XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

професор, заслужений діяч мистецтв України, Черкесова І.Г. ДО ПРОБЛЕМАТИКИ ПРИРОДИ ДИЗАЙНУ ТА ЙОГО МІСЦЯ В СОЦІУМІ ТА КУЛЬТУРІ, Й В ОСВІТІ

Професор, заслужений діяч мистецтв України,

Черкесова Інна Григорівна,

Миколаївська філія Київського національного університету  культури і мистецтв

ДО ПРОБЛЕМАТИКИ ПРИРОДИ ДИЗАЙНУ ТА ЙОГО МІСЦЯ В СОЦІУМІ ТА КУЛЬТУРІ, Й В ОСВІТІ

На сьогодні ситуація з дизайном в Україні склалася таким чином, що вимагає створення державної програми розвитку теорії і методики, в яких були б започатковані філософські основи, розроблені стандарти освіти в напрямах вітчизняного дизайну. Спрямованість до європейської інтеграції обумовлює пріоритети вирішення проблем сучасної моделі «дизайн-творення».

Українські теоретики розглядають дизайн як окрему галузь мистецтва. Саме на цих засадах й формується кількість навчальних за фахом годин у ВНЗ, де готують фахівців з різних дизайн-напрямів. Але проблема «виробничників» та «станковістів» залишається не вирішеною до сьогодні.

Фахівці-новатори 20-х рр. у Радянському Союзі не вважали дизайн мистецтвом. «Виробничники» декларували дизайн такою діяльністю, що скасовує мистецтво, «станковісти» ж пропагували методику академічного мистецтва у формотворенні предметного світу. Ідеї Баухаузу, першої європейської школи дизайну, суб'єктивно прилаштовувалися окремими митцями до нової сфери діяльності людини. У 50-х рр. тільки в Ульмській школі (Німеччина) було достатньо глибоко переосмислено та застосовано досвід Баухаузу. Провідні фахівці Ульму визнавали високе й самостійне значення мистецтва, доводили, що дизайн не може а ні відмінити, а ні замінити собою мистецтво. Дизайн, на їх думку, це проектування промислового продукту. А це означає, що історія дизайну не є історією естетичного опанування мистецтвом техніки у ХХ столітті. Це історія промислового проектування, що сягає витоків виникнення виробництва у історії розвитку людства.

Саме позиція розглядати дизайн як промислове проектування надає підстави закономірного користування поняттями «етнодизайн» та «протодизайн» у сучасній вітчизняній дизайн-освіті.

Перший керівник Ульмської школи Макс Білль розвивав теорію «конкретного мистецтва», за якою будь-який художній витвір, який створено на засадах закономірностей та принципів формоутворення є результатом пластичного втілення уявлень його автора. М. Білль розробив навчально-педагогічну програму, основою якої стало усвідомлення формоутворення як процесу, що концептуально пов'язаний з раціонально-естетичною теорією дизайну. Згідно цієї теорії утворюється двобічний зв'язок впливу формотворення людини на оточуюче середовище та зворотній вплив перетвореного (окультуреного) середовища на психофізіологічний стан людини. Таким чином поєднуються відбиваюча та перетворювальна функції мистецтва, частиною якого, на думку окремих теоретиків, є дизайн.

Наступник Білля Томас Мальдонадо, теоретик дизайну, педагог й живописець, розвивав погляд на дизайн як на нехудожнє проектування. Метою творчості визначалося моделювання нової реальності. Мальдонадо розробив теорію програмного дизайну й впроваджував її у практичну діяльність. Основою цієї теорії стало виявлення особливостей дизайну як соціального явища, що являє собою активну соціальну силу, яка незаперечно впливає на свідомість людини та на перетворення оточуючого середовища. Мальдонадо вважав, що в умовах промислової конкуренції вищі цілі дизайну - гуманістична місія - нездійснені. Його ідеї були привабливими в умовах планової економіки та абсолютної державної промисловості. Він неодноразово приїздив до СРСР з лекціями, ідеалізував перші кроки радянського післявоєнного дизайну.

В Ульмській школі під керівництвом Мальдонадо, Айхера та Фордемберге-Гільдерварта було розроблено й впроваджено у навчальний процес концепцію програмного дизайну.

