XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Шевчик І.Р. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД ТВОРЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ У МІЖВОЄННУ ДОБУ

Шевчик І.Р.

Львівська комерційна академія

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД ТВОРЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ У МІЖВОЄННУ ДОБУ

Розбудова західноукраїнського приватного підприємництва в підневільних умовах польської держави становить одну із найцінніших складових національного історичного досвіду творення соціального капіталу. Українська політична еліта краю зуміла осягнути нагальну необхідність опанування українцями торгівлі і промислу, без чого неможливо було б собі уявити національного самозбереження у тих умовах та й перспективи майбутнього державотворення.

В сучасній українській економічній науці спостерігається зростання інтересу до вивчення історичних витоків національного господарського руху в ринкових умовах. Щораз більше з'являється робіт присвячених українському господарському руху, які заторкують проблеми як теорії, так і реальної практики його здійснення. Водночас прогалиною у дослідженні проблеми є виявлення засадничих підвалин історичного становлення соціального капіталу в Україні. Глибокий та всесторонній аналіз феномена соціального капіталу у процесі консолідації західноукраїнського приватництва безумовно сприятиме усвідомленню цієї величезної господарської потенції, яка характерна для українства та шляхів її реалізації в сучасних умовах.

Національне приватне підприємництво, що за словами сучасників було найбільшим здобутком західного українства міжвоєнного часу, спромоглося виступити організованою силою, сконсолідованою Союзом Українських Купців і Промисловців (СУКіП), котра розпочала процес формування на етнічних українських землях середнього класу власників, що формувався на високих національних, соціальних і моральних принципах та цінностях.

Відразу після того, як у березні 1923 р. Рада Послів затвердила завоювання Галичини Польщею, 1 листопада цього ж року відбулися організаційні збори Союзу Українських Купців, які обрали головою Є.Мартинця, його заступником Р.Зубика, секретарем Д.Конюха і скарбником М.Лазорка. 2 листопада 1924 р. у домі львівського "Міщанського Братства" було скликано перші загальні збори Союзу, у яких взяли участь 54 купці, що були делегатами від кількох повітів та міст Галичини.

Про важливість творення власного купецько-промислового стану писав у газеті "Діло" відомий політичний діяч С.Баран. Його стаття "Чи справді попелюшка?" містила аналіз та оцінку процесу творення цього стану, який автор називає "найціннішим повоєнним здобутком". Автор статті зауважує, що в ході історичних подій українці втратили міщанство. Залишились рештки зубожілих ремісників, а в менших містах і містечках та в передмістях бідні і безпросвітні міщани-хлібороби, які були позбавлені "духа підприємчивости". Велику роботу у справі фахової освіти проводив часопис Союзу Українських Купців і Промисловців "Торговля і Промисл", який подавав на своїх сторінках чимало фахового матеріалу та рекомендацій для українських приватників. Проте, зрозуміло, що це не могло замінити добре налагодженої системи фахового навчання. Отож, Рада СУКіП вирішила влаштувати бранжеві (галузеві) курси у Львові, які почали діяти на початку 1927 р. Курси охоплювали навчання у 9 галузях торгівлі: споживчій, гастрономічній, текстильній, галантерейній, шкіряній, залізній, косметично-фарб'ярській, топливній і книгарській. Протягом року свідоцтва про фахову підготовку на курсах у Львові було вручено 225 слухачам, які приїхали не тільки з Галичини, але й з Волині, Лемківщини та Холмщини. Окрім курсів було налагоджено й цілу систему торговельного шкільництва. Найстарішою і найбільш заслуженою була Львівська "Торговельна Школа", згодом перейменована на "Купецьку Гімназію".

Важко переоцінити ту роль, яку відіграла в розвитку національного приватного підприємництва у міжвоєнний період українська преса. Чи не найбільше тій справі прислужився друкований орган СУКіПу "Торговля і Промисл", незмінним редактором якого був Володимир Несторович. Велику роль відіграє часопис у справі вироблення ідеологічних засад молодого українського купецтва та підприємництва. Часопис ставив перед галицьким українством завдання - розвиваючи рідний промисл, ремесло та торгівлю, підносити культуру нації та її добробут. Відомий провідник СУКіПу Я. Скопляк вказував на те, що "де нема власної торговлі і промислу, там нема добробуту, нема культури, а є лише чернь для служби народам, що зуміли піти вище по щаблях цивілізації". Завдання творення стану приватників розглядалося українською політичною елітою цього часу як важливий етап національного дозрівання. У цій справі особливе місце відводилося пріоритету національної свідомості. Патріотичні діячі, глибоко вірячи в колосальну потенцію української нації, у її працьовитість та витривалість, висловлювали надію на те, що формування державницької політичної культури українства на взірець модерних націй спричиниться до того, "що українці в короткому часі стануть найсильнішою нацією світу". Актуальним й сьогодні є тогочасне бачення теоретико-практичних засад формування національного приватного підприємництва, яке подає нам часопис СУКу "Український Купець". У статті "Організація", зокрема, аналізується роль досвіду цивілізованих держав та свого власного, взаємовпливу західноєвропейської та української культур та наслідків довговічного поневолення для останньої. Автор статті справедливо зазначає, що "коли нам доводиться сьогодня організовувати в ріжних ділянках своє власне життя, то ми тут робимо ту саму помилку, що свого часу наш літописець Нестор. Ми хочемо відразу все мати по зразках інших народів, а як цього нема, нарікаємо і попадаємо в зневіру. При цім забуваємо, що надбання культурніших народів зможемо присвоїти собі тільки невтомною працею і невпинною боротьбою в ріжних ділянках нашого народного життя". Характерно, що одним із пріоритетів у справі формування українського купецтва та приватного підприємництва висувався пріоритет освіти та знань, бо, як стверджував "Український Купець", "ніщо так не поплачує, як капітал, вложений в науку". В іншому числі "Українського Купця" І.Сергієвич, продовжуючи розгляд вищеозначеної теми, констатує, що у XX ст. "над світом панують народи, розвинені бізнесово... Найсильніший і найбагатший є той нарід, в якого торговля і промисл розвинуті якнайвище". Автор статті ставить перед собою завдання ознайомити із досвідом економічного вишколення народу у поляків, зробивши відповідні висновки для українців. Аналізуючи матеріали польської преси, І.Сергієвич виокремлює серед найголовніших завдань завдання найширшої економічної освіти народних верств шляхом організації системи торгово-промислових, ремісничих шкіл та курсів, поборювання презирливого відношення до промислу й торгівлі насамперед серед інтелігенції, використовуючи весь потенціал "Рідної Школи", української політичної та фахової преси, прилучаючи до цієї великої справи молодь та жіноцтво.

