XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Самойленко Т.І. КІНОСТУДІЇ В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ XX CТ.

Самойленко Т. І.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

м. Черкаси

КІНОСТУДІЇ В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ XX CТ.

Український кінематограф 20-30-х років ХХ ст. був представлений Одеською, Ялтинською та Київською кінофабриками. В статті розглянуті проблеми кінематографу на початку ХХ ст. та його завдання.

Ключові слова: кінематограф; Одеська, Ялтинська та Київська кінофабрики; кіновиробництво.

Украинский кинематограф 20-30-х годов ХХ ст. был представлен Одесской, Ялтинской и Киевской кинофабриками. В статье рассмотрены проблемы кинематографа в начале ХХ ст. и его задания.

Ключевые слова: кинематограф; Одесская, Ялтинская и Киевская кинофабрики; кинопроизводство.

The Ukrainian cinematograph of the 20-30th years of XX century was presented by the Odessa, Yalta and Kyiv film studios. The cinematograph problems at the beginning of XX century and its tasks are considered in the article.

Keywords: cinema; Odessa, Yalta and Kyiv film studios; filmmaking.

 

Використання кінематографу як засобу поширення комуністичної ідеології вимагало створення відповідного кінофонду. Державні кіноорганізації на початку 20-х років займалися переважно прокатом, тож радянські екрани були заповнені зарубіжними картинами, що ні в якому разі не сприяло виконанню поставлених перед мистецтвом кіно політичних та соціальних задач. Тому налагодження власного кіновиробництва, контроль за ідейним змістом стає одним із пріоритетних завдань для більшовицького уряду.

Український радянський кінематограф першої половини 20-х років був представлений Одеською та Ялтинською кінофабриками, які залишилися у спадок від попередньої епохи.

Кінофабрика приватних підприємців Єрмолова та Ханжонкова вважалася найкращою в Російській імперії. Після встановлення радянської влади в Криму, ця фабрика націоналізується та переходить у відання Кримської автономної соціалістичної радянської республіки. В силу об'єктивних причин, таких як невеликі розміри півострову, відповідно мала кількість населення, а звідси й непосильне фінансове навантаження, створення свого національного кіновиробництва було невиправданим. Тому Кримський уряд вирішив здавати фабрику в оренду. У 1924 році між ЦВК Кримської АСРР та керівництвом ВУФКУ було підписано договір про оренду Ялтинської кіностудії. Зважаючи на те, що за роки громадянської війни кінофабрика значно постраждала, кримський уряд погодився здавати підприємство не за гроші, а за капіталовкладення у виробництво. Щорічно ВУФКУ витрачало по 25 тисяч рублів на реконструкцію фабрики [1]. Ялтинська кіностудія мала важливу перевагу - географічне розташування. Південний берег Криму сповнений прекрасними краєвидами, чудовими парками та будівлями, які можна використовувати як готові природні декорації, а м'який теплий клімат давав можливість проводити зйомку круглий рік.

Справжнім українським «Голівудом» 20-х років вважалася Одеська кіностудія. Громадянська війна та розруха, катастрофічний брак коштів не ослабили бажання держави налагодити систематичне виробництво фільмів. У 1920 році було націоналізовано фабрику Борисова та перейменовано на «фабрично-знімальну секцію» Одеського крайового фотокіновідділу. Тут вже у 1921 році було знято картину «Знову на землі», випущено документальні фільми «1 травня», «День червоної казарми», «Свято всеобуч», «Свято 51-ї Московської дивізій» тощо. Обробкою відзнятого матеріалу та друком займалася лабораторія Гросмана «Мирограф». У звітах 1921-1922 років зазначалося, що Одеське крайове фото-кіноуправління має у своєму розпорядженні 3 кінофабрики [2].

Перші зйомки на Київській кінофабриці почали проводити вже у 1927 році, та все ж остаточне закінчення будівництва відбулося у 1929 році, коли було зведено фільмосховище, гараж, двохповерховий будинок та праве крило головного корпусу (в ньому розташовувалися знімальні групи, режисерські, акторські, гримерні кімнати, пошивочна, костюмерна, реквізиторські приміщення, бібліотека, друкарня, буфет і т.д.). Через фінансові труднощі нездійсненим залишилося спорудження творчо-адміністративного корпусу. На базі фабрики в кінці 20-х та 30-х роках працювали кінолабораторії та виробничо-технічні цехи: знімальної техніки, звукотехніки, обробки плівки, кольорових фільмів, комбінованих зйомок, монтажу, освітлювання, декоративно-технічних споруд. Наприкінці 30-х років студія мала вже 4 павільйони

Таким чином, український кінематограф 20-30-х років був представлений Одеською, Ялтинською та Київською кінофабриками, які забезпечували потреби вітчизняного прокату. Одеська та Ялтинська студії залишилися у спадок від попередньої епохи та мали примітивний технічний рівень. Після передачі їх у відання ВУФКУ, підприємства реорганізуються: добудовуються павільйони, цехи, майстерні, проводиться удосконалення устаткування. У 1927 році розпочинається будівництво Київської кіностудії художніх фільмів, яка в цьому ж році розпочала свою діяльність. Вона вважалася однією з найбільших та найсучасніших кінопідприємств Європи. На базі студій проводилися зйомки картин, монтаж, копіювання стрічок, працювали дослідні лабораторії, метою яких було покращення якості фільмів тощо. Перше десятиліття існування радянське кіно користувалося зарубіжним устаткуванням. Налагодження власного виробництва кіномеханічної та кінохімічної продукції було пріоритетним завданням уряду. Незважаючи на деякі успіхи в питанні оснащення, матеріально-технічне забезпечення студій потребувало постійного удосконалення. Для нормального функціонування та подальшого розвитку радянського кінематографу необхідною умовою стало створення системи кіноосвітніх закладів. Кадрова проблема ставила під загрозу виробництво кінопродукції: спостерігалася гостра нестача як творчого, так і технічного персоналу. Початковий етап існування вітчизняного мистецтва кіно забезпечили спеціалісти попереднього устрою. Формування кіноосвіти в Україні на початку 20-х років зосередилося в трьох містах - Одесі, Києві та Харкові, де було організовано кінофакультети та кіносемінари при вищих навчальних закладах. Поряд з цим існував ряд напівлегальних гуртків, майстерень та студій екранного мистецтва, які в основному сконцентрувалися в Одесі.

Література:

1. ЦДАГОУ, 1-20-2492, С.133

2. Островский Г. Л. Одесса, море, кино: Путеводитель. - Одесса: Маяк, 1989. - 184 с. - С. 35-36


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>