Радянський дизайн у повоєнні роки формувався під егідою Академії образотворчого мистецтва. Інженерними аспектами (технічною естетикою) дизайну - художнім конструюванням - опікувався утворений у СРСР ВНІІТЕ під керівництвом Ю. Соловьова. Теоретики художнього конструювання орієнтувалися на науку та контакт з інженерним проектуванням. Художнім проектуванням з опертям на потужний масив декоративно-прикладного мистецтва та народної творчості великої багатонаціональної країни опікувалася Сєнежська студія під керівництвом Є. Розенблюма та К. Кантора. Вони визначали відмінність художнього проектування від художнього конструювання у зв'язку з загальною та художньою культурою великої багатонаціональної країни.

Але радянська бюрократична система планової економіки не сприяла прогресивному розвитку вітчизняного дизайну. Все закінчувалося проектами на папері, макетами, виставковими експозиціями та мистецтвознавчими статями у часописах «ДИ» («Декоративное искусство») та «Техническая эстетика».

Потрібно сказати й про просвітницьку діяльність у галузі дизайну Віктора Папанєка, експерта ООН, ЮНЕСКО та ВОЗ. Його праці, наприклад «Дизайн для реального світу», стали обов'язковими для вивчення студентами вищої школи дизайну у багатьох країнах світу. Папанєк теж відстоював гуманістичну компоненту дизайну, доводив значення відповідальності дизайнера за вплив на екологію світу природи та на екологію духовного світу людини.[1]

Американський провідний фахівець дизайну, теоретик й практик, Джон О. Саймондс теж доводив першочерговість відповідальності за гармонію зв'язку «людина-природа», «людина-суспільство». Він не заперечував застосування художньо-інтуїтивних методів у поєднанні з методами системомеханіки, кібернетики та інших точно логізованих й науково обґрунтованих прийомів.[3] Починаючи з Баухазу всі провідні теоретики й освітяни дизайну промислово розвинутих країн доводили причетність дизайнерів до штучного світу - другої природи, яку творить людина у процесі творчої діяльності. «Від голки до літака», «від ложки до міста» - це все сфера професійної дизайнерської діяльності. [2]

На сьогодні центрами дизайн-освіти України є ВНЗ Харкова, Києва, Дніпропетровська, Львова. Виділені три головних напрямки дизайну промисловий дизайн, дизайн середовища, графічний дизайн, які стали дуже разгалуженими. Так виділяються ландшафтний дизайн, дизайн реклами, арт-дизайн, який в свою чергу поділяється на фіто- та аква-дизайн. Традиційно провідні концептуальні засади у підготовці фахівців вищої школи закладає Харківська державна академія дизайну і мистецтв (ХДАДМ). Але на сьогодні потрібно зазначити неефективність опертя на методу академічної освіти, в основі якої закладено зображувальне формоутворення з метою створення художнього образу.

Невпинні процеси глобалізації та високотехнологічного розвитку сучасної цивілізації, лідерами чого є західноєвропейські країни, США та Японія, створили соціальне споживацьке середовище, що орієнтоване на задоволення потреб потенційних споживачів. На сьогодні сфера послуг концентрує у кількісному відношенні працівників значно більше, ніж сфера промисловості. Дизайн є складовою глобалізаційних суспільних умов життєдіяльності людей. Дизайнери у створенні матеріальних та віртуальних форм перш за все орієнтуються на пропозиції такої якості, які цілком задовольняють потреби споживача. Але й є зворотній бік: результат або продукт дизайнерської діяльності повинен бути високоприбутковим. Задовольняти й споживача, й виробника-замовника стає провідним завданням дизайнера.

