XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Репешко П.І. СУДОВИЙ ЕКСПЕРТ: СПІВВІДНОШЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ ТА ПОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Репешко Павло Іванович,
експерт Миколаївського відділення Одеського НДІ судових експертиз

СУДОВИЙ ЕКСПЕРТ: СПІВВІДНОШЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ ТА ПОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Згідно статті 10 Закону України «Про судову експертизу», фахівці державних спеціалізованих установ і відомчих служб, які проводять судові експертизи, повинні мати вищу освіту [1]. У статті 30 Закону України «Про освіту» для вищої освіти встановлені наступні освітні рівні: базова вища освіта та повна вища освіта [2]. Стаття 6 Закону України «Про вищу освіту» визначає три освітні рівні структури вищої освіти: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта. За статтею 7 цього Закону повна вища освіта – це освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра. Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка [3].
Враховуючи наведені вище положення, В.М.Шерстюк вважає, що судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче спеціаліста. Крім того, ці особи мають пройти відповідну підготовку та отримати кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності [4, с. 59-60].
Підходи до навчання експертних кадрів у Міністерстві внутрішніх справ, Міністерстві юстиції та Міністерстві охорони здоров'я, як справедливо визнає Н.П.Майліс, – мають загальні методичні основи, але при безпосередній підготовці у кожній експертній установі існує своя специфіка як у організації навчання, так і в його методичному забезпеченні. Він вважає за доцільне розробити єдиний підхід до підготовки експертних кадрів, тобто уніфікувати поняття, стандартизувати термінологію та методику [5, с. 240-241].
У Росії питання підготовки експертних кадрів вирішили шляхом введення до державного реєстру нової спеціальності для фахівців з вищою освітою – «судова експертиза». З 1996 року факультет підготовки експертів-криміналістів Волгоградської академії МВС Росії та Саратовський юридичний інститут МВС Росії, а з 1999 року і Московський університет МВС Росії почали готувати судових експертів за спеціалізацією «експерт-криміналіст». Наразі у наведених вище вищих учбових закладах МВС Росії готують за п’ятирічною формою навчання експертів «традиційних» криміналістичних експертиз, що отримують по закінченні вузу диплом про вищу експертну освіту та допуски на право проведення семи родів експертиз: трасологічних, дактилоскопічних, балістичних, холодної зброї, портретних, почеркознавчих, техніко-криміналістичних експертиз документів. З 2000 року у Російській Федерації діє Державний освітній стандарт вищої професійної освіти за спеціальністю 030502 «Судова експертиза». Випускникам вузів за цією спеціальністю з 2003 року присвоюється кваліфікація «судовий експерт». [6, с. 51-52].
Методика підготовки судових експертів в Російській Федерації дещо відрізняється від деяких сусідніх європейських країн. Н.І.Клименко та В.К.Стринжа повідомляють, що експертні кадри для системи МВС у Польщі формуються наступним чином. Після отримання вищої освіти особи проходять спеціальну підготовку спочатку на курсах на протязі року, потім шість місяців працюють під контролем досвідчених фахівців Інституту криміналістики та півтора роки – під контролем фахівців на місцях. Лише через три роки вони отримують право самостійного виконання експертиз. За таким же підходом здійснювалася підготовка експертів для системи Міністерств внутрішніх справ Угорщини, Чехії та Словаччини [7, с. 27].
На думку А.С.Калімової, специфікою судово-експертних установ є поєднання науково-дослідницької, науково-методичної та науково-виробничої діяльності, що здійснюється головним чином одними і тими ж особами. Питання професійної підготовки у галузі наукової діяльності в даному випадку невід’ємні від питань загальної професійної підготовки експертів, які є по суті науково-практичними кадрами. В чинний період у Республіці Казахстан вказана проблема вирішується не шляхом спеціального забезпечення на рівні відповідної освіти, а шляхом залучення фахівців базисних дисциплін. Такий підхід, вважає автор, має свої позитивні сторони, оскільки спеціалісти приносять в науку, що розвивається, не лише засоби дослідження, але й досить цілісні системи знань, завдяки чому утворюються умови для взаємодії різних систем знань [8, с. 27].
Російський досвід підготовки судових експертів у спеціалізованих вищих навчальних закладах за спеціальністю «Судова експертиза», видається неприйнятним для запровадження в Україні за наступних підстав. Згідно частини 2 статті 75 КПК України, як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань [9]. Частиною 3 статті 41 ГПК України встановлено, що проведення судової експертизи має бути доручено компетентним організаціям чи безпосередньо спеціалістам, які володіють необхідними для цього знаннями [10]. Частиною 1 статті 53 ЦПК України визначено, що експертом є особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об’єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань [11]. Частинами 1 та 2 статті 66 КАС України визначено, що експертом є особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об’єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу» [12]. Частиною 1 статті 10 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань [1].
З наведеного слідує, що особа набуває статусу судового експерта після призначення їй у порядку, визначеному відповідним процесуальним законодавством, судової експертизи до виконання. При цьому виникає сумнів у доцільності введення окремої освітньої спеціальності – «судовий експерт». Отримання особою одночасно з вищою освітою або після її здобуття спеціальної підготовки для належного виконання обов'язків судового експерта не повинне змінювати освітньої спеціальності. Статус судового експерта особа отримує у визначеному чинним процесуальним законодавством порядку. Поза кримінальним, цивільним, господарським та адміністративним процесом та ж сама особа може залучатися до виконання окремих функціональних завдань, які передбачають використання спеціальних знань, але не у якості судового експерта, а у якості спеціаліста.
Не слід змішувати поняття процесуального статусу особи «судовий експерт» з поняттям професії, спеціальності чи посади «судовий експерт». Адже посади «судовий експерт» не може бути, рівно як не може бути таких професій, спеціальностей чи посад як «свідок», потерпілий», «підозрюваний», «обвинувачений» тощо.
Література:
1. Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 28. – Ст. 232.
2. Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 34. – Ст. 451.
3. Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 20. – Ст. 134.
4. Шерстюк В.М. Підготовка та діяльність судових експертів: організаційно-правові питання // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. Випуск 3. Збірник науково-практичних матеріалів (до 80-річчя заснування Харківського НДІ судових експертиз) / Ред. кол.: А.П.Заєць, М.Л.Цимбал, В.Ю.Шепітько та ін. – Х.: Право, 2003. – С.57-60.
5. Майлис Н.П. О единых подходах при подготовке экспертных кадров различных ведомств // Актуальні проблеми криміналістики: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Х.: Гриф, 2003. – С.239-242.
6. Россинская Е.Р. Современное состояние и перспективы подготовки судебных экспертов // Теория и практика судебной экспертизы. – 2006. - № 1. – С. 50-54.
7. Клименко Н.И., Стринжа В.К. К вопросу о подготовке экспертов // Криминалистика и судебная экспертиза. Вып. 39. – К.: Вища школа, 1989. – С.25-28.
8. Калимова А.С. Современное состояние и перспективы развития судебно-экспертной деятельности в Республике Казахстан // Экспертное обеспечение правосудия: проблемы теории и практики. Материалы научно-практической конференции. – Симферополь: ДиАйПи, 2006. – С.25-29.
9. Відомості Верховної Ради Україниської РСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
10. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
11. Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-41, 42. – Ст. 492.
12. Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-36. – Ст. 446.

