XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Римарева Л.М., Ахевич В.І., Варварук В.М. ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЛІЦЕНЗІЙ У МІЖНАРОДНІЙ ПРАКТИЦІ

Римарева Л.М., Ахевич В.І., Варварук В.М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЛІЦЕНЗІЙ У МІЖНАРОДНІЙ ПРАКТИЦІ

Світова практика свідчить про зміну ролі інновацій у суспільстві, про їх перетворення у ключовий чинник економічного розвитку. Інноваційність стає внутрішньою ознакою економічно розвинутих країнах, створює можливості для вирішення проблем суспільного розвитку, підвищення ефективності використання наявних обмежених ресурсів, якісної зміни структури виробництва і споживання.

Велику роль відіграють методи нетарифного регулювання ЗЕД, які дають можливість захистити національний ринок, національного виробника. Нетарифні методи, що є, насамперед, методами адміністративного впливу, - ефективний засіб регулювання ЗЕД шляхом встановлення певних вимог до суб'єктів господарської діяльності при здійсненні ними ЗЕД.[3]

Одним з методів нетарифного регулювання є кількісні обмеження - адміністративна форма нетарифного державного регулювання торгового обороту, яка визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених до експорту або імпорту. Два основні засоби кількісних обмежень експорту і імпорту - це квотування і ліцензування, що є обмеження на певний термін кількості, об'єму або вартості імпортованих (експортованих) товарів і що полягають в отриманні відповідного дозвільного державного документу (ліцензії).

Також варто згадати про неопротекціонізм, так званий прихований протекціонізм. Неопротекціонізм - це обмеження на міжнародну торгівлю, що вводять країни на доповнення до традиційних (тарифних) форм обмеження небажаного імпорту товарів. До неопротекціоніських, як правило, належать заходи додаткового тиску на експортера товарів/послуг у дану країну, такі як «добровільне» обмеження експорту, технічні бар'єри, адміністративні формальності, «впорядкування» торговельних угод. Про прихований протекціонізм доречно говорити тоді, коли важко відокремити заходи внутрішньої економічної політики від протекціонізму, тобто національні і зарубіжні суб'єкти господарської діяльності ставляться в однакову ситуацію, але внаслідок різного рівня економічного розвитку країн, різниці в конкурентоспроможності товарів зарубіжними партнерами ці заходи сприймаються як протекціоністські.[1]

Посилення інтернаціоналізації науково-технічної та інноваційної діяльності, поширення сфери міжнародних науково-технічних відносин на ліцензійній основі пов'язані з загостренням конкуренції на світових ринках, подорожчанням процесів створення конкурентоспроможних інноваційних продуктів, підвищенням рівня ризикованості інноваційної діяльності, зростанням темпів морального старіння наукоємної продукції, збільшенням обсягів отримання супутніх ефектів нововведень.

Проблематика торгівлі об'єктами інтелектуальної власності в різних аспектах розглядається вітчизняними і закордонними фахівцями, зокрема, в працях Александрової В., Антонюк Л., Бажала Ю., Бесчасного Л., Бріжко В., Валдайцева С., Зінова В., Зильдербарда А., Козирєва А., Мухопада В., Поручник А., Цибульова П. та інших науковців.[4]

У пріоритетних наукомістких галузях виробництва важко знайти відомих у світі  виробників конкурентоспроможної продукції, які не використовують чужі чи не пропонують на ринку власні новітні розробки як об'єкти ліцензій.

У зв'язку з можливістю зміни кон'юнктури товарного ринку або умов виробництва протягом терміну дії ліцензійної угоди іноді використовують диференційовані ставки роялті. Це залежить від коливань світових цін, змін обсягів виробництва і т.д. Диференціація ставок застосовується з метою стимулювання ліцензіата до розширення обсягу виробництва шляхом зниження відсотка відрахувань.[2]

З економічної точки зору продаж ліцензій еквівалентний оренді винаходу як товару, оскільки володар науково-технічних знань передає права на користування ними тільки на певний час, зберігаючи при цьому право власності на них. Надання зарубіжним суб'єктам ліцензій на використання технічних знань та досвіду, а також товарних знаків прийнято називати міжнародним ліцензуванням. Таким чином, ліцензія - це дозвіл на використання винаходу, промислового зразка, технології, товарного знаку тощо, який надається на основі ліцензійної угоди. Сторонами угоди є ліцензіар та ліцензіат.

Завдяки високим темпам розвитку ліцензійної торгівлі у країнах Західної Європи за 30-річний період значно зросла їх частка частка у світовому ліцензійному обміні: з обігу з 34,4 до 49%, експорту з 28,6 до 42,3%, імпорту з 40 до 55,6%. По обороту, експорту і імпорту ліцензій цей регіон займає місце на капіталістичному ринку ліцензій. За обсягом  закупівель ліцензій західноєвропейські країни  входить у перші десятки промислово розвинутих країн. У 2008 р. платежі за ліцензії країнах Західної Європи становили (млн. дол.): ФРН - 2690 (10,7%), Італія - 2518 (10,0%), Великобританія - 2128 (8,5%), Франція - 1875 (7,5%), Нідерланди - 1617 (6,4%), Бельгія і Люксембург - 1164 (6,4%).[5]

У світовій практиці предметами ліцензійних угод в основному є винаходи, промислові зразки, товарні знаки, авторські права, "ноу-хау" та виключні права на використання зазначених предметів. Предметом ліцензії може бути: будь-яка розробка конструктивного, технологічного характеру; склад матеріалу, суміші або сплави; речовини; методи лікування; методи пошуку та розробки корисних копалин; методики розрахунків (включаючи засоби математичного забезпечення та комп'ютерні програми); відомості організаційного, фінансового, управлінського характеру тощо, як ті, що містять винаходи, так і ті, що їх не мають, а також товарні знаки, промислові зразки, авторські права.

Таким  чином можна зауважити, що ліцензійні угоди суттєво відрізняються від інших видів зовнішньоторговельних договорів. Ці особливості полягають у наступному:

•-          предметом угод є нематеріальні об'єкти, що передаються письмово, усно або за допомогою демонстрації (показу), що зумовлює неможливість їх повернення ліцензіару ані після закінчення терміну угоди, ані при її достроковому припиненні;

•-          у разі дострокового розірвання ліцензійного договору ліцензіат не має права передавати отримані ним науково-технічні досягнення третім особам - він повинен повернути ліцензіару отриману раніше технічну документацію і зупинити використання технічних рішень, що були предметом ліцензійної угоди;

•-          власником предмета договору залишається ліцензіар (при товарному експорті право власності переходить від експортера до імпортера), який дозволяє ліцензіату в межах, встановлених в угоді, використовувати своє право або його частину. При цьому ліцензіар регламентує права ліцензіата щодо використання предмета ліцензійної угоди.[3]

Література:

•1.     Антонюк Л.Л., Поручник А.М., Савчук В.С. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізація: Монографія / Савчук В.С. -К.: КНЕУ, 2008. -396 с.

•2.     Мельник Т. Тенденції розвитку міжнародних торговельних відносин та зовнішнього сектору України // Економіст. - 2009.- №11, с. 53

•3.     Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч.посібник: 2-ге вид., випр. і доп. / За заг. ред. А. І. Кредісова. - К.: ВІРА-Р, 2007. - 552 с.

•4.     Циганкова Т. М., Петрашко Л. П., Кальченко Т. В. Міжнародна торгівля: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2007. - 488 с.

•5.     http://www.patents-and-licences.webzone.ru/

 

e-mail: varvad88@mail.ru


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>