XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Шишкіна І.М. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ЗЯСУВАННЯ СУТНОСТІ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ

Шишкіна І.М.
Донецький національний технічний університет
 ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ЗЯСУВАННЯ СУТНОСТІ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ
 
Розвиток країни безпосередньо залежить від економічного добробуту господарюючих суб’єктів. На сучасному етапі економіка України характеризується низькою ефективністю та не конкурентоспроможністю, як на внутрішньому так і на міжнародному ринку. Дана тенденція обумовлена проблемою вибору пріоритетних напрямів діяльності та визначення перспектив розвитку. Вітчизняні підприємства не адоптовані до умов постійної мінливості ринкового середовища та невизначеності внаслідок відсутності у менеджерів сформованого стратегічного мислення. 
Таким чином, для підвищення ефективності економіки в цілому та вирішення завдання виживання підприємств у конкурентному середовищі постає проблема формування стратегії подальшого розвитку. Однак, незважаючи на потужний науковий доробок як зарубіжних, так і вітчизняних вчених у галузі стратегічного менеджменту поняття «стратегія розвитку підприємства» є неконкретизованим. Тому необхідно переосмислити наявні напрацювання для чіткого визначення зазначеного поняття з метою подальшого використання в управлінні підприємством. У зв’язку з цим, завданнями даної статті є:
-   теоретичне дослідження тлумачення поняття «стратегія» у зарубіжній та вітчизняній науковій літературі;
-   вивчення підходів до тлумачення економічної сутності розвитку підприємства;
-   визначення взаємозв’язку між стратегією і розвитком;
-   визначення змісту поняття «стратегія розвитку підприємства».
Наприкінці 50-х років ХХ століття підприємства розвинених країн опинилися в умовах, близьких до «воєнних дій». Це було пов’язано із насиченням ринку, зростанням конкуренції та одночасним зменшенням купівельної спроможності громадян. Саме в цей час для визначення подальшого розвитку подій та формування моделі поведінки підприємства на ринку було запозичене з військового лексикону поняття «стратегія», що й стало початком формування такої галузі знання, як стратегічний менеджмент. Його основоположниками були: І. Ансофф, Ж. Бовер, К.Р. Ендрюс, , Ж. Бовер, А. Чандлер. Більш детального розвитку стратегічний менеджмент набув у працях П. Друкера, Б. Карлоффа, Г. Мінцберга,  М. Портера, А. Дж. Стрікленда та А.А. Томпсона.  Серед вітчизняних вчених слід виділити В.А. Бєлошапка, І.А. Бланк,  В.А. Васильченко, О.С. Віханського, В.С. Єфремова, Г.В. Загорний, В. Колпаков, Н.В. Куденко А. Наливайко, С.В. Оборська,  З.Е. Шершньова,  Н.В. Шеховцеву та ін.
 Аналіз теоретичних надбань менеджменту, дозволяє виділити основні варіанти визначення базового поняття «стратегія»:
1. Визначення основних довгострокових цілей і задач підприємства, прийняття курсу дій і розподілу ресурсів, необхідних для виконання поставлених цілей – А. Чандлер [8];
2.  Набір правил для прийняття рішень, якими організація керується у своїй діяльності – І. Ансофф [1];
3.  План управління підприємством, спрямований на зміцнення його позицій, задоволення потреб споживачів і досягнення поставлених цілей – А. Стрікленд, А. Томпсон [9];
4. Детальний усебічний комплексний план, призначений для реалізації місії організації і досягнення цілей – М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі [7];
5. Узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії – Б. Карлофф [5];
6.  Програма, план, генеральний курс суб’єкта управління з досягнення ним стратегічних цілей – Р.А. Фатхутдінов [10];
7.  Якісно визначена, узагальнена модель довгострокових дій організації, що необхідно здійснити для досягнення поставлених цілей за допомогою розподілу і координації своїх ресурсів – В.А. Васильченко, Т.І. Ткаченко [3];
8.  Формування системи довгострокових цілей діяльності підприємства і вибору найбільш ефективних шляхів їх досягнення – І.А. Бланк [2].
У зв’язку з цим важливим є висновок, що стратегія це процес визначення довгострокових цілей, тоді як інструментами реалізації стратегії є вибір перспективних напрямків розвитку, адаптація цілей підприємства, враховуючи позиції у навколишньому середовищі.
Незважаючи на різноманітність визначень і трактувань стратегії, основна мета її полягає в досягненні довгострокових конкурентних переваг, які б забезпечували б підприємству (організації) високу прибутковість через задоволення суспільних потреб, тобто кінцевим результатом реалізації стратегії є розвиток організації.
Таким чином, стратегія – це систематичний план потенційної поведінки підприємства в умовах неповноти інформації про майбутній розвиток середовища та підприємництва, що включає формування місії, довгострокових цілей, а також шляхів і правил прийняття рішень для найбільш ефективного використання стратегічних ресурсів, сильних сторін і можливостей, усунення слабких сторін та захист від загроз зовнішнього середовища, неповнотою інформації про його майбутній стан і вплив на підприємство. В даному контексті, про необхідність розробки стратегії підприємства достатньо влучно висловився один із авторів вчення про стратегічний менеджмент, американський вчений І.Ансофф. Він писав: «…компанії, за відсутності планової і керованої стратегії, приречені на вимирання, за винятком хіба що монополій і субсидованих компаній».
Розглядаючи зміст поняття «розвиток» Е.М. Коротков визначив його як сукупність змін, що ведуть до появи нової якості і зміцнення життєвості системи, її здатність чинити опір руйнівним силам зовнішнього середовища [6]. Отже, зміни – це основа розвитку, а стратегія – це розроблений план розвитку. Л.Д. Забродська визначає розвиток, як просування від більш простого до більш складного ефективного [4].
