XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Савченко М. С. ОСОБЛИВОСТІ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СІМ’Ї ТА ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ З ПИТАНЬ ҐЕНДЕРНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Савченко М. С.

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія

ОСОБЛИВОСТІ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СІМ'Ї ТА ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ З ПИТАНЬ ҐЕНДЕРНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Постановка проблеми. Сім'я традиційно є одним з трансляторів соціокультурного досвіду, що поступає до дитини з боку батьків. Тут здійснюється формування гендерної ідентичності, уявлень про місце і роль чоловіка і жінки у сучасному світі, статевій моралі, субкультурній диференціації статей. В умовах українського суспільства, що розвивається, подружні і батьківські ролі наповнюються новим змістом, змінюються соціокультурні особливості механізмів і цілей гендерного виховання.

Загальний аналіз досліджень з проблеми. Аналіз наукової літератури свідчить про наявність дослідженЬ з питань сучасних ґендерних тенденцій \Л. (Булатова, Т. Говорун, Я. Кічук, О. Луценко, А. Мітрофанова, Л. Міщик та ін.), впровадження ґендерного підходу до виховання підростаючого покоління (О. Петренко, О. Цокур, І. ІвановаД. Каган, О. Кікінежді, І.Клецина, І. Кон, Т. Рєпіна та ін.). Більшість вчених  стверджують, що перший етап отримання ґендерного досвіду дітей відбувається саме в сім'ї.

Мета статті - розкрити особливості спільної діяльності сім'ї та дошкільного навчального закладу з питань гендерного виховання дітей старшого дошкільного віку.

Виклад основного матеріалу дослідження. У контексті існуючї в Україні демографічної кризи в сімейно-шлюбних стосунках особливого значення набуває проблема ґендерного виховання дітей. Культурні стереотипи і власний досвід підказують батькам, яким має бути хлопчик і якою має бути дівчинка. Вважається, що батьки краще ототожнюють себе з дитиною своєї статі і хочуть бути зразком для неї. На спілкування з дітьми переноситься стиль стосунків між статями, тому відношення батька до доньки - це завжди відношення до маленької жінки, а матері до сина - до маленького чоловіка. Вирішальне значення прийнято відводити матері, що проводить з дітьми більше часу.

Батьки можуть допомогти у формуванні правильної ґендерної орієнтації дитини. Але для цього вони самі повинні мати правильне уявлення про розвиток дитини, знати його етапи, що корисно, а що шкідливо, на що треба звернути увагу у своїй поведінці і поведінці дитини, чого слід уникати, а до чого прагнути. Ґендерне виховання - це усвідомлена грамотна допомога дитині в її моральному і психічному розвитку, передусім з боку батьків [12].

Необхідність підвищення педагогічної культури батьків обумовлена також наступними передумовами: хочуть батьки або ні, вони постійно впливають на розвиток своїх дітей; сім'я впливає на дитину через систему стосунків: батьки між собою, кожен з них; сім'я є «фільтром» на шляху входження дитини в ґендерну культуру [2].

У зв'язку з цим виникає необхідність у педагогізації батьків з питань ґендерного виховання дітей дошкільного віку. Поняття «педагогізація» стало частіше використовувати в останні час в педагогічних публікаціях (Г. Волков, І. Яременко, Г. Сєриков, Ю. Сокольнікова та ін.), але в них немає змістовного обгрунтування цього поняття. Педагогізація характеризує активно-дієву спрямованість свідомості і є процес, оскільки спричиняє за собою закономірну і послідовну зміну свідомості і її переходження в іншу якість. Педагогізація свідомості як складний процес є сукупністю послідовних дій, що призводять до необхідного результату, і спрямована «пробудження», розвиток, формування і розширення педагогічної свідомості.

Так, Т. Кружиліна трактує поняттяі «педагогізація», як педагогічна свідомість, яка включає такі компоненти: пробудження, розвиток, формування, розширення [5].

Під «пробудженням» розуміється пробудження у людини інтересу до себе як до вихователя: створення умов для усвідомлення людиною свого спонтанного педагогічного досвіду, пробудження потреби вести спостереження за своїм педагогічним досвідом і зростанням.

