Пружанська Тетяна Петрівна

Здобувач кафедри цивільно-правових дисциплін Академії праці і соціальних відносин ФПУ

ДЕЯКІ ПИТАННЯ СТАНОВЛЕННЯ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ОМБУДСМЕНІВ В УКРАЇНІ

Інститут омбудcмена є ключовим інститутом демократичного суспільства. Його відмінна риса - здатність безкоштовно та гнучко реагувати на скарги громадян на неправомірні дії чиновників або порушення прав людини. В той час як в Західній Європі даний інститут є сталим, в нових демократіях спостерігається його стрімкий розвиток в різних формах. в останні роки в багатьох країнах були  засновані установи омбудcменів, прийняті або доповнені відповідні закони, посилено увагу до проблем прав людини. І хоча з одного боку, діяльність омбудсмена спрямована на охорону прав і свобод людини, з іншого в результаті цієї правозахисної діяльності підтримується віра людей у справедливість, нейтралізується обережне ставлення особистості до влади, пом'якшуються конфлікти між державою, її органами і громадянами.

Омбудсмен за своєю природою є соціальним інститутом суспільства, який покликаний захищати індивідуальні інтереси. Сьогодні, коли гостро стоїть проблема захисту цивільних прав та інтересів громадян, особливо інвалідів, дітей та інших соціально-незахищених категорій, було б доцільно посилити роль Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у здійсненні цивільного процесуального представництва шляхом законодавчої деталізації повноважень цих інституцій, окреслення їх взаємодії х особою.

В країнах розвинутої демократії практика введення спеціалізованих омбудсменів, які здійснюють свою діяльність в інтересах специфічних груп, що потребують додаткового захисту, є доволі розповсюдженою. Так омбудсмен по захисту прав споживачів є в Данії, Норвегії, Фінляндії; омбудсмен для захисту особистих даних - в Угорщині, Чехії; банківські та страхові омбудсмени, в галузі житлового розміщення, університетські омбудсмени є в багатьох університетах Західної Європи, США і Канади.[1]

У республіці Польща існує спеціальний Уповноважений із захисту цивільних прав, одним із головних пріоритетів діяльності якого є захист прав національних та етнічних меншин. Причому, ще в кінці 2000 року була створена окрема посада в Офісі Спеціального Уповноваженого із захисту цивільних прав, на якій покладені питання національних меншин та іноземних громадян. [2]

Цікавим є досвід існування спеціальних омбудсменів у Швеції, батьківщині даного інституту. Так, у 1971 р. було введено посаду омбудсмена із захисту прав споживачів; у 1986 р. введено посаду омбудсмена в боротьбі з етнічною дискримінацією; у шведських дітей та підлітків є власний омбудсмен; у 1994 р. був заснований інститут омбудсмена з питань захисту інвалідів; у 1969 р. був створений інститут омбудсмена по пресі для широкого загалу. [3]

Законодавство України передбачає можливість призначення представників Уповноваженого. Причому, бажано було б призначити таких представників в кожному регіоні країни, що посилило б контроль за дотриманням прав людини на місцях, а також створити інститут спеціальних омбудсменів, наприклад: з прав дитини, прав меншин, інвалідів, свободи інформації тощо. Спеціалізовані омбудсмени могли б очолити відповідні департаменти в Секретаріаті Уповноваженого.

На мою думку після „українських революцій" в Україні з'явилась можливість побудувати міцну державну систему захисту прав людини, елементами якої мають стати мережі регіональних представництв та існування спеціалізованих омбудсменів. 

Література.

1. А.Насадюк. Омбудсмены за рубежом. //Юридическая практика, № 11(481), 13 марта 2007

2. Етнополітичний менеджмент: теоретичне обґрунтування та емпірични реальність. //www.personal.in.ua

3. Коструба В.В. Деякі аспекти становлення та еволюції інституту омбудсмана у Швеції. //Держава і право. Збірник наукових праць. Випуск 33. - К., 2006

Залиште коментар!