XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Шварьова Г.В. РОЛЬ НІМЕЧЧИНИ В ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Шварьова Гана Володимирівна

Маріупольський державний гуманітарний університет

РОЛЬ НІМЕЧЧИНИ В ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

На протязі усього розвитку Європейського Союзу Німеччина відігравала одну з найголовніший ролей. Займаючи позиції лідера, ФРН брала активну участь в європейських інтеграційних процесах на всіх етапах їх розвитку. Після об'єднання країни докорінно змінилася її роль в Європі та в світі, а її участь в розвитку європейської інтеграції стала ще більш вагомою. Так, сучасному етапі ФРН являється «локомотивом» інтеграції в Європі.        

Перший крок у бік створення сучасного Євросоюзу був зроблений в 1951році. Німеччина разом із Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Францією та Італією підписали договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЕОВС) [1; 2-7], метою якого стало об'єднання європейських ресурсів з виробництва сталі та вугілля, в силу даний договір набув з липня 1952 року. Незважаючи на той факт, що Німеччина після Другої Світової Війни все ще була потенційним агресором для Європи, вона взяла активну участь в створенні даного об'єднання. 

Німеччина, таким чином, стала одним з ініціаторів початку об'єднання Європи.          Інтеграція цього найважливішого у той час сектора господарства відкрила шлях для інтеграції та інших галузей економіки, наслідком чого стало підписання 25 березня 1957 членами ЕОВС Римських договорів про заснування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Евратом) [3]. Найбільш важливим і широким за сферою компетенції з цих європейських співтовариств було ЄЕС, а роль Німеччини в ньому з кожним роком ставала все вагомішою.

  Зближення держав континенту в соціально-економічній сфері стало стрижнем процесу європейського об'єднання. Становлення Європейського економічного співтовариства пройшло етап створення зони вільної торгівлі з відміною митних зборів, квот та інших обмежень в торгівлі між державами-учасницями при збереженні їх автономії в митної і торгової політики по відношенню до третіх країн [4; 5-11]. Так, проект Європейського економічного співтовариства містив в собі як елементи федералістичного (митний, економічний та валютний союз), так і конфедералістичного (зона вільної торгівлі, єдиний внутрішній ринок) підходів, які посилювались або послаблювалися в залежності від політичної та економічної кон'юнктури. Німеччина з самого початку виступала за федеративну модель Європейського Союзу. Таким чином, незважаючи на опір супротивників поглиблення інтеграції, ідеї федералізму отримали подальший розвиток.

Треба також сказати, що, підтримуючи статус лідера європейської інтеграції,  Німеччина відіграла одну з головних ролей в підписанні Договору про Європейський Союз в 1992 в Маастрихті (Нідерланди), що дало Європейським співтовариствам не тільки нову офіційну назву - ЄС, але законодавчо закріпила озвучені в ЄЄА мети [3]. Важливо, що ці проекти кінця 1980-х - початку 1990-х років носили відбиток федералістичного підходу, який з самого початку створення Європейського Союзу просувала ФРН. При цьому федеративний шлях розвитку отримував все більше прихильників, серед яких можна назвати Великобританію, Данію, Грецію, Іспанію, Португалію, Австрію, Фінляндію та Швецію. В цьому процесі Німеччина як «локомотив» інтеграції Євросоюзу взяла на себе одну з координуючих ролей. Так, в цьому договорі були втілені плани Німеччини щодо майбутнього функціонування ЄС.

  Так, в кінці 90-х рр. Федеративна Республіка Німеччина являлась одним з ініціаторів прискорення європейської інтеграції [2; 21-25], обумовленого значними успіхами в процесі формування єдиного політичного та економічного простору об'єднаної Європи, серед яких у першу чергу необхідно назвати введення валюти "євро" [3], прийняття програми реформування аграрної і структурної політики, вироблення рамкових умов формування єдиної фінансової системи Європейського союзу. Разом з тим, в наступні після завершення операції місяці німецьке керівництво виступило одним з ініціаторів прийняття стратегічно важливого для процесу розширення ЄС рішення на зустрічі Європейської Ради в Гельсінкі в грудні 1999 р. Згідно з цим документом, навесні 2000 р. повинні були розпочатися переговори про вступ в Європейський союз шести країн так званої "другої групи", в яку входили Болгарія, Латвія, Литва, Мальта, Румунія і Словаччина [1; 2-7]. У відношенні країн "першої групи" (Польщі, Чехії, Угорщини, Естонії, Словенії і Кіпру) було прийнято рішення про початок процесу їх безпосереднього вступу в ЄС в кінці 2002 року.

   Важливо відмітити, що активна і послідовна діяльність німецького уряду в рамках розвитку Європейського Союзу призвела в 2000 році до відчутних результатів в європейській політиці, сукупність яких у перспективі здатна не тільки зміцнити позиції єдиної Європи на міжнародній арені [3], але і в значній мірі посилити зовнішньополітичний потенціал ФРН як держави - лідера процесу європейської інтеграції.

Таким чином, в рамках здійснення даної політичної програми в ЄС німецьке керівництво зосередило основні зусилля на трьох основних напрямках європейської політики:

•·      Поступове залучення країни в процес стабілізації ситуації в Югославії та в Західнобалканському регіоні в цілому, яке здійснювалося за допомогою активної участі в допомозі країнам регіону в рамках "Пакту стабільності".

•·      Послідовна підтримка прагнення країн Центральної, Східної та Південно-Східної Європи стати членами ЄС. При цьому до числа таких країн може бути зарахована Туреччина, найбільш активним прихильником підключення якої до процесу європейської інтеграції виступає Німеччина, зацікавлена в збереженні тісних економічних і політичних відносин з Анкарою.

•·      Зміцнення фінансової стабільності Європейського союзу шляхом подальшої підтримки курсу "євро" за рахунок державних валютних резервів Німеччини.

Таким чином, треба сказати, що для Німеччини залучення в інтеграційні процеси з'явилося т.зв. «пропуском» в співдружність націй та дозволило покращити свою репутацію на світовій арені. Так, успішна реалізація даних зовнішньополітичних завдань дозволила ФРН в подальшому проводити більш активну політику в рамках процесу створення єдиної Європи і при ефективному вирішенні внутрішніх проблем, пов'язаних з наслідками відтворення єдиної німецької держави, претендувати на статус провідного суб'єкта світової політики. Ці фактори дали можливість ФРН стати «локомотивом» інтеграційних процесів в Євросоюзі та гідно підтвердити свій статус провідної країни даного об'єднання, а також роль лідера в ЄС.

Література:

•1.     Осадчая Е. Европейский Союз : Вчера, сегодня. Завтра : ( В политическом и экономическом плане ). // Наука и жизнь . - 2003. - № 6. С.- 2-7.

•2.     Кудряченко О. Нові політичні виміри поступу Німеччини // Людина і політика. -2007. - №2. -С.21-25.

•3.   Політика ФРН (минуле, сучасність) - http://ru.wikipedia.org/wiki/Германия

•4.  Эберхард Зандшнайдер Координаты германской внешней политики // Людина і політика. -2002. - №6. -С.5-11.

Shvariova@mail.ru


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>