XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Романюк О.В. ІНФОРМАЦІЙНО-СИМВОЛІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ САДИБИ ВОЛИНСЬКОГО ПОЛІССЯ КІНЦЯ ХІХ-ХХ СТОЛІТТЯ

асистент, аспірант Романюк О.В.

Луцький національний технічний університет

ІНФОРМАЦІЙНО-СИМВОЛІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ САДИБИ ВОЛИНСЬКОГО ПОЛІССЯ КІНЦЯ ХІХ-ХХ СТОЛІТТЯ

Грамотне формування житлового середовище є важливою складовою для відпочинку і культурно-духовного збагачення людини. У наш час, люди котрі проживають у містах часто потерпають від психічних та фізичних перевантажень. Модним стає слово «депресія», або ж депресивний стан людей. Все це обумовлено швидким, перенасиченим темпом міського способу життя. І напевно, не дарма, серед заможного населення, стає поширеним зведення житла у селах, подалі від міської метушні. Прагнення наших українських мешканців міста бути поближче до землі, до природи, до сільського впорядкованого плину часу не випадкове. Оскільки, село ще до недавніх часів було головним місцем проживання українців. У 18-19-х століттях в селі мешкало 95% українців, а ще в 30-ті роки їх чисельність там доходила до 90% [1, с.13]. В сучасній Україні 67% українців живуть у містах.

Змінити місце проживання сучасних українців не можливо, або не варто. На мою думку необхідно створити у місті, для людей, таке житлове середовище, яке буде забезпечувати їм повноцінний відпочинок. Для створення гармонійного, співзвучного з національним українським єством, житлового середовища, необхідно вивчити народні принципи облаштування місця проживання.

Для волинських поліщуків, та й загалом українців місце проживання сприймалося як «культурний простір» котрий містив у собі багатотекстові інформаційні утворення. Для християнського світосприйняття формотворення образу житла пов'язувалося з актом божественного світовлаштування, у котрому символічно поєднувалися два пласти - мирський і сакральний.  Житло і житловий простір біля нього містив певні інформаційні тексти зміст котрих був відомий усім мешканцям даної місцевості.

Першим кроком, у формотворенні житлового середовища, було визначення місця для житла (кордону), так званий механізм семіотичної індивідуальності. Це просторовий кордон який розділяв простір на свій (культурний, гармонійно організований) і чужий (ворожий, хаотичний) [2]. Будівництво хати розумілося як певний акт впорядкування простору. Серйозність акту вимагала ретельного ставлення до процесу зведення хати, котрий регулювався цілою системою заборон та приписів, що надавало кожному з елементів оселі певних універсально-культурних ознак. Ритуальну практику освоєння простору можна розділити на три основних [3, с.7]. Перший - вибір місця та заготівля матеріалів, другий - будівництво, третій - заселення і обживання житла. Існувало широке коло табу щодо визначення місця зведення житла і вибору матеріалу. Зокрема, не можна було будувати з «священних дерев» (що росли на цвинтарі), з «нечистих дерев» (осики, ті що впали від блискавки), дерев з наростами, з «буйних дерев» на ін. Під час будівництва хати також існували обряди пов'язані з «будівельною жертвою». За свідченням  О.Байбуріна [4], вочевидь, колись це була дійсно людська жертва. Пізніше у жертву почали приносити тварин, а потім гроші.

Як вже зазначалося раніше у тексті, житловий простір мав певні кордони. Зовнішнім кордоном у садибі був паркан, його призначенням був захист мешканців, їх ізолювання від негативного зовнішнього впливу. Внутрішні кордони житла відображали соціальну структуру сім'ї, демонстрували релігійність й ритуальність та ін. Зовнішніми кордонами хати були стіни, дах, вікна, двері, поріг. Зокрема, образ рідного порогу зосереджував у собі всі символічні позитивно-вітальні значення родинного буття. Відтак, ззовні дім поставав своєрідною моделлю світу, оскільки його стіни були орієнтовані за сторонами світу. Фундамент, стіни і дах сприймалися як три рівня всесвіту (пекло-земля-небо) [5, с.139].

