Подпишитесь на рассылки о научных публикациях
Шкригун Ю.О., Волков Д.Р.
Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського
УКРАЇНСЬКІ СТРАТЕГІЇ МАЙБУТНЬОГО
Розвиток України необхідно розглядати в контексті тенденцій світового розвитку. ХХІ століття знаменується тим, що значно посилилася взаємозалежність країн, включаючи економіку, соціальну сферу, екологію, культуру тощо. Ця взаємозалежність і взаємопроникнення, яке отримало термін «глобалізація», дедалі більше визначають стан і напрями розвитку країн. В умовах глобалізації всіх сфер людської діяльності, особливо культури й науки, витворюється лібералізований та інтегрований світовий ринок товарів і капіталу, формується новий міжнародний інституційний лад, що служить розвитку виробництва, торгівлі і культури у всесвітньому масштабі.
Тим не менш, кожна країна повинна дбати про збереження своєї національної спадщини, мови, культурної унікальності.
Тому для України дуже важливим питанням є захист національно-державних інтересів та геополітичних пріоритетів в контексті глобалізації та євроінтеграції.
Цей захист здійснюється через реалізацію и на міжнародній арені свого національного інтересу, що виступає, як правило, інструментом аналізу змісту, джерел та адекватності зовнішньої політики держави у конкретній історичній та політичній ситуації.
Термін "національний інтерес" з'явився ще у XVI столітті. В теорії міжнародних відносин це поняття вживається переважно у сфері зовнішньої політики і сприймається у розумінні "державний, народний, всенародний". Подібний підхід зумовлений і тим, що в англійській мові (як і в інших мовах германської і романської групи) термін "національний" не має суто етнічного значення. Як і в світовій, так і в українській інтелектуальній традиції натрапляємо на різне розуміння категорії "нація", що, в свою чергу, впливає на різне визначення поняття "національний інтерес".
Отже, національний інтерес - це мотив (причина) дій держави, спрямовані на виживання, розвиток, сукупність базових цінностей, що відіграють головну роль у виробленні стратегій даної держави на міжнародній арені. Але без урахування культурно-історичних традицій і національних цінностей розуміння міжнародної політики буде неповне. Багато вчених справедливо вважають національну ідентичність невід'ємним елементом національного інтересу. В науковій літературі суспільний інтерес подається як усвідомлення потреби суб'єкта або соціальної спільноти, що випливає з умов їх існування та діяльності. В той же час інтерес - це відношення потреб до умов їх реалізації. Відповідно, національний інтерес є усвідомлення та відображення в діяльності його лідерів корінних потреб держави. [3]
Краще за все пріоритети національного розвитку країни можна простежити за їхньою зовнішньою політикою. Відправною точкою зарубіжної політики будь-якої країни, підкреслював фундатор політичного реалізму Г.Моргентау, має бути концепція національних інтересів, визначених у термінах сили. Сила (вплив) як суспільне явище має багато вимірів і проявів: від фізичної (військової) сили до економічних, соціальних, психологічних впливів. Серед них, на думку фахівців, найважливішими є: 1) геополітичне становище; 2) населення; 3) природні ресурси; 4) індустріальний розвиток держави; 5) військова могутність; 6) воля; 7) політичне керівництво і внутрішня організація влади; дипломатія; 9) міжнародний імідж . Також треба зазначити, що серед пріоритетів національного розвитку усіх країн має мати місто проблема дійсного вирішення геополітичних проблем лежить не через військові чи політичні сфери, а у площині соціально- економічній. Тенденція до соціалізації геополітичних відносин - є нагальною потребою сьогодення, створення якісно нової геополітичної доктрини (концептуальної системи), яка б увібрала у себе весь історичний досвід людства, його одвічного прагнення до соціальної справедливості, - нагальна потреба сьогоднішнього дня.[1]
Україна є п'ятою на континенті за кількістю населення і другою за розмірами території країною. За економічними можливостями, інтелектуальним і науково-технічним потенціалом вона має підстави і прагнення стати однією з найрозвинутіших країн Европи. Тому для України характерна активна форма зовнішньої політики, що базується на пошуках рівноваги між внутрішньою і зовнішньою діяльністю держави, скерована на утвердження її авторитету, значимості і престижу у світовому співтоваристві. З огляду на своє геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал Україна спирається на свої фундаментальні національні та національно-державні інтереси, відповідно до яких визначаються засади, напрями, пріоритети і функції зовнішньої політики. Національно-державний інтерес України в перехідний період становлення незалежної держави можна охарактеризувати як національне виживання, що повністю підпорядковане завданням стабілізації ситуації в державі і забезпеченню переходу до демократичного суспільства, зорієнтованого на ринкову економіку. Він передбачає формування механізму зовнішніх зносин як основи зміцнення стабільності і відвернення міжнародних конфліктів, цивілізованих входжень у систему колективної та міжнародної безпеки. З метою забезпечення національних і національно - державних інтересів України її зовнішня політика постійно спрямована на виконання таких найголовніших завдань:
1) Утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави; 2) Забезпечення стабільності міжнародного становища України; 3) Збереження територіальної цілісності держави та недоторканості її кордонів; 4) Включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку; 5) Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України, подання їм допомоги згідно з міжнародним правом; 6) Поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера. Принципово важливе значення має затверджена Указом Президента України "Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу" від 11 червня 1998 р. та "Європейський вибір: концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002- 2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України 2002 p.", що зафіксували основні напрямки інтеграційного процесу:
1) адаптація національного законодавства до норм ЄС, забезпечення прав людини; 2)економічна інтеграція та розвиток торгових відносин; 3)взаємодія з ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки; 4) політична консолідація та зміцнення демократії; 5) узгодження соціальної політики України із стандартами ЄС; 6) культурно-освітня і науково- технічна інтеграція;
7) встановлення та поглиблення прямих контактів між регіонами України та державами - членами і кандидатами у члени ЄС; галузева співпраця;
9) співробітництво у галузі охорони довкілля.[2]
Спираючись на наведений матеріал можна зробити висновок, що однією з найпріорітетніших стратегій розвитку України є євроінтеграція країни в умовах всесвітньої глобалізації, враховуючи необхідність захисту національно-державних інтересів та геополітичних пріоритетів
Література:
1. Гілея: Науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В.М. Вашкевич. - К.: ВІР УАН, 2011. - Випуск 43. - 565 с.
2. Гілея: Науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В.М. Вашкевич. - К.: ВІР УАН, 2011. - Випуск 46. - 435 с.
3. Медвідь Ф. М. Національно-державні інтереси та геополітичні пріоритети України в контексті глобалізації та євроінтеграції // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - Вип. 70 - 72.- 2004. - С. 52 - 54.