Вітчизняна вища освіта у галузі дизайну повинна бути відповідною загальним тенденціям розвитку суспільства ХХІ століття. На початку свого зародження дизайн визначався як функціональне формоутворення з напрямом естетизації. У середині ХХ ст. ІКСІДом (International Council of Societies of Industrial Design - IСSID - Міжнародна рада організацій з дизайну) було надано визначення дизайну, як творчої діяльності, метою якої є формування гармонійного предметного середовища, що цілком задовольняє матеріальні та духовні потреби людини. На при кінці ХХ ст. теоретики визначали дизайн як специфічну сферу діяльності з проектування предметно-просторового середовища, а також життєвих ситуацій з метою привласнення результатам проектування високих споживацьких властивостей, естетичних якостей, оптимізації й гармонізації їх взаємодії з людиною та суспільством. [2]

Системний підхід у проектуванні спрямовував діяльність дизайнерів на вирішення не тільки естетичних якостей форми, а й на соціально-політичні та економічні контексти. Розвиток ринку послуг, глобалізаційні процеси розвитку суспільства змусили дизайнерів вирішувати етичні проблеми у взаємозв'язках «людина-суспільство» та «людина-природа». Проблема екології природного середовища виросла до проблеми екології душі. Сприяло цьому зміна ринкової орієнтації: ринок за традиційною необхідністю замінюється на ринок задоволення, ринок «емоційних покупок». За такою ситуацією потрібно на державному рівні розробити стандарт дисципліни «дизайн» з чітко визначеною структурою напрямів дизайну та їх змістовним наповненням. Наприклад, у Миколаївській філії КНУКіМ готують бакалаврів дизайну середовища. А що є сутнісним змістом поняття «дизайн середовища»? Кожен викладач за власним розумінням розробляє робочу програму окремих дисциплін, комплекс завдань, вимоги до рівнів якості виконання, критерії оцінювання. А головної концепції підготовки фахівця дизайну середовища не існує. Тому студенти цього закладу без дисциплін інженерного, кібернетичного циклу вирішують часто-густо завдання архітекторів. Тоді чим же відрізняється дизайнер від архітектора? А курсів з інженерії та кібернетики природно бути не може в закладі культури, що першочергово задовольняє потреби ринку розваг, організації дозвілля. Тому й методику підготовки бакалаврів у дизайні середовища потрібно розробити відповідно спрямованості ВНЗ.

Автор пропонує власне визначення поняття «дизайн середовища»:

Дизайн середовища - це втілення ідей у матеріальні й віртуальні функціональні форми з метою задоволення біогенних, матеріальних і духовних потреб людини в планетарних умовах її  життєдіяльності.

Саме у ВНЗ , що готує фахівців у сферу дозвілля, складовою якої є галузь туризму з комплексом послуг гостинності, доцільно вести підготовку кадрів дизайну середовища, які б продукували креативність ідей та високопрофесійне втілення їх у матеріальні, духовні та віртуальні форми саме у сфері дозвілля. Дизайн-творення бакалаврів дизайну середовища потрібно зробити відповідним меті європейської інтеграції через комплексну розробку освітянських стандартів, через мотивування зацікавленості певних бізнесових структур сфери туризму та готельно-ресторанного комплексу у високопрофесійних фахівцях-дизайнерах. Це буде логічно узгоджено з підготовкою в МФ КНУКіМ фахівців сфери туризму та готельно-ресторанного менеджменту.

В умовах європейської інтеграції дизайн в Україні як соціальне явище за умов технічно розвиненої цивілізації, як складова культури, як самостійна сфера діяльності, як освітянська галузь потребує державної уваги та інвестицій  у розвиток теоретичних та методичних засад на основі аналізу світового досвіду. Дизайн потребує виведення зі сфери мистецтва й переведення у статус самостійної сфери діяльності. Сфера дизайну чекає на своїх теоретиків - магістрів, докторів наук, вчених-практиків. Філософія вітчизняного дизайну повинна стати потужною основою та механізмом керування гуманістичною компонентою у втіленні мети гармонізації предметного світу з духовним світом людини та збереженням природного середовища у стані безпеки для людини.

Література:

1. Папанек В. Дизайн для реального мира / Пер. с англ. М.: Издатель Д. Аронов, 2004. - 416 с.

2. Рунге В.Ф., Сеньковский В.В. Основы теории и методологи дизайна. - М.: Мз-Пресс, 2003. - 252 с.

3. Саймодс Джон О. Ландшафт и архітектура. - М.: Изд-во литературы по строительству, 1965.- С. 9-31.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>