XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Самотос М. М. ОСНОВНІ ЯКОСТІ СПІВАКІВ КОНЦЕРТНО-КАМЕРНОГО ЖАНРУ

Магістр музичного мистецтва, Самотос Мар'яна Миронівна

Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка, провідний концертмейстер кафедри академічного співу

ОСНОВНІ ЯКОСТІ СПІВАКІВ КОНЦЕРТНО-КАМЕРНОГО ЖАНРУ

З кінця ХІХ ст. зростаюча популярність камерно-вокального виконавства дала можливість співакам без спеціальних голосових даних, необхідних для роботи в оперному театрі, з успіхом реалізовувати себе на концертній естраді. Таких виконавців автоматично зараховували до категорії камерних, адже їм часто не вистачало сили та блиску звучання, широти діапазону голосу, нерідко необхідних для оперної сцени зовнішніх даних. Проте у невеликих приміщеннях, де на початках проводились камерні концерти, такий співак міг наповнити зал, не маючи від природи особливо гучного і великого голосу. В такій ситуації є зрозумілим зауваження Г. Рождественського, коли камерні співаки не могли співати в опері, бо "в цьому перш за все "винні" особливості їхніх голосових даних" (тут і надалі переклад усіх іншомовних цитат здійснено автором) [9, С. 56]. Поза історичним контекстом у цьому твердженні можна було б вбачати те, що автор зараховує цю категорію співаків у ряд другорядних.

Видатна галицька камерна співачка і педагог середини ХХ ст. - Одарка Бандрівська - у своїй праці "Особливості виконання камерних вокальних творів" акцентує увагу на пріоритетності артистично-стильового смаку камерного виконавця, його загальної музичної культури та деталізації ним всіх елементів фактури та виражальних засобів. Проте співачка визначнішими вокальними даними - голосовим матеріалом, силою, діапазоном, дзвінкістю голосу - наділяє все-таки оперного співака.

Видатний оперний співак В. Луканін, бас з феноменальним діапазоном та величезною силою звука, вважає, що співаку камерного жанру "потрібні тонкі вокальні барви, стилістичне розмаїття і разом з тим природній, свобідний і повноцінний звук" [7, С. 23].

А. Івановим введено поняття сили і звучності голосу. На його думку, "голоси, що наділені великою звучністю, можуть досягати і великої сили, подібно Шаляпіну, і навпаки, є співаки, голоси яких не відзначені доброю звучністю, хоча у невеликих приміщеннях складають враження сильних" [5, С. 85]. Згідно цього, як і діапазон, так і сила голосу не є критеріями для поділу голосів на оперний та камерний. Співак вважає, що камерне виконавство відрізняється від оперного лише прийомами вокальної виразності.

Що стосується вимог до технічної майстерності виконавців камерно-вокального репертуару, то маємо яскравий приклад артистичної кар'єри одного з кращих сучасних концертно-камерних співаків С. Яковенка. Працюючи в умовах модернового мистецтва, пропагуючи новітні камерні твори, співак подивляв слухачів віртуозним володінням голосу, адже новітня камерно-вокальна музика подекуди вимагає "акробатичного володіння вокальною технікою" [4]. Приклад творчої діяльності багатьох таких співаків показує, що сучасне камерне виконавство в жодному разі не занижує вимог до технічної майстерності співаків у порівнянні з оперним.

Сьогодні камерні концерти в залах для кількох тисяч слухачів, таких як лондонський "Фестиваль-холл" чи нью-йоркський "Філармонік-холл", стали звиклим явищем. Це в свою чергу також диктує зростаючі вимоги до професійних якостей камерних співаків. Саме тому в сучасних умовах камерні співаки з невеликими голосами та нецікавим голосовим матеріалом вважаються анахронізмом.

Можемо констатувати, що ні діапазон голосу, ні сила звучання, ні краса, ані технічний вишкіл не можуть слугувати шкалою для розподілу голосів для оперної чи камерної сцени, адже весь цей комплекс якостей є неохідним будь-якому справжньому співакові, як оперному, так і камерному. Істинні камерні виконавці не виступають в опері не через обмеженість вокального порядку, а згідно внутрішнім артистичним нахилам, вподобанням, симпатіям.

В. Тимохін вважає, що у сьогоднішніх умовах правильно розмежовувати не оперних і камерних співаків, а "артистів, які одинаково володіють як камерними, так і оперними виконавськими жанрами [...], і вокалістів, для яких пріоритетною сферою творчого потенціалу є опера" [10, С. 8]. Він зазначає, що камерному співакові першочергово притаманні тонкість емоційного нюансування, багатство відтінків експресії, майстерне використання всієї палітри тембрових, звукових барв, якими наділений людський голос. Виконавець камерного репертуару повинен надособливу увагу приділяти усім специфічним засобам виразовості цієї музики.

Майже всі оперні артисти час від часу розучують і виносять на розсуд слухачів програми романсів і пісень. Проте лише окремих з них можна вважати майстрами не лише оперного, але й камерного співу. Як правило, тим, хто усвідомлює принципову різницю інтерпретаторських завдань у цих двох сферах і не намагається проникнути у світ вокальної мініатюри з допомогою ідентичного оперному жанру набору вокально-виконавських прийомів, вдається досягти успіху на концерній сцені. Як особливий вид музично-драматичного мистецтва, опера базується на синтезі музики, слова і сценічної дії, і принципово відрізняється від камерного жанру, для якого характерним є деталізація та особлива економія виразових засобів.

