XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Руденко В.В. НЕОПАТРИМОНІАЛЬНА МОДИФІКАЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ МЕРЕЖ

Руденко Віталій Васильович

здобувач кафедри філософії і гуманітарних наук

Київський національний університет ім. Т.Г.  Шевченка

     НЕОПАТРИМОНІАЛЬНА МОДИФІКАЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ МЕРЕЖ

Сьогодні в більшості посткомуністичних країн відносини з приводу організації публічної влади є досить специфічними, які доцільно назвати неопатримоніальними. Вони ґрунтуються на патримоніалізмі, який є формою традиційного панування одного-єдиного володаря, що відрізняється від інших форм існуванням особисто зобов'язаного йому оточення. Однак під впливом різних чинників він трансформувався у неопатримоніалізм, в якому синтезовані елементи традиційних патримоніальних відносин із сучасними практиками [1; 2].

Такі відносини підтримуються певними суспільно-політичними інститутами, які представлені не тільки політичними партіями, громадськими організаціями, а виступають своєрідними «правилами гри», які передбачають формальні та/або неформальні норми та санкції, і, тим самим, задають стимули до певної поведінки. Тому актуальним є вивчення їх модифікацій, що проявляються на рівні політичних, зокрема, державних мереж.

Під державними мережами політики, які мають ознаки патримоніальних відносин, розуміються такі мережі, члени яких безпосередньо перебувають у державній структурі. Вони можуть охоплювати як окремі підрозділи державної структури, так і окремих членів бюрократичної вертикалі. Ці політичні мережі можуть ставити перед собою як політичні завдання (наприклад, завоювання влади на виборах), так і завдання вироблення державної політики.

З початку 1980-х рр. в західній політичній науці утверджується думка про важливість «розвитку мереж співпраці». «Політичні мережі можуть бути визначені як більш менш стабільні зразки соціальних відносин між взаємозалежними акторами, які формуються на основі політичних проблем та / або політичних програм» [3]. Політичні мережі - найважливіший регулятор розподілу ресурсів і поведінки акторів, які мають стратегічну спрямованість.

Специфічними мережами державної політики є співпраці галузевих підрозділів на різних рівнях, які, не зважаючи на характер підпорядкування відносин між установами, в яких працюють ті чи інші суб'єкти мережі, мають горизонтальний характер і обумовлені неформальними стосунками, внутрішньою логікою функціонування цих мереж.

До подібних мереж варто віднести політико-адміністративні мережі, якими, наприклад, є неформальні функціональні об'єднання у чиновницькому середовищі, а мотивацією їх утворення є досягнення певного результату в межах профільної сфери діяльності. «Замовником» на розробку та впровадження політик виступає держава, яка спирається на потреби суспільства. Горизонтальна співпраця чиновників регульованої сфери, які також можуть входити до політичних мереж, зводиться до трьох ключових практик: взаємодії з підтримання «статус-кво», взаємодії з розвитку, взаємодії з приводу інфраструктурних трансформацій.

Усі три види передбачають взаємну зацікавленість партнерів по мережі, але не розкривають причинність часового виміру співпраці. Цей вимір є важливим ключовим для розуміння природи стабільності мереж та перспектив їх розвитку. Зауважимо, що сучасною тенденцією є перебування членів мереж у кількох структурах одночасно через різноплановість потреб із реалізації цілей діяльності. З цього приводу О. Молодцов зазначає, що «ефективне виробництво суспільних благ потребує реалізації ефективної моделі співіснування, взаємодії та представництва інтересів держави, бізнесу, неурядових організацій тощо, яка б компенсувала певні недоліки діяльності державних, комерційних та некомерційних суб‘єктів виробництва й одночасно консолідувала б їхні переваги. Історично було сформовано кілька моделей - елітистська, неомарксистська, плюралістична, неокорпоративістська та модель політичної мережі. Перші дві моделі ми залишаємо поза увагою, оскільки вони не відображають сутність демократичного прийняття політичних рішень. Останні три моделі є логічно взаємопов‘язаними. Вони характеризують пошук найоптимальнішої моделі представництва та прийняття рішень в умовах демократичного суспільства» [4].

