XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Салогубова О.Є. МОВНА РЕАЛЬНІСТЬ ЯК ПРОБЛЕМА СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

Салогубова О.Є.

аспірантка кафедри філософії

Запорізького національного університету

МОВНА РЕАЛЬНІСТЬ ЯК ПРОБЛЕМА СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

Питання про взаємодію мови та суспільства залишається актуальним та гострим. Особливо це стосується України, держави, в якій влада спекулює мовним питанням, де політики іноді будують всю свою передвиборчу кампанію на гаслах про мову, де суспільство щоденно стикається з питанням вибору мови та мовних пріоритетів.

Мова - явище соціальне. Вона виникла в суспільстві, задовольняє комунікативні потреби суспільства, є однією з найважливіших ознак соціуму і поза ним існувати не може. Так, як мова це соціальне явище, то вона дуже тісно пов'язана з суспільством. Безперечно, що цей зв'язок - зворотній, бо суспільство без мови навряд чи зможе функціонувати. Існують й інші явища, які грають велику роль в життєдіяльності суспільства - культура, наука, релігія, політика, ідеологія та інші - але мова вирізняється між ними хоча б тим, що взаємодіючи з усіма цими явищами, впливає на всі сфери суспільного життя.

Основні положення про мову, які мають значення для аналізу мовної дійсності це:

•-                     мова - явище суспільне;

•-                     мова має свої власні закони, хоча й тісно пов'язана із суспільством;

•-                     мова - це своєрідна система систем;

•-                     система мови не може бути абсолютно витриманою та абсолютно несуперечливою та правильною системою [3].

Мова - це скарбниця духовності суспільства, це джерело національної свідомості, бо в мові відображені традиції, що склалися в культурі того чи іншого народу, в мові опосередковано матеріалізується історична пам'ять. В той же час, мова виступає живим виразником характеру народу, енергійним зв'язком зі світовою культурою [2, 5]. Головною властивістю суспільства є те, що людина, накопичуючи знання, вміння, витвори мистецтва та інші продукти суспільної діяльності, потім передає все це від попереднього до наступного покоління. І саме мова є універсальним засобом передачі та збереження інформації, бо «мова є більш живим свідченням про минуле життя народу, ніж кості, зброя, могили» (Я.Грімм), а також «ніяке суспільство не знає і ніколи не знало мову інакше як продукт, успадкований від попередніх поколінь, продукт, який необхідно брати таким, яким він є» (Ф.де Соссюр). Відображаючи минуле та дійсність, створюючи унікальну та неповторну картину світу, фіксуючи традиції та цінності, мова формує людину через реалізацію своїх функцій, визначає її поведінку, образ життя, світобачення, національний характер. В мові фіксуються сутнісні риси національного характеру, які можуть набувати різних форм вираження [5].

Мовна реальність значною мірою залежить від стану суспільства (рівень освіти, структура суспільства, економічна формація, розвиток науки, техніки, демографічні процеси тощо). Цілеспрямовані заходи держави стосовно мови називають мовною політикою. На жаль мовну політику української держави навряд чи можна назвати не те, щоб ідеальною, але й добре спланованою. З одного боку українська мова заполонила собою мовний простір країни, але з іншого боку методи, які використовуються для її поширення не завжди можна назвати коректними.

В різні часи мову порівнювали з багатьма речами: з лабіринтом (Л.Вітгенштейн), з духом (В.Гумбольдт), з безоднею (М.Гайдеггер), з дзеркалом людського духу (Г.Лейбніц), з живою рослиною, сонячною квіткою (О.Дмитренко [1]). А ми можемо порівняти сьогоденну українську мовну реальність з павутинням, яке плете влада-павук, а суспільство-метелик заплуталося в цьому павутинні і не може з нього вирватися. При цьому зауважимо, що влада являє собою образ не просто павука, а двоглавого павука, одна голова якого говорить українською, а друга російською чи іноді «суржиком». Тому і мовне «павутиння» виходить українсько-російським, іноді з примішками англійської. Ми можемо констатувати той сумний факт, що в сучасній Україні відбувається розрив між побутовим та соціальним рівнями життєдіяльності суспільства, бо сьогодні склалася ситуація масового соціального конформізму, коли більша частина країни змушена використовувати на соціальному рівні українську мову при цьому психологічно схилятися до російської мови. Найбільш важким наслідком такої ситуації стає падіння суспільної моралі й утвердження принципу «подвійної моралі»: для мене - одне, для інших - друге» [4].

Мова - це одна з цінностей людського життя. Як не буде мови - не буде народу; а не буде народу - не буде нації, і звичайно ж, якщо не буде нації, то й  держави не буде. Але для того, щоб держава пишалася своїми мовними набутками, необхідно, щоб народ любив свою мову, сприймав її як рідну, а не як мову, яку нав'язали. Тому пріоритетним завданням держави сьогодні має стати така мовна політика, яка не просто буде нав'язувати українську мову, але привчати суспільство до думки, що це державна мова, яку необхідно для початку хоча б знати і поважати, а любов прийде згодом. Необхідно постійно оточувати людей українською мовою, але не доводити ситуацію до абсурду, абсолютного ігнорування мовних потреб суспільства, понівечення психіки людей, які ще морально неготові миттєво перейти на іншу мову, а тим паче полюбити її.

Література:

•1. Дмитренко О. Без мови немає народу... // Київ. - 2006. - № 7-8. - С.127-146.

•2.Кокшаров Н. Нация и культура (социально-философский анализ). - Новгород, 1997.

•3.Лебедев М. В. Стабильность языкового значения. - М., "УРСС", 1998. - 168 с.

•4.Масенко Л. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. - К., 2004.

•5.Четвертакова Ж.В. Язык как форма выражения национального характера // Аналитика культурологи. - №3(12). - 2008. // http://www.analiculturolog.ru/index.php?module=subjects&func=viewpage&pageid=540.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>