XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Савчук І.В. ОСОБЛИВОСТІ КОНФЛІКТУ В МАЛІЙ ПРОЗІ ЄВГЕНА ГУЦАЛА

Савчук І.В.

Луцький педагогічний коледж

  ОСОБЛИВОСТІ КОНФЛІКТУ В МАЛІЙ ПРОЗІ ЄВГЕНА ГУЦАЛА

  Конфлікт у творах Є.Гуцала глибоко пов'язаний з різними рівнями твору, починаючи ідейними можливостями і закінчуючи художніми особливостями.

Традиційна модель художнього конфлікту відома ще з античності, але саме в новітній літературі цей компонент застосовується  з видовими ознаками, що вказує на естетичну його природу. Як елемент архітектоніки, конфлікт матеріалізує взаємний перехід один в одного змісту і форми, а також становить структурну основу творів.

Характеризуючи конфлікт, який лежить в основі новели Є.Гуцала «Сокори» (1966), увага концентрується на дріб'язковій, на  перший погляд, побутовій справі. Бригадир Григорко ніяк не хоче відремонтувати місток, через який потрібно возити хліб з поля. Для цього треба тільки поїхати в ліс по лісоматеріал, але натомість Григорко «кинув оком» на сокори, що ростуть біля садиби Панаса і є прикрасою не тільки будинку, але й і всього села. Автор вписує цей, здавалося б, комічний конфлікт у рамки власне драматичного.

Невипадково Гуцало вводить своїх героїв у ситуації, коли «туга, надія, страх, радість, сумнів, щастя, розпач, розчарування, байдужість змінюють одне одного» [ІІ,132]. Бо лише через призму стосунків письменник зображує конфлікт у всіх його проявах. Це передано і в новелі «Ходімо до мене, Іване» (1966), де портрет героїні Марії має як зовнішню, так  і внутрішню будову й насичений складною динамікою «змін настрою, душевних порухів і переживань» [ІІІ, 99].

Є.Гуцало чітко розмежовує художньо-умовний і життєво-достовірний конфлікт, що своєрідно відбивається у свідомості героя. Так, художній твір «Мати» (1962) належить до оповідань характерів і через різке контрастування створено ситуацію: її син - дезертир загинув смертю хоробрих.

Характерною ознакою літератури є поетика контрасту, тому письменники для гострішого протиставлення застосовують зовнішню привабливість у змалюванні персонажів. Однак, у Гуцала «дуже часто першу частину контрасту, як художнього прийому, складає не зовнішня привабливість одного з персонажів, а його соціальна вищість» [ІІІ, 135]. У творі «Олень Август» (1965) режисер Альтов має офіційний авторитет, а школярик Женя наділений багатством душевних порухів, емоційних реакцій [ІІІ, 99]. Зображуючи психологію душі героя, автор прагне вказати на динаміку душевних поривань.

Для глибшого і досконалішого розкриття контрасту Є.Гуцало неодноразово виписує героїв шляхом «планування епізодів» [ІV, 7]. Цей прийом дозволяє нам краще зрозуміти характер персонажа. До того ж письменник полюбляє оповідь характерів (хоча в деяких оповіданнях це не чітко окреслено), так як в ньому реалізується ідея конфлікту, його сутність і значення.

Конфлікт Є.Гуцало розглядає у двох вимірах: зовнішньому і  внутрішньому. Другому автор надає перевагу, бо вважає, що герой, який не діє за вказівками душі, не здатний збагнути й навколишній світ. У невеликих деталях письменник вміло контрастує внутрішні й зовнішні пориви людини. Персонажі задумуються над своїми вчинками й думками, вони карають себе за те, що тільки подумали, а не вдіяли, вони сумніваються, хвилюються і, врешті-решт, співпереживають. Гармонію навколишнього світу з людським середовищем прагне показати Гуцало на прикладі конфлікту героя з самим собою.