Розвиток педагогічної свідомості припускає створення умов для реалізації людиною своїх природних педагогічних можливостей, надання педагогічної підтримки вже наявних у людини педагогічних знань, умінь і навичок і переходу їх в новий якісний стан, тобто підведення суб'єкта до саморозвитку; і, нарешті, здійснення цілеспрямованого керівництва процесом розвитку педагогічної свідомості через включення її в систему стосунків з людьми.

Формування педагогічної свідомості батьків обов'язково передбачає розширення усієї сфери свідомості, а не зациклення тільки на одних педагогічних проблемах. Педагогічні проблеми спостерігаються рельєфно на фоні підвищення загальної ерудиції людини. Як відмічав В. Зінченко, «навіть формування розумного, наприклад, екологічної або національної свідомості поза розширенням усієї сфери не лише безперспективно, але і спричиняє за собою руйнівні наслідки (національні конфлікти, так наприклад, принципова боротьба з атомною енергетикою).

Розширення педагогічної свідомості є цілеспрямованим процесом включення людини в рішення сучасних педагогічних проблем на основі існуючих базових педагогічних знань, умінь і навичок, підведення до розуміння недостатності базових знань для вирішення деяких педагогічних проблем і спонукання до колективного і індивідуального пошуку способів вирішення.

Аналіз різних поглядів на дану проблему дозволив виявити, що поняття «педагогізація» більш універсальне, ніж професійна педагогічна освіта, «виховання батьків», «педагогічна культура» і так далі, оскільки в усіх цих випадках йде мова про педагогічну свідомість. Тому, використовуючи поняття «педагогічна свідомість», ми можемо розглядати процес «пробудження», розвитку, формування і розширення педагогічної свідомості батьків з питань гендерного виховання дітей [8].

Як мама так і батько реалізують різні моделі ґендерних ролей, які не суперечать один одному. Донька або син, таким чином, знайомляться з різними моделями поведінки у суспільстві. Вплив обох батьків на формування, становлення і розвиток хлопчиків і дівчаток потрібні.

Аналіз психолого-педагогічної літератури підкреслює необхідність навчання ґендерним ролям батьків: багатогранні ґендерні ролі дружини і чоловіка, батька і матері, господині і господаря вимагають сукупності умінь та навичок, великого кола знань. Готовність, бажання і позитивна орієнтація на виконанні специфічних для кожного члена сім'ї ролей є вагомим результатом процесу ґендерного виховання дитини.

Ми погоджуємося з поглядами Ш. Бурн, яка вважає, що батькам необхідно навчитися виховувати дітей виходячи з індивідуальних особливостей, а не з передбачуваних статевих відмінностей. Вона стверджує, що ґендер дітей може впливати на те, чого батьки від них чекають, а це може спричинити різне відношення до дітей, засноване на їх ґендерній приналежності. В результаті у дітей можуть виробитися гендерно диференційовані навички і уявлення про себе, які стануть потім обмежувати їх можливості [1].

Так І.Кон, аналізуючи сучасні уявлення про ролі батька і їх вплив на дітей, пише: «Щоб мати душевний спокій і авторитет в сім'ї чоловік повинен мати ряд таких психологічних рис, які раніше не були властиві чоловічій ролі, - чуйність і чуйність». Також І.Кон, Х.Келлер з'ясували, що ґендерні ролі матері (дружини), батька (чоловіка) для дитини виступають в декількох типах:

як джерело емоційного тепла і підтримка, без якої дитина почуває себе беззахисною; як влада; як зразок для наслідування, втілення мудрості і кращих чоловічих і жіночих якостей;як старший товариш, порадник [6].

На сучасному етапі ідеальні уявлення про маскулінність і фемінність суперечливі: традиційні риси в них переплітаються з сучасними; вони значно повніші, чим раніше, враховують різноманіття індивідуальних відмінностей; вони відбивають не лише чоловічу, але і жіночу точки зору.

