XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Сибаль О.Б. ДОЗВОЛЕНІСТЬ ЗАКОНОМ ЯК УМОВА ПРАВОМІРНОСТІ ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ ЖИТТЮ І ЗДОРОВ’Ю ПІД ЧАС СПОРТИВНИХ ЗАХОДІВ

