XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Шелякіна А.В. МІСЦЕ ЕСТЕТИКИ У СИСТЕМІ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ’ЯЗКІВ: ЕСТЕТИКА Й ХУДОЖНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ

Шелякіна А.В.

 Східноукраїнський національний

 університет імені Володимира Даля,

кафедра філософії культури і культурології

 

 

МІСЦЕ ЕСТЕТИКИ У СИСТЕМІ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ'ЯЗКІВ: ЕСТЕТИКА Й ХУДОЖНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ

Сьогодні, як і раніше, тривають спроби поглибити й узагальнити межі предмета естетичної науки, що свідчить про її динамічний розвиток та  значні творчі потенції, лише частину яких було осягнуто й усвідомлено в минулому. Слід зазначити, що така тенденція притаманна не лише естетиці, а й  іншим гуманітарним наукам, що є доказом того, що поширюється розуміння необхідності урахування міжпредметних зв’язків і взаємодій між різними науковими галузями. Абсолютно справедливим є зауваження науковцями того факту, що естетику ХХ ст. не можна порівнювати з естетикою попередніх епох, оскільки значно змінилися методи аналізу й вивчення всієї художньої сфери діяльності [3]. У  її сферу постійно проникають інші методи гуманітарних  і конкретно-природничих наук, тому саме цей період слід вважати найбільш плідним що стосується виявлення нових можливостей естетичної науки через міжпредметні зв’язки. Тому цілковито природним є обговорення сучасними науковцями   [1-6]  низки кардинальних проблем, що пов’язані з уточненням предмету некласичної естетики, її співвідношенням з філософією, мистецтвознавством, художньою практикою, а також її місцем у системі міжпредметних зв’язків.

В світі означених вище питань набули актуальності дослідження  й переосмислення сучасними науковцями праць західно-європейських і  американських учених, зокрема, естетична концепція відомого американського естетика, філософа й педагога Т. Манро. Нами вже аналізувалися основні проблеми, що порушував і намагався вирішити й відтворити у своїй науковій концепції Т. Манро. Досліджуючи питання межі предмету некласичної естетики, він вважав доцільним розглядати його лише у системі міжпредметних зв’язків. Мета цього повідомлення – розглянути бачення Т. Манро можливості  й необхідності взаємодії естетики й художньої діяльності людини.                             

            Чи  необхідно митцям вивчати естетику, і якщо так, то як ця сфера  пізнання може вплинути на творчу діяльність взагалі, й художню, зокрема? Цьому дослідженню присвячена робота „Естетика й художник” (1953), у якій    під словом “художник” Манро розуміє практика або творчу особистість – художника, скульптора, письменника, музиканта, танцюриста або артиста. У своєму дослідженні Манро зауважує, що естетика й мистецька практика довгі роки вважалися дисциплінами, які не мали жодних точок дотику. Він звертає увагу, що на початку ХХ ст. естетик і художник в Америці були далекі один від одного, що стосується співпраці на теоретичному рівні. В Європі ситуація була дещо інша, оскільки там існувала давня естетична традиція й естетику викладали  в багатьох навчальних закладах. В Парижі, наприклад, для художників було природно  відвідувати збори естетичної спілки у Сорбоні, і у Європі, на відміну від Америки, багато теоретичних та критичних робіт, пов’язаних з мистецькою практикою, були написані саме художниками.

Вивчаючи тенденцію зближення естетики й мистецької практики, Манро доходить висновку, що все більше провідних теоретиків вважають, що естетика має бути менш спекулятивною, і якщо не враховувати, то принаймні знати точку зору художника з певного приводу. З іншого боку, багато  з них дотримуються тієї точки зору, що  й практики можуть отримати багато від теоретичного вивчення естетики, історії мистецтва, художньої критики, вміння робити логічні, об’єктивні умовиводи, а не покладатися лише на раптове натхнення та незаплановані експерименти.

         У своєму дослідженні Т. Манро підкреслює, що можливість поєднання теоретичної та практичної діяльності у галузі мистецтва залежить, в першу чергу, від здатності до цього самих митців, оскільки теоретична робота, яку передбачає естетичне дослідження, вимагає від людини уміння мислити логічно й абстрактно, робити умовиводи, аналізувати. „В будь-якому випадку – робить висновок Манро, – чи подобається митцю, чи ні, він не зможе позбавитися впливу естетики. Вона всюди, вона у повітрі, і він дихає нею і виражає себе за її допомогою, її концептами, навіть не розуміючи  й не помічаючи цього. Головне питання в тому, чи формує він свої естетичні висловлювання свідомо й раціонально, або вони є лише пасивною, позасвідомою імітацією»  [7, 314]. Тому Манро пропонує класифікувати творчих особистостей наступним чином:

image001.gif


1. Митець-філософ вільно володіє як загальною теорією, так і творчою практикою. Він може не тільки читати теоретичні філософські праці й вчити естетику, а також  вносити свій особистий вклад у цю галузь наукового знання. Цей тип, як вважає Манро, є дуже рідким. Прикладом такого типу вчений вважає італійського архітектора Вітрувіуса, який є автором трактату з його професії, що й досі залишається класичним  у своєї галузі. Манро зазначає, що серед художників та скульпторів митців філософського типу небагато, у літературному жанрі їх більше. Це такі відомі мислителі як Платон, Лукрецій,  Данте, Руссо, Шоу, Еліот, Сантаяна, Рід тощо.

