XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Шкригун Ю.О., Волков Д.Р. УКРАЇНСЬКІ СТРАТЕГІЇ МАЙБУТНЬОГО

Шкригун Ю.О., Волков Д.Р.

Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського

УКРАЇНСЬКІ СТРАТЕГІЇ МАЙБУТНЬОГО

Розвиток України необхідно розглядати в контексті тенденцій світового розвитку. ХХІ століття знаменується тим, що значно посилилася взаємозалежність країн, включаючи економіку, соціальну сферу, екологію, культуру тощо. Ця взаємозалежність і взаємопроникнення, яке отримало термін «глобалізація», дедалі більше визначають стан і напрями розвитку країн. В умовах глобалізації всіх сфер людської діяльності, особливо культури й науки, витворюється лібералізо­ваний та інтегрований світовий ринок товарів і капіталу, формується новий міжнародний інституційний лад, що служить розвитку виробництва, торгівлі і культури у всесвітньому масштабі.

Тим не менш, кожна країна повинна дбати про збереження своєї національної спадщини, мови, культурної унікальності.

Тому для України дуже важливим питанням є захист національно-державних інтересів та геополітичних пріоритетів в контексті глобалізації та євроінтеграції.

Цей захист здійснюється через реалізацію и на міжнародній арені свого національного інтересу, що виступає, як правило, інструментом аналізу змісту, джерел та адекватності зовнішньої політики держави у конкретній історичній та політичній ситуації.

Термін "національний інтерес" з'явився ще у XVI столітті. В теорії міжнародних відносин це поняття вжи­вається переважно у сфері зовнішньої політики і сприймається у розумінні "державний, народний, все­народний". Подібний підхід зумовлений і тим, що в анг­лійській мові (як і в інших мовах германської і романсь­кої групи) термін "національний" не має суто етнічного значення. Як і в світовій, так і в українській інтелектуа­льній традиції натрапляємо на різне розуміння категорії "нація", що, в свою чергу, впливає на різне визначення поняття "національний інтерес".

Отже, національний інтерес - це мотив (причина) дій держави, спрямовані на виживання, розвиток, сукупність базових цінностей, що відіграють головну роль у виробленні стратегій даної держави на міжнародній арені. Але без урахування культурно-історичних традицій і національних цінностей розуміння міжнародної політики буде неповне. Багато вчених справедливо вважають національну ідентичність невід'ємним елементом національного інтересу. В науковій літературі суспільний інтерес подається як усвідомлення потреби суб'єкта або соціальної спільноти, що випливає з умов їх існування та діяльності. В той же час інтерес - це відношення потреб до умов їх реалізації. Відповідно, національний інтерес є усвідомлення та відображення в діяльності його лідерів корінних потреб держави. [3]

Краще за все пріоритети національного розвитку країни можна простежити за їхньою зовнішньою політикою. Відправною точкою зарубіжної політики будь-якої країни, підкреслював фундатор політичного реалізму Г.Моргентау, має бути концепція національних інтере­сів, визначених у термінах сили. Сила (вплив) як суспі­льне явище має багато вимірів і проявів: від фізичної (військової) сили до економічних, соціальних, психоло­гічних впливів. Серед них, на думку фахівців, найваж­ливішими є: 1) геополітичне становище; 2) населення; 3) природні ресурси; 4) індустріальний розвиток дер­жави; 5) військова могутність; 6) воля; 7) політичне керівництво і внутрішня організація влади; 8) диплома­тія; 9) міжнародний імідж . Також треба зазначити, що серед пріоритетів національного розвитку усіх країн має мати місто проблема дійсного вирішення геополітичних проблем лежить не через військові чи політичні сфери, а у площині соціально- економічній. Тенденція до соціалізації геополіти­чних відносин - є нагальною потребою сьогодення, створення якісно нової геополітичної доктрини (кон­цептуальної системи), яка б увібрала у себе весь істо­ричний досвід людства, його одвічного прагнення до соціальної справедливості, - нагальна потреба сього­днішнього дня.[1]

Україна є п'ятою на континенті за кількістю населення і другою за розмірами території країною. За економічни­ми можливостями, інтелектуальним і науково-технічним потенціалом вона має підстави і прагнення стати однією з найрозвинутіших країн Европи. Тому для України характерна ак­тивна форма зовнішньої політики, що базується на по­шуках рівноваги між внутрішньою і зовнішньою діяльніс­тю держави, скерована на утвердження її авторитету, значимості і престижу у світовому співтоваристві. З огляду на своє геополітичне становище, історич­ний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелекту­альний потенціал Україна спирається на свої фундаме­нтальні національні та національно-державні інтереси, відповідно до яких визначаються засади, напрями, пріоритети і функції зовнішньої політики. Національно-державний інтерес України в перехід­ний період становлення незалежної держави можна охарактеризувати як національне виживання, що повні­стю підпорядковане завданням стабілізації ситуації в державі і забезпеченню переходу до демократичного суспільства, зорієнтованого на ринкову економіку. Він передбачає формування механізму зовнішніх зносин як основи зміцнення стабільності і відвернення міжнародних конфліктів, цивілізованих входжень у систему коле­ктивної та міжнародної безпеки. З метою забезпечення національних і національно - державних інтересів України її зовнішня політика постій­но спрямована на виконання таких найголовніших за­вдань:

1) Утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави; 2) Забезпечення стабільності міжнародного становища України; 3) Збереження тери­торіальної цілісності держави та недоторканості її кордо­нів; 4) Включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку; 5) Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для під­тримання контактів із зарубіжними українцями і вихідця­ми з України, подання їм допомоги згідно з міжнародним правом; 6) Поширення у світі образу України як надійно­го і передбачуваного партнера. Принципово важливе значення має затверджена Указом Президента України "Стратегія інтеграції Украї­ни до Європейського Союзу" від 11 червня 1998 р. та "Європейський вибір: концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002- 2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України 2002 p.", що зафіксували основні напрям­ки інтеграційного процесу:

1) адаптація національного законодавства до норм ЄС, забезпечення прав людини; 2)економічна інтеграція та розвиток торгових відносин; 3)взаємодія з ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки; 4) політична консолідація та зміцнення демо­кратії; 5) узгодження соціальної політики України із стандартами ЄС; 6) культурно-освітня і науково- технічна інтеграція;

7) встановлення та поглиблення прямих контактів між регіонами України та державами - членами і кандидатами у члени ЄС; 8) галузева спів­праця;

9) співробітництво у галузі охорони довкілля.[2]

     Спираючись на наведений матеріал можна зробити висновок, що однією з найпріорітетніших стратегій розвитку України є євроінтеграція країни в умовах всесвітньої глобалізації, враховуючи необхідність захисту національно-державних інтересів та геополітичних пріоритетів

Література:

1. Гілея: Науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В.М. Вашкевич. - К.: ВІР УАН, 2011. - Випуск 43. - 565 с.

2. Гілея: Науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В.М. Вашкевич. - К.: ВІР УАН, 2011. - Випуск 46. - 435 с.

3. Медвідь Ф. М. Національно-державні інтереси та геополітичні пріоритети України в контексті глобалізації та євроінтеграції // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - Вип. 70 - 72.- 2004. - С. 52 - 54.

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>