більшість платників внесків в Україні). Тому для запровадження накопичувальної пенсійної системи надзвичайно важливе значення має встановлення обґрунтованої, справедливої диференціації в розмірах заробітної плати залежно від складності та соціальної значущості виконуваної роботи.

Особливо слід застерегти від очікувань, що другий рівень може забезпечити значне підвищення розмірів пенсій. Звісно, багато залежить від вибору інструментів інвестування та реального інвестиційного прибутку. Проте не варто забувати, що другий рівень створюється не додатково, а на часткову заміну солідарної системи - зміна механізму фінансування частини пенсійних виплат за рахунок їх накопичення та інвестування дасть змогу уникнути підвищення розміру пенсійних внесків для майбутніх малочисельних поколінь працюючих. Якщо коефіцієнт заміщення з другого рівня компенсує або перевищує відсоток заробітної плати, що йде на сплату внесків - це означає, що одержаний інвестиційний дохід забезпечує повноцінну актуалізацію пенсійних заощаджень відповідно до темпів зростання заробітної плати.

Необхідно звернути увагу, що для одержання коефіцієнту заміщення з накопичувального фонду на рівні, не нижчому розміру внеску, тривалість участі у дворівневій пенсійній системі має бути значно довшою, ніж необхідний стаж для одержання мінімальної пенсії за віком у солідарній системі, передбачений чинним законодавством. Оскільки тривалість періоду накопичення та інвестування внесків відіграє дуже велику роль у формуванні пенсійних активів, гідний розмір пенсії неможливо заробити за короткий термін.

Ще одним важливим напрямом є забезпечення фінансування державних пенсійних зобов'язань, невластивих страховій системі, у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету (це стосується і всіх інших видів обов'язкового соціального страхування). Транзитна функція Пенсійного фонду щодо невластивих видатків робить його заручником фінансової спроможності Державного бюджету і постійно становитиме загрозу для цільового використання страхових коштів (особливо за наявності профіциту пенсійної системи).

Для суспільства загалом принципово важливо, щоб відповідальність за виконання страхових і державних пенсійних зобов'язань була якомога чіткіше розподілена.


Один комментарий к “Приймак В.І. ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ”

  1. Анатолий:

    Еще молодые и зоровые мужики идут на пенсию из МВД, СБУ, армии. Уходя получают большие выходные пособия , идут работать на руководящие должности , получая при этом и пенсии и заработную плату. Нужно им выдавать пенсию только по достижению 60-летнего возраста и предоставить им выбирать какую пенсию они будут получать: специальную или гражданскую.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>