2. Імпульсивний митець керується скоріше емоціями і може бути дуже чутливим, мрійливим, загадковим, капризним або усім одразу одночасно. Його художній твір радше є результатом позасвідомої, спонтанної фантазії, а не ретельного планування. Він не здатний вивчати теоретичні дисципліни й естетику в тому числі, тим більше робити внесок у цю галузь. Цей тип є результатом частково природженої схильності до творчого процесу, а частково – особливих умов. Це Е. По, Ван Гог, Блейк тощо. Манро зазначає, що для митців цього типу краще за все ігнорувати будь-які систематичні теоретичні інструкції в галузі мистецтва, оскільки саме штучне накидання певних теоретичних дисциплін може «вбити» потенціального, природженого генія, для якого не існує встановлених схем та правил освіти.

3. Митець, що вміє логічно мислити в межах своєї спеціалізації, не є людиною імпульсивною та емоціональною, але він не здатний підтримувати наукову абстрактну дискусію, і естетика для нього не представляє будь-якої цінності.

4. Митець-практик може зацікавитися теоретичними розвідками, може навіть вживати деякі їхні поради й положення  у своїй практичній діяльності. В той же самий час його мислення дуже конкретне, тому воно радше спрямоване на практичну роботу.

До митців середнього типу Т. Манро відносить Вагнера, Дебюссі, Колриджа, Кандинського, Райта та інших.

     Запропонувавши таку класифікацію, учений доходить висновку, що не можна зробити абсолютне узагальнення відносно всіх творчих типів, а також відносно значущості естетичної теорії для кожного з них: «Кількість теорії, яка необхідна митцю, залежить не тільки від його природжених властивостей та індивідуального темпераменту. Вона залежить від відмінностей різних видів мистецтва, засобів та методик, а також від домінуючих позицій всередині певного виду мистецтва, від домінуючих стилів на певному етапі  культурного розвитку людства, а також  соціальних умов» [7, 309]. Тим не менше, Манро все ж таки відстоює необхідність вивчення естетики творчими особистостями і пропонує наступний спосіб донести теоретичне знання навіть до тих, хто не здатний осмислити його певним чином: не треба читати важкі й незрозумілі міркування першоджерел. Замість цього теорія має бути інтерпретована доступним і зрозумілим шляхом з обов’язковим роз’ясненням її практичного застосування   у газетах, журналах та шкільних підручниках. З цієї пропозиції видно, що Т. Манро, як і багато учених-позитивістів того періоду не відриває мистецтво й естетичне вчення від реальної дійсності, в чому, безумовно, є очевидний позитивний момент.

Із запропонованою Манро класифікацією можна, звичайно, й не погоджуватися. Можливо навіть, що вона здається поверхневою й такою, що вимагає більш широкого дослідження. Відомо, що теорія Т. Манро стала предметом гострої критики деяких учених колишнього Радянського Союзу саме за її дещо прикладний характер, а також за „розмивання” предмету естетики завдяки залучанню інших наук (психології, соціології тощо). Але, на нашу думку, цінною є сама спроба ученого підняти розглянуте питання, і, безумовно, на початку ХХ ст. воно стояло  в ряду найсучасніших  й найбільш актуальних для тодішнього естетичного мислення. Його теорія є яскравим прикладом тих змін, які виникли  в філософсько-естетичноїй свідомості на початку ХХ ст., що були спрямовані на подальший соціо-культурний розвиток людства вцілому: «Обидва, і митець, і філософ є піонерами цивілізації, які досліджують нові стежки культурного прогресу. – зазначає Манро. – Саме вони забезпечують естетику даними для дослідження. Коли митці  й філософи зможуть зрозуміти й визначити свої особисті функції у спільній задачі – сприяти розвитку людства, – це буде найважливішою сходинкою культурного прогресу» [7, 323].

        

Література:

1.     Воєводін О.П. Естетика – граматика почуттів // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Зб. наук. праць, випуск 11. – К.: Вид. центр КДЛУ, 2003, – С. 9 -13.

2.     Воєводін О.П. Регулятивна функція естетичного // Вісник державної академії керівних кадрів культури  і мистецтв. – 2004. – № 4. – С. 5-10.

3.     Естетика: Підручник / Л.Т. Левчук, В.І. Панченко, О.І. Оніщенко, Д.Ю. Кучерюк; За заг. ред. Л.Т. Левчук. – 2-ге вид., допов. і переробл. –  К.: Вища шк.., 2005. – 431 с.: іл.

4.     Естетика: Навчальний посібник / М.П. Колесников, О.В. Колесникова, В.О. Лозовой, Н.Г. Чибісова; МОНУ; За ред.  В.О. Лозового. – Київ: Хрінком Інтер, 2004. – 208 с.

5.     Коваленко А.М. Мистецькі пошуки ХХ сторіччя та пошуки «естетичного» // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Зб. наук. праць, випуск 16. – К.: Вид. центр КДЛУ, 2005, – С. 50-57.

6.      Кремень В.Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник / В.Г. Кремень, В.В. Ільїн. – Київ: Книга, 2005. – 528 с.

7.     Munro T. Toward Science in Aesthetics. Selected Essays. – N.Y.:  The Liberal Arts Press, 1956. – 363 p.


Один комментарий к “Шелякіна А.В. МІСЦЕ ЕСТЕТИКИ У СИСТЕМІ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ’ЯЗКІВ: ЕСТЕТИКА Й ХУДОЖНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ”

  1. алексей:

    гарний сайт


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>