Розвиток політичних мереж у бюрократичному середовищі в умовах відмирання ієрархії означає не тільки втрату реформаційного вектору розвитку, але й необхідність розгляду умов прийняття владних рішень, які втілюються в життя виконавчими ланками. Так, модель політико-адміністративних мереж об'єднує переваги плюралістичної та неокорпоративістської моделей представництва інтересів та одночасно позбавлена їхніх недоліків. Основною її перевагою вважається розгляд взаємодії держави та суспільства з позицій взаємовідносин множини окремих публічно-управлінських, бізнес- та громадських структур.

Тут аналіз повинен спрямовуватись на відносини, а не на суб'єкти та інституції, що можна вважати основною особливістю політичної мережі. У цій моделі важливе значення надається формуванню спільного інтересу, добровільному співробітництву соціальних акторів на основі довіри, їхньої взаємозалежності та рівних прав. Всі учасники мережі вважаються рівноправними носіями відповідальності та зобов'язань, що теоретично виключає використання ресурсів тиску. Велике значення надається феномену довіри, оскільки розпорошення ресурсів і демократичні процедури узгодження рішень значно ускладнюють мережне співробітництво, якщо не досягнуто високого рівня довіри між учасниками мережі [5].

Одним з різновидів мереж державної політики можуть розглядатися мережі довіри, які дозволяють повніше розкривати саме політичний потенціал державного і місцевого управління, долати його односторонню ринкову або суто адміністративну спрямованість. Сьогодні поняття «мережі довіри» використовується в основному як метафора, але вони можуть бути конституйовані, наповнені реальним змістом. По суті, кожен далекоглядний керівник має або прагне мати свої мережі довіри. А ними можуть бути і регулярні зустрічі зі своїми виборцями і звіти перед ними, і різні форми неформального спілкування тощо. Проте мережі довіри дуже важко  створюються, але легко руйнуються.

Ідеї, віра, цінності та консенсуальне знання конструюють взаємозв'язки між членами політичних мереж. З точки зору концепції згуртованості, політичні мережі - це сукупність відносин, принципів і практик дії за цими принципами. Відносини і дії, якими вони продукуються, передбачають, передусім, те, що інші агенти діятимуть певним чином, причому їх дії не обов‘язково підкріплюватимуться санкціями, вони можуть базуватися лише на принципі довіри. Тобто, мережний світ існує завдяки вкоріненості у мережах міжособистісних відносин, породжуваних відносинами довіри [6].

Тема дослідження потребує подальших наукових розробок, оскільки від якісних модифікацій різних суспільно-політичних інституцій залежить демократизація суспільства.

Література:

[1]. Фисун А. А. Неопатримониальные политические системы: основные особенности / А. А. Фисун // Проблемы демократии в реформируемой Украине. - Харьков: ХГУ, 1997. - С. 57-62.

2. Clapham С. Third World Politics / Clapham С. - Madison: University Press, 1985. - 456 p.

3. Klijn E.H. Public management and policy network: Foundations of a network approch to qovermance / E.H. Klijn, J.F.M. Koppenjan // Public management. - 2000. - № 2. - Р. 137.

4. Молодцов О.В. Сутність політичної мережі як моделі представництва та реалізації інтересів суб‘єктів територіального розвитку / О.В. Молодцов // Вісник НАДУ. - 2004. - № 2. - С. 25.

5. Молодцов О.В. Методологічні установки мережної парадигми місцевого та регіонального розвитку: загальна характеристика основних ідей та принципів / О.В. Молодцов // Зб. наук. праць НАДУ / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князева. К.: Вид-во НАДУ. - 2005. - Вип. 1. - С. 53.

6. Сергєєв В. С. Транснаціональні політичні мережі як продукт глобального громадянського суспільства / В. С. Сергєєв // Гілея : збірник наук. праць. Вип. 44 (№2), 2011. - С. 542-547.

  


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>