Роздумуючи над красою довкілля, мандрує головний герой твору «Яблука з осіннього саду» (1964) у гості до Цезі з села Купичволі лише для того, щоб побачити кохану людину, але контрастуючи з своєю душею, вигукує: «І навіщо я йшов у таку далину? Ні, не треба було цього робити. Адже їй зі мною зовсім нецікаво...», та душа просить інше: «Раптом стало дуже шкода, що зараз я піду, а вона залишиться біля свіжовитесаних воріт і ми побачимося з нею тільки завтра» [І,32].

З метою ширшого розкриття різноманітних душевних поривів персонажів, для підсилення контрастності автор вимальовує людину незвичайної вдачі і вводить її у такі ситуації, коли вихід можна знайти, конфліктуючи з собою, що і сталось у творі «Материне світле, осяяне лице» (1964) з Сергієм. Цей твір засвідчує вихід на загальний письменницький огляд «конфлікту нового типу» [ІІ] - внутрішньопсихологічного, про який заговорили критики у 80-х роках.

Автор майстерно витісняє ситуацію із анекдотичного стану в складну оповідь, як це зроблено в оповіданні «Дотеп» (1966), коли письменник «зумисне ускладнює, вдається до гальмівних моментів, до уповільнювачів дії описів» (випадок з дідом, коли бджола заплуталась у його бороді) [ІІІ, 39]. Він навіть прагне (хоч і несвідомо) поєднати новелу - анекдот з новелою характерів.

Мовчазним життям дивує Вустя («Скупана в любистку», 1965). Не розуміє, чому «не могла наважитись до нього (Грицька) обернутися, щоб побачити його припорошеного, загорілого й натомленого, усміхненого», «не могла второпати, що змусило її піти в посадку, де Грицько зігнувся над велосипедом», а коли залишилась сама - «відчула себе самотньою і покинутою» [І,43].

Неможливо не помітити і ще однієї важливої особливості. Поряд з героями в художніх творах діє природа. Вона допомагає чіткіше вималювати персонажа, його неповторність і небуденність. Кожна життєва ситуація пояснюється через відносини людини з навколишнім світом. Залежно від душевного стану змінюються природні явища. Навіть тиша «самотньо стояла на галявині» [І, 49], коли герой твору «Сутінки» приречений на самотність. Поряд з тишею йде він, але в передсмертній хвилині розуміє, що «страх за своє життя, який раніше ніколи не покидав його, остаточно зник раптово... і він...здивовано відчув..., як без нього стало легко, навіть пусто, і все тіло вивільнилося» [І, 53].

Крім того, світ природи не тільки зажди поряд, він реагує на кожну дію героя. Не випадково після розмови Ростислава з Лідою («До сонця вікнами», 1962) починається гроза, падає град.

У новелі «Смуток» (1969) відчувається душевна мряка і «вона - як елегійне зітхання, вона - як дрібненькі сльози споминів» [І, 151]. У творі «Осяяне сонцем» (1969) світ природи розгортається у всій своїй красі і навіть спостерігає, вивчає. Це допомагає розв'язати основний конфлікт, що полягає в стосунках людини з довкіллям. Здавалося б, найменший натяк на конфлікт автор вміло замасковує, але поступово конфлікт стає очевидним. Письменник зумів простежити зміну характеру героя, який після другого народження «особливо гостро сприймав усе: і те, як він переставляв ноги, щоб рухатись вперед, і мовчазні постаті дерев, які зараз йому уже здавалися не мертвими, а живими; скупа невиразна стежка зараз була для нього такою жаданою й зрозумілою, такою привабливою, що він... кожен метр її сприймав як знайомство з новим світом» [І, 55].

Простежуючи конфлікт новели «Жартували з Катериною» (1966), можемо впевнено сказати, що яскраво, виразно і глибоко достовірно передано психологічний портрет головної героїні Катерини, оголивши протиріччя її натури. З одного боку - це жінка-месник, а з другого - жінка, в якій є «те, що приваблює»... [І, 62]. Понад усе вона любить своїх дітей, та в серці палає ще одне почуття, яке героїня не в змозі сховати. Про це ми дізнаємося з невеликих деталей, коли Катерина запрошує Любарського на танець. У цій ситуації письменник таким передає внутрішній стан героїв: «Любарський - як захолов. І коли танцювали, то Катерина не бачила нічого. Зір її заслав морок чи вода затопила; з того мороку, з тієї води долинав спів гармошок»...  (І, 63). Конфлікт знаходить своє вираження в незмірно щирих почуттях героїні, а підсиленням конфлікту слугує миттєвий образ грозового поля і тільки голоси весняних пташок нагадують їй про кохання.