Повчально і свіжо звучать громадянські настанови про розвій рідного промислу видатного українського провідника Юліяна Романчука. Він розглядав поширення приватного промислу українства з точки зору економічних інтересів цілої нації. Підкреслюючи значення приватного промислу як джерела добробуту українського народу, Ю.Романчук доводить його визначальну роль в українізації наших міст, які в умовах австро-угорської та польської колонізації втратили свою національну самобутність. Творення рідного промислу для видатного українця є передумовою відбудови економічного і національного життя після поразки визвольних змагань.

Пропагуючи ідею становлення національної торгівлі і промислу як підвалин економічного та політичного унезалежнення, українська преса міжвоєнного часу говорила про необхідність господарського патріотизму, що мав стати логічним продовженням національно-визвольних змагань донедавнього часу. Уважно простежуючи досвід державного будівництва у Польщі, "Український Купець" передруковує провідні думки із статті колишнього польського міністра Ч.Клярнера, який, зокрема, стверджував, що "найліпше зорганізована служба дипломатична не в стані вибороти для свого народу відповідного становиська в укладі міжнародних стосунків, якщо її не попирають інші чинники на полю культурного та економічного співжиття народів, а насамперед продукування й виміна товарів. Отже, в розвиткові рідного промислу й торгівлі лежить ліпше майбутнє держави, її сила, добробут і культура.

Можна погодитися із твердженням В. Несторовича, що роль приватників в опануванні асимільованих міст була добре зрозуміла не лише для львівської еліти, але й для провінції. Прикладом цього може служити відгук на рішення резолюції тогочасних кооперативних з'їздів, у статті "Кооперація і приватники", опублікованій "Українським Бескидом" у Перемишлі. Часопис відстоює думку, що через українську кооперацію можна осягнути якісно новий етап в національному унезалежненні, а, власне, етап формування українського стану приватників - основи державництва. Але водночас часопис зауважує на "старій українській хворобі" - поборювати один одного, особливо, коли це стосується чогось нового та невідповідного існуючим українським партійним канонам.

Формування атмосфери довіри в українському господарському середовищі, що є стрижнем соціального капіталу, знайшло своє віддзеркалення у активній полеміці того часу. Основними рисами капіталізму, який виріс із лібералізму, за визначенням В.Несторовича, є: рентабельність, якнайбільший зиск і конкуренція. Та уже у другій половині 30-их років говорити про таку класичну модель капіталізму можна було лише у минулому часі, або, як наголосив автор, "говорячи про капіталізм, говоримо про щось, що вже по суті не існує...". Однак, коли йшлося про спадщину капіталізму, то вона є колосальною в матеріальній культурі і багатою ідейно. Частину ідейної скарбниці лібералізму прагнув зберегти тогочасний "український приватно-господарський світ, як успішний засіб для побудови матеріального добробуту нації (через добробут одиниць!) і хребта нації т.зв. третього стану (міщанства)".

Отже, свідома частина західної гілки українства в умовах польської окупації добре розуміла надзвичайно важливе значення господарської самоорганізації та роль у цьому процесі національної приватної торгівлі та промислу. Західноукраїнське приватне підприємництво покликане було в тих умовах відігравати не тільки чисто економічну функцію, але й виховувати націю ідейно як повнокровну європейську спільноту, що здатна зайняти належне місце серед цивілізованих народів.

Відродження української державності на початку 90-х років минулого століття загострило проблему виховання національної господарської еліти. Це вимагає витворення нової концепції економічної освіти, яка б ґрунтувалася у тому числі й на глибокому вивченні ментальних особливостей нашого народу, які були зреалізовані в процесі розбудови соціального капіталу як стрижня організації різних форм господарського життя українців у міжвоєнної Польщі.

  


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>