Вважаємо дуже влучним наступне твердження видатного співака і вокального педагога П. Лисиціана: "Щоб співати арії, треба бути актором-співаком, щоб співати романси і камерний репертуар, треба бути режисером і співаком" [11, С. 67]. А якщо справедливою є думка К. Станіславського, що режисера неможливо виховати, ним необхідно народитись, то стає зрозумілим, чому у концертно-камерному вокальному виконавстві ми так рідко зустрічаємо справжніх його носіїв.

Безумовно, прикладів успішного поєднання кількох професій зустріти можна доволі часто. Б. Гмиря, Д.Фішер-Діскау, Е. Шварцкопф, К. Людвіг, Г. Хоттер, В. де Лос Анхелес з успіхом зарекомендували себе як оперні та камерні виконавці. Проте це зовсім не стирає межі між професіями, не звільнює від розуміння принципових законів, сутності кожної з них. Цікаві спостераження є і у Б. Гмирі: "оперне мистецтво - це олійний живопис, а камерне - акварельний" [2, С. 83]. Через те, що у камерному виконавстві "немає відчуття ліктів", співак останнє вважає складнішим [2, C. 69].

Дуже вагомими і влучними, на нашу думку, є переконання видатної камерної виконавиці ХХ ст. З. Долуханової, яка стверджує, що камерний спів є сферою надтонкого музично-артистичного перевтілення в межах вокальної мініатюри, глибина думки і образна багатозначність якої подекуди дорівнює або і перевищує цілу оперну партію. "Без сумніву, камерний артист формується пізніше; щоб по-справжньому солювати - без театру, без оркестру, необхідна художня і людська зрілість" [6].

Видатна українська камерна співачка О. Басистюк вповні володіє філігранною технікою і професійною виконавською майстерністю, такими особливими прийомами камерного виконавства, як напівзвук, філірування від forte до pianissimo. Але основною характеристикою камерного співу, який вона вважає найважчим, є те, що перед "слухачами - тільки твоє серце і голос" [8].

Отже, на сьогодні розуміння камерності голосу співака зазнало значної еволюції внаслідок зміни самої ситуації у вокальному світі, де оперне і камерне виконавство стали рівноправними. Сучасні професійні вимоги до камерного співака передбачають таке ж досконале володіння своїм голосом в усіх аспектах, як і в оперному жанрі. За словами А. Доліво, "для справжнього художника нема інших меж між цими жанрами, окрім стилевих особливостей творчості композитора та виконуваного твору. Відчувати стиль і вміти глибоко проникнути в задум композитора одинаково необхідні для співаків в оперному і камерному жанрі" [3, C. 14]. Вважаємо, що у сучасній мистецькій ситуації правильніше розподіляти співаків згідно їхньої творчої самореалізації та досягнутих результатів, тому доволі відносним і некоректним виглядає розподіл саме співацьких голосів на "оперний" і "камерний".

Література:

•1.     Бандрівська О. К. Особливості виконання камерних вокальних творів / Одарка Бандрівська // Науково-методичні праці, статті, рецензії / Упор. Р. Мисько-Пасічник. - Львів: Апріорі, 2002. - С. 61-88.

•2.     Борис Гмиря. Статті, листи, спогади / Ред. Б. С. Буряк. - К.: Музична Україна, 1975. - 432 с.

•3.     Доливо А. Подготовка концертных и камерных певцов / А. Доливо // Материалы Всесоюзной конференции по вокальному образованию / Гл. ред. А. Б. Гольденвейзер. - М.: Музыка, 1941 - С. 132-140.

•4.     Друбачевская Г. Всегда - воплощение смысла // Советская музыка. - 1983. - № 6. - С. 70.

•5.     Иванов А. П. Об искусстве пения / А. П. Иванов. - М.: Профиздат, 1963. - 104 с.

•6.     К итогам конкурса имени М. И. Глинки: Б. Хайкин, П. Лисициан, З. Долуханова // Советская музыка. - 1971. - № 12. - С. 86.

•7.     Луканин В. М. Обучение и воспитание молодого певца / В. М. Луканин / Сост. Е. Е. Нестеренко. - Л.: Музыка, 1977. - 88 с.

•8.     Мельник О. "Серце і голос..." / О. Мельник // Музика. - 1984. - № 2. - С. 28.

•9.     Рождественский Г. Н. Камерное исполнительство сегодня (из интервью) / Г. Н. Рождественский // Мысли о музыке. - М.: Сов. композ., 1975. - С. 49-57.

•10. Тимохин В. Мастера вокального искусства ХХ века. Очерки о выдающихся певцах современности / В. Тимохин. - М.: Музыка, 1974. - Вып. 1. - 175 с.

•11. Яковенко С. Б. Павел Герасимович Лисициан: Уроки одной жизни / С. Б. Яковенко. - М.: Музыка, 1989. - 143 с.

e-mail: m.samotos80@gmail.com


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>