Федір Бурмака - герой новели «Хустина шовку зеленого» (1966) живе в свого брата Тимофія. Ніхто не знає, чи думає він над майбутнім. Живеться йому добре, люблять його рідні, поважають односельці. І все ж таки при всій «недраматичності» сюжетних колізій новела сприймається як гостродраматична в силу внутрішньої конфліктності головного героя, психологічно напруженого стану якого сягаємо лише в кінці твору. Тільки тепер розуміємо, чому без нього не обходиться жодне весілля, чому йде він за десятки кілометрів, аби заспівати там, «худне за час своїх мандрівок незвичайно, проте голос його набирає нових відтінків, з'являється в ньому нова, нечутна раніше журба, нове сяяння»... [І, 70]. Але, повертаючись у рідні місця, знову «прислухається до болісної порожнечі в самому собі та звучить з серця пісня, слова якої є головними:

Ой стояла тополя

Край поля.

Хто ж тебе, тополе,

Обполе?

Хто ж тебе, тополе,

Обполе? [І, 70]

Через ці слова проглядається глибокий конфлікт твору, який так важко зрозуміти присутнім.

Осмислюючи конфлікт у малій прозі Є.Гуцала, помічаємо цікаву особливість: герої у його новелах вражають простотою і разом з тим недосяжністю, щирі, відверті, просякнуті добром і душевно багаті. Подібне помічаємо в творах О.Гончара, П.Загребельного, В.Близнеця, Григора Тютюнника та ін. «І герої його, починаючи з найперших оповідань, не хмурі, а світлі, не злі, а щедрі на добро й доброту, не убогі, а багаті душею», - так  зауважив про твори Григора Тютюнника літературознавець Дончик В. [ІV, 248]. Поряд з цим персонажі Тютюнника зображені розмитими фарбами, а у Євгена Гуцала фарби точні, чітко окреслені.

Знаючи, що конфлікт - це складова частина ідейно-образної будови, яка через художнє вираження суперечливості характерів, ідей, подій втілюється в образно-стильову канву твору, можемо з впевненістю сказати, що саме конфлікт є рушійною силою у творах Є.Гуцала. Він вимагає певної стильової зміни та різновиду форми. І тому в багатьох новелах помітним є особливий стиль розповіді, здебільшого герой розповідає про себе самого, згадує те, що пережив і відчув. Таких новел у Гуцала багато - це «Багаття серед ночі» (1966), «Яблука з осіннього саду» (1964), «Весілля в полі» (1973), «Листя рудого волосся» (1964) та ін., де простежуємо присутність авторського «я».

Як зазначили раніше, не можна уявити собі твори цього письменника без основного діючого персонажа - природи. Вона підказує, насторожує, рятує, втішає, попереджає. Наодинці з нею герой осмислює своє життя та його значимість. Таку художню деталь помічаємо і в багатьох творах Олеся Гончара, Григора Тютюнника та інших. Цікаво, що ці особливості живлять твір, проникають у найглибші закутки душі героя, за допомогою їх іде постійна боротьба ідеального персонажа зі своїм другим «я».

Таким чином, на основі проведеного аналізу можемо говорити про своєрідність конфлікту в манері Є.Гуцала, що пояснюється внутрішнім світом кожного героя в нерозривному його зв'язку з природою. Подальше дослідження особливостей конфлікту відкриває шлях до пізнання художньої природи малої прози письменника, тонкощів його поетики.

Література:

•1. Гуцало Є. Твори: В 5 т. - К., 1996. - Т.1.

•2. Погрібний А. Сучасний конфлікт: синдроми і симптоми // Дніпро. - 1988. - № 3.

•3. [Новелістика Є.Гуцала] // Гримич Г. Загадка творчого бунту. - К., 1993.

•4. Залишаючись самим собою. Дончик В. Зупинені миті. - К., 1989.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>