 На сьогодні розвиток – це одна з найважливіших категорій економіки, так як розвиток підприємства, його структури та продукту є фактором підвищення ефективності, досягнення беззбиткового рівня діяльності.
Отже, розвиток – це стабільний, узгоджений, постійний, багатофакторний розвиток підприємства, як первинної ланки національної економіки, направлений на його перехід в якісно новий стан під впливом факторів зовнішнього та внутрішнього середовища. Обґрунтуємо більш детально основні складові наведеного визначення:
1.     Стабільність – це ознака еволюційного, тобто поступового розвитку підприємства, даний фактор дозволяє зберегти та покращити вже досягнуті господарюючим суб’єктом показників діяльності.
2.     Узгодженість – фактор, який вказує на взаємозв’язок зовнішнього та внутрішнього середовища, тоді як в наведених визначеннях науковців даний чинник не був представлений. Узгодженість внутрішніх резервів розвитку із зовнішніми можливостями дозволить визначити найбільш пріоритетні та ефективні напрями розвитку соціально-економічної системи підприємства.
3.     Постійність – даний фактор забезпечує високу ефективність діяльності підприємства, так як без удосконалення своєї діяльності підприємство швидко втрачає конкурентоспроможність.
4.     Багатофакторність – зумовлена необхідністю всебічного розвитку підприємства, тобто поступового удосконалення всіх сфер соціально-економічної системи підприємства, тобто виробничий, техніко-технологічний, маркетинговий, інноваційний, соціально-трудовий, організаційний розвиток
Таким чином, поняття «розвиток» у загальному вигляді визначається як зміна процесу, явища від більш простого до більш складного та якісного. Сутність процесу розвитку з погляду функціонування підприємства становить зростання рівня його організації, коли в міру накопичення інформації зменшується невизначеність.
Характерною рисою сучасного підприємництва є орієнтація на ефективність розвитку. З огляду на це, одне з основних завдань підприємництва – оптимально збалансувати ефективне використання ресурсів і привабливість продукції для споживачів.
Аналізуючи зазначені визначення понять «стратегія» і «розвиток» можна прослідкувати тісний взаємозв’язок між ними. З одного боку розвиток виступає результатом стратегії. З іншого боку, стратегія – це інструмент забезпечення розвитку підприємства. У зв’язку з цим, можна погодитися з В.С. Єфремовим, що стратегія формує бачення майбутнього розвитку. Отже, сформована стратегія функціонування підприємства дозволяє досягти поставленої мети, тобто перейти від простого до більш складного.
На основі аналізу теоретичних основ визначення сутності понять «стратегії» та «розвитку», можна зробити висновок, що стратегія розвитку підприємства представляє собою довгостроковий генеральний план дій, що визначає пріоритети напрями розвитку підприємства, його проблеми та місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їх досягнення. Стратегія розвитку підприємства повинна забезпечувати  більш ефективне використання матеріальних ресурсів підприємства, забезпечувати оптимізацію довгострокової норми прибутку, зміцнення конкурентних позицій підприємства, максимальну віддачу від капіталовкладень та задоволення потреб клієнту. Стратегія розвитку підприємства повинна засновуватися не на положеннях екстенсивного розвитку, а на засадах інтенсивного розвитку, тобто створення якісно нових форм.
Таким чином, формування стратегії розвитку вітчизняних підприємств повинно стати першим кроком на шляху до конкурентоспроможної та ефективної економіки. Взаємозв’язок між стратегією та розвитком обумовлює необхідність стратегічного планування на підприємстві, так як без сформованого довгострокового плану з набором альтернативних варіантів розвитку, що будуть погоджені із зовнішніми можливостями, підприємство не зможе забезпечити прогресивний та інтенсивний розвиток своєї діяльності. Як відомо, сьогодні більшість сучасних підприємств характеризує регресивна (зниження якісного рівня, деградація) та екстенсивна (збільшення уже існуючого) форми розвитку, що не є чинником досягнення довгострокових конкурентних переваг на цільових ринках. У зв’язку з цим важливим є висновок, що формування стратегії розвитку має пріоритетне значення в сфері планування діяльності підприємства, так як стратегія розвитку підприємства – це план дій по досягненню якісно нового стану соціально-економічної системи підприємства, що забезпечить здатність опору руйнівним силам зовнішнього середовища.
Література:
1.     Ансофф И. Новая корпоративная стратегия. – СПб.: Питер, 1999. – 416 с.
2.     Бланк И.А. Торговый менеджмент. – К.: Украинско-финский институт менеджмента и бизнеса, 1997. – 408 с.
3.     Васильченко В.А., Ткаченко Т.І. Стратегічне управління: Навч. Посібник. – К.: ЦУЛ, 2003.
4.     Забродська Л.Д. Стратегічне управління: реалізація стратегії: Навч. Посібник для студ. Еконон. Спец. – Харків: Консул, 2004. – 2008 с.
5.     Карлофф Б. Деловая стратегия: концепция, содержание, символы. – М.: Экономика, 1991.
6.     Коротков Э.М. Концепция менеджмента. – М.: Дека, 1997. – 304 с.
7.     Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. С англ. – М.: Дело, 1998. – 704 с.
8.     Наливайко А. Теорія стратегій підприємства. Сучасний стан та перспективи розвитку: Моногр. – К.: КНЕУ, 2001. – 227 с.
9.     Томпсон А.А., Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализации стратеги: Учебн. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ. – 1998. – 576 с.
10. Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998.
 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>