Найважливішими чинниками, що впливають на формування якостей мужності і жіночності у дитини виступають: особливості ціннісних орієнтації батьків у виховання синів і доньок, тобто знання тих якостей, яких вони вважають важливими у дітей різної статі;володіння адекватними методами виховання цих якостей; характер спілкування, взаємин і трудової співпраці дорослих і дітей.

Педагогізацію свідомості батьків Т.Кружиліна пропонує здійснювати в наступних напрямах:

•1.     Робота по пробудженню інтересу до себе як педагоговів-вихователевів;

•2.     Робота по збагаченню досвіду батьків педагогічними, психологічними та іншими знаннями;

•3.     Включення батьків в педагогічну діяльність;

•4.     Включення батьків в діяльність дошкільного навчального закладу.

У своєму дослідженні ми, спираючись на визначення Т. Кружиліної, під педагогізацією батьків розуміємо цілеспрямований процес закріплення в свідомості знань, способів діяльності і поведінки, оцінок, що допомагають ефективно вирішувати свої педагогічні завдання: вибудовувати безконфліктні стосунки; стосунки побудовані на любові і довірі; успішно реалізовувати соціальні ролі (сина або дочки, чоловіка або дружини, батька і матері), свідомо готувати своїх дітей до виконання цих соціальних ролей [4].

Зважаючи на змістовний аспект поняття «педагогізація», ми виокремили такі напрямки роботи, щодо педагогізації батьків з проблем ґендерного виховання.

Розглянемо перший напрямок нашої роботи - робота по підвищення інтересу до себе як педагоговів-вихователів. У контексті вирішення цього завдання нами застосовувалися методи активізації батьків, які спрямовані на виникнення інтересу до себе як вихователів, до обговорюваного матеріалу, бажання батьків активно брати участь в житті дитини, усвідомлення відповідальності за виховання дітей.

Методи, що мають активізуючий характер, - це питання до батьків по матеріалу, що викладається, постановка дискусійних питань, пропозиції батькам для обговорення, наведення прикладів з літературних джерел, анкети т.д. Нині педагогами і психологами розроблені методи активізації батьків, наприклад, Е. Арнаутова пропонує ігрові прийоми: «Гра у м'яч», «Іграшковий мікрофон», перегляд відеороликів із записом занять і так далі [3].

Наступний напрямок - робота по збагаченню батьків педагогічними, психологічними та іншими знаннями, підвищення педагогічної культури.

У нашому досліджені також увага приділяється активізації самоосвіти батьків з питань ґендерного виховання дітей дошкільного віку. На думку І.Якиманської, самоосвіта - це активна, послідовна і в цілому безповоротна якісна зміна статусу особистості на основі діяльності рефлексії людини. Н.Крилова розглядає самоосвіту «як процес самоорганізації, саморозвитку особистості, який тісно пов'язаний із загальнолюдською культурою і із завданнями розширення її життєвого досвіду» [8]. Велика роль по активізації самоосвіти належить самим батькам.

Ми пропонували для самоосвіти батьків різні форми взаємодії, і в першу чергу, наочні форми, які можна розділити на загальні та індивідуальні. До загальних відносяться дисплеї: дошка оголошень, папки-пересувки, листівки на педагогічні та  психологічні теми, план рекомендацій по вихованню дитини в журнал «В нашій дружній сім'ї» і та ін. До індивідуальних форм самоосвіта відносяться: брошури, записки, особисті блокноти, бюлетні, також дискусії, діалоги, обговорення ситуацій, вирішення кросвордів, аналіз дитячих висловлювань, тренінги . Результатом самоосвіти батьків повинне стати компетентне вирішення ситуацій, питань, пов'язаних з ґендерним вихованням дітей дошкільного віку.

Застосування деяких знань у практиці, здійснення ґендерного виховання в сім'ї для багатьох батьків є важким. Тому на сучасному етапі в роботі з батьками з'являється поняття «включеність батьків» в діяльність дошкільного навчального закладу тобто їх активну участь в роботі дошкільного навчального закладу [2]. Найважливішим способом реалізації співпраці педагогів і батьків є організація їх спільної діяльності, в якій батьки - не пасивні спостерігачі, а активні учасники процесу. Взаємодія з батьками повинна будуватися на принципах співпраці, ознаками якої є: усвідомлення мети діяльності кожним учасником процесу; чіткий розподіл і кооперація праці між ними; особистий контакт між учасниками процесу з обміном інформацією, взаємною допомогою, самоконтролем; позитивні міжособистісні стосунки.

Під включенням батьків у навчально-виховний процес дошкільного навчального закладу ми розуміємо їх участь у: організації освітнього процесу;

створенні творчих груп, які активно діляться свої досвідом з проблеми ґендерного виховання дітей; організації сучасного предметно-розвиваючого середовища в групах (створення фільмотеки, аудіотеки, бібліотеки, ігротеки; виготовлення сімейних книжок-саморобок, практична допомога в групі, виготовлення дидактичного матеріалу і т. д.)[2].

Показником міри включеності батьків у діяльність дошкільного навчального закладу є: сформованість уявлень батьків про сферу педагогічної діяльності (специфіці роботи з дітьми дошкільного віку; про особливості освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі; про діяльність вихователя);володіння необхідними практичними уміннями і навичками виховання та навчання дітей дошкільного віку з цієї проблеми; прояв інтересу до освітнього процесу в групі;ініціатива батьків у наданні допомоги.

Організація співпраці дітей, батьків і педагогів залежить передусім від того, як складаються взаємини дорослих у цьому процесі. Результат виховання може бути успішним тільки за умови, якщо педагоги і батьки стануть рівноправними партнерами, оскільки вони виховують тих самих дітей. В основі цього союзу має бути покладена єдність прагнень, поглядів на освітній процес, вироблені спільно загальні цілі і завдання, а також шляхи досягнення результатів[2].

Висновок. Отже, відзначимо, що сім'я на усіх етапах життя людини - один з найважливіших компонентів її мікросередовища, а для дитини, особливо в перші роки її життя, виховна дія сім'ї є домінуючою. Як безпосереднє соціальне оточення сім'я має максимальні, в порівнянні з іншим будь-яким соціальним інститутом, можливості для поступового залучення дітей до соціальних цінностей і ґендерних ролей, введення їх в складний і суперечливий світ, забезпечення граничної безболісності їх адаптації в соціальній, професійній і особистій сферах.

Література:

•1.     Берн Ш. Гендерная психология / Ш.Берн. - СПБ.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2004. - 320с.

•2.     Говорун Т.,  Кікінеджі О.  Гендерна ідеологія у навчально-виховному процесі / Т. Говорун. О. Кікінеджі // Освіта і управління. - 2003. - Т. 6. - № 4. - С. 56-69.

•3.     Говорун Т. В.,  Шарган О. М.  Батькам про статеве виховання дітей /  Т. В. Говорун, О. М. Шарган - К. : Рад. школа, 1990. - 160 с.

•4.     Колесов Д. В. Беседы о половом воспитании / Д. В. Колесов. - М. : Педагогика, 1980.

•5.     Кружилина, Т. В. Педагогизация сознания субъектов образовательного пространства как основа преодоления отчуждения между поколениями: моногр. / Т. В. Кружилина. - Магнитогорск : МаГУ, 2001. - 296 с.

•6.     Кравець В. П. Гендерна педагогіка. Навчальний посібник / В. П. Кравець. - Тернопіль: Джура, 2003. - 416 с.

•7.     Кон И.С. Психология половых различия [Текст] / И.С. Кон // Вопросы психологии. - 1981. - №2. - С. 53.

•8.     Міщик Л. І. Актуальність гендерного підходу в освіті / Л. І. Міщик // Проблеми освіти: Науково-методичний збірник. - К., 2002. - Вип. 27. - С. 118-127.

•9.     Петренко О. Б. Становлення гендерного підходу до освіти і виховання в українському суспільстві / О. Б. Петренко // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти. - Рівне: РДГУ, 2003. - Вип.27. - Ч.1. - С. 110-120.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>