Внутрішні кордони хати впорядковували житловий простір і теж містили текстове кодування. Житловий простір підпорядковувався вимогам соціально-ціннісної ієрархізації, коли в хаті окремі її місця вважалися близькими до сакральних, позитивно-значущих. Внутрішній статус житла визначали піч, покуть, сволок, підлога, стеля та ін. Основними сакральними центрами в хаті були піч і покуття. Піч знаходилась відразу біля входу в кімнату, по діагоналі від печі в кутку знаходився  «святий кут», «красний кут» або покуть. Покуть у вважався представництвом Бога спільноти в хаті людини. Це місце було дуже почесним і визнаним, його завжди тримали в чистоті й охайності. Тут в кутку на полиці стояли ікони з вишитими рушниками, висіла лампадка, за іконами ставили гілочки верби, Спасові квіти та інші сакральні атрибути котрі відображали ті чи інші релігійні святкування тощо. Усі значимі події відзначали біля покуття. Відповідно до значимості цього місця поряд з ним знаходився головний предмет меблів - стіл. За столом біля покуття здійснювали весільні обряди, під час збору врожаю перший і останній зжатий сніп урочисто встановлювали біля покуття. Кожен хто входив до хати віддавав пошану перехрестившись до покуття. Високе значення покуття також свідчило і те, що поряд з ним садовили лише дорогих гостей, під час весілля - молодих, в будні дні тут сидів голова сім'ї.

Важливе сакральне і інформаційне значення належало і печі. Піч, та запалене вогнище у ній, ще з найдавніших часів визначала статус будинку. Піч у житлі поліщуків, як і багато інших предметів була своєрідним оберегом. Піч, уособлювала такі найважливіші елементи як: символ «материнського першопочатку», непорушності родини, ритуального значення родинного вівтаря (оскільки її вогонь вважався священним), символом духовного  і родинного згуртування. З піччю у волинян пов'язані багаточисельні вірування та обряди. До печі та вогню завжди ставилися шанобливо. На цей факт вказують такі відомості, зокрема на вогонь, котрий палахкотів у печі, «не можна казати нічого поганого, у нього неможна плювати або кидати що-небудь нечисте, з ним не можна бавитись» [5, с.53]. За етнографічними даними, навіть попіл підмітати в печі не можна було звичайним віником, для цього використовували ритуально «чистий» віник з полину. Пічний куток завжди вважався виключно жіночим місцем, з ним булу пов'язані і весільні обряди. В народі вважали, що піч є місцем зустрічі з представниками потойбічного світу, своїми пращурами. Також, рахували, що піч є місцем знаходження родинного домового.    

Загалом, весь житловий простір містив певні інформаційні тексти значення і зміст котрих розуміли і старанно виконували всією родиною. Власне, побудова простору хати, в котрому відбувалося реальне життя в межах соціально засвоєного простору, сприймалося як певний сакральний ритуал. Житло та його простір поставало джерелом релігійного виховання і духовного натхнення.

Отже, проаналізувавши лише невелику частку творення сільського житлового середовища, стає очевидним, що все, що оточувало людину у житлі містило велике інформаційне наповнення. Середовище демонструвало не лише про функціональне призначення окремих речей, але й відображало сакральні тексти окремих актів буття людини, наповнювало її культурно-національним та високодуховним сприйняттям свого призначення і всього, що її оточувало.

Література:

•1.     Янів В. Короткий нарис української культури. - Н.-Й., 1960.

•2.     Янковская Ю.С. Архитектурная композиция и семиотика - генезис идей. // Журнал «Архитекон». -  2004. - №7.

•3.     Сульдинский М.В. Семантика крестьянского жилища Мордвы. - автореферат. Саранск, 2007.

•4.     Дом // Энциклопедия символов, знаков, эмблем / Под ред. А. Гуревича. - М.: РОССПЭН, 2007. - С. 143-148.

•5.     Данилюк А.Г. Українська хата. - К.: Наукова думка, 1991. - 112 с.

e-mail: romanuk-s@yandex.ru

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>