XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Савченко В.О. РОЗУМІННЯ ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ, В КОНТЕКСТІ ЗАКРІПЛЕННОСТІ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ, ЯК ОСОБИСТОГО НЕ МАЙНОВОГО ПРАВА

Савченко Віктор Олександрович

Студент 5 курсу, юридичного факультету, ХНУ ім. В.Н. Каразина

РОЗУМІННЯ ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ, В КОНТЕКСТІ ЗАКРІПЛЕННОСТІ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ, ЯК ОСОБИСТОГО НЕ МАЙНОВОГО ПРАВА

         Україна, на шляху розвитку від громадянського суспільства до правової держави, намагається робити певні заходи, для надання людині, можливості реалізовувати свої права. У контексті цього, треба зазначити, що існує величезна проблема: в нормативно правових актах закріплені певні права людини і громадянина, але на практиці, реалізація цих прав дуже складна. Це стосується і такого права, як «право на медичну допомогу» яке закріплене в ст. 284 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ). Починаючи вивчати дану проблематику, одразу стикаєшся з тим, що законодавчо, не має закріплення «права на здоров'я», закріплена лише низка прав пов'язаних зі здоров'ям (право на інформацію про стан здоров'я [ст.285, 1], право на таємницю про стан здоров'я [ст.286, 1], право на медичну допомогу [ст.284, 1], право на охорону здоров'я [ст.283, 1] та інше).

         Через це, дуже важко розуміти рамки порушення «прав на здоров'я». А з цього виникає ціла низка проблем, щодо визначення ступеню вини медичного працівника.

         Для того щоб зрозуміти особливості даної проблематики, слід, по-перше, з'ясувати що розуміє під собою «право на медичну допомогу».

Важливе місце в системі особистих немайнових прав займає право на медичну допомогу, яке відображає свій зміст в низці нормативно-правових актів, зокрема в Конституції України, Цивільному кодексі України, в яких зазначено, що кожна фізична особа має право на надання їй медичної допомоги. Це право є одним з фундаментальних особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечує її природне існування[4].

Цивільний кодекс України, закріплюючи в ст. 284 право на медичну допомогу, не подає самого поняття „медична допомога", однак, в іншому акті, все ж таки існує роз'яснення: медична допомога - це вид діяльності, який включає комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування пацієнтів у стані, що на момент її надання загрожує життю, здоров'ю і працездатності та здійснюють професійно підготовлені працівники, які мають на це право [с. 12, 3].

Іншою проблемою, яка може суттєво заважати з кваліфікацією та визнанням відповідальності медичного робітника, це поняття «безоплатність».  Офіційне тлумачення терміна „безоплатність" означає, що індивід, який отримує таку допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, не повинен відшкодовувати її вартість ні у формі будь-яких платежів, ні у будь-якій формі незалежно від часу надання медичної допомоги [ст. 49, 2]. Це цілком відповідає значенню слова „безоплатність". Є неприйнятними з позицій припису частини третьої ст. 49 Конституції України пропозиції окремих державних органів щодо необхідності встановлення якихось меж безоплатної допомоги у вигляді її гарантованого рівня. Йдеться про пропозиції надання безоплатної медичної допомоги лише неспроможним верствам населення „в рамках, визначених законом" тощо. Але й це суперечить положенням ст. 3 частини третьої ст. 22 та низки інших статей Конституції України. Безоплатна медична допомога, передбачена Конституцією України, повинна надаватися всім громадянам у повному обсязі, тобто задовольняти потреби людини у збереженні здоров'я.

Право на медичну допомогу охоплює право на надання кваліфікованої медичної допомоги, на вільний вибір лікаря, якщо він може запропонувати свої послуги, право на заміну лікаря та вибір методів лікування, на вибір лікувального закладу, тобто кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувальному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування. Що стосується малолітніх та недієздатних фізичних осіб, то їм медична допомога надається навіть у випадку відсутності згоди малолітнього, його батьків (усиновителів) чи опікуна або ж опікуна недієздатного [5].

З вищезазначеного, стає зрозумілим, що регулювання прав людини у сфері здоров'я має багато недоліків (а, до речі, в цій роботі зазначено лише не велика кількість існуючих проблем). Через це, питання кваліфікації та визначення відповідальності медичних працівників стає дуже актуальною. Діяльність медичних працівників, пов'язана з ризиком, вони відповідають за здоров'я та життя пацієнтів. На мою думку, Україні вже склалася ситуація, коли необхідно прийняти кодекс, регулюючий усю сферу охорони здоров'я. Необхідне чітке закріплення поняття здоров'я, права на здоров'я, прав та обов'язків медичних працівників та їх клієнтів (щоб вони не були колізійними, закріплювалися  в одному акті).

Література:

•1.     Граждански кодекс Украины. - Х.: ООО «Одиссей», 2005

•2.     Конституция Украины. - Х.: «Право», 2005

•3.     Постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 р. № 955 „Про затвердження Програми подання громадянам гарантованої державної безоплатної медичної допомоги". - Офіційний вісник України. - 2002. - № 28.

•4.     Р.О.Стефанчук «Здоров'я фізичної особи, як об'єкт особистих немайнових прав». Электронная ссылка: http://www.yurincom.com/ua/ analytical_information / ?id=619&print=1

•5.     Эльштейн Н.В. «Медицинская этика и современность». Клиническая медицина. - 2000. - T.78, N 11

 

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>