e-mail: medialaw@mail.ru


Один комментарий к “Репешко П.І. СУДОВИЙ ЕКСПЕРТ: СПІВВІДНОШЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ ТА ПОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ”

  1. карл:

    «...посади «судовий експерт» не може бути, рівно як не може бути таких професій, спеціальностей чи посад як «свідок», потерпілий», «підозрюваний», «обвинувачений» тощо.»
    Автор публікації не тільки розумна людина, але й смілива. Вважаю, що написати наукову статтю про цілком очевидні засади судочинства у час майже суцільного дебілізму у законодавстві про судову експертизу, замішаного на корупції в Україні є подвигом.
    Можновладцям у галузі судової експертизи набагато тяжче надавати спеціалістам умови для зросту наукового та техничного, простіше на них заробляти, причому не рідше ніж раз на 3 роки (плата за стажування, атестацію і як наслідок непрозорості останньої — тощо...), а як повезе, то й за уникнення дисциплінарної відповідальності можна на підприємці непогано заробити. Тому, у ХХІ столітті в Україні розпочався процес приватизацїї судової експертизи — з'явилися т.з. приватні «судові експерти». Влада без заморочок видала фактично репресивний документ про особливу адміністративну дисциплінарну відповідальність осіб, які, відповідно до законодавства, як підприємці діють на власний ризик з метою отримання прибутку. До такого зухвальства - приватизувати складову правосуддя, якою є судова експертиза не наважилась навіть Росія.
    Причому, Міністерством юстиції були висунути на ринок «свої люди» - ПРОФЕСІЙНІ СУДОВІ ЕКСПЕРТИ найбільш суперечливих спеціальностей в процесуальному змісті, де найбільше стикаються інтереси сторін (товарознавці, бухгалтери, будівельники тощо), тому - з найбільшим приробітком.... Цей РІЗНОВИД СПЕЦІАЛІСТІВ є найбільш незахищеним, а тому залежним і корумпованим. Про будь-яку незалежність судового експерта вже давно ніхто, навіть, не згадує.
    Для комерції та додаткової наживи приватників МЮ України підготувало та проштовхнуло у ВРУ Закон України від 09.09.2004 р. № 1992-ІХ внаслідок якого з`явилось доповнення безглуздим пунктом 6 до частини першої ст. 13 Закону України «Про судову експертизу»:
    «Незалежно від виду судочинства !!!судовий експерт!!! має право проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням обмежень, передбачених законом.»... Чи не складається враження, що це писав як мінімум дебіл ? Офіційного тлумачення цього пункту попри його 6-тирічний термін існування й досі немає. Очевидно, що розуму стлумачити це доповнення у розумних людей не вистарчає.
    Жодного відношення до судового процесу і судової експертизи такі дослідження не мають, а тому й опинитись в ЗУ «Про судову експертизу» апріорі не можуть.
    Законотворці від МЮУ безсоромно попаскудили «Інструкцію про призначення судових експертиз...» словосполученням «експертне дослідження», в той час як експертним називається дослідження, яке проводить експерт у кримінальному, цивільному, господарському або іншому виді процесу за завданням правоохоронних органів (Н.І.Кліменко «Судова експертологія», с. 129)
    Ось так і блукає судова експертиза України між процесуальними поняттями «судового експерта» та «спеціаліста» та їх непроцесуальними аналогами, видуманими Міністерством юстиції України для задоволення потреб власних кишень. Страждають лише громадяни України — держави, яка «по саме нікуди» зав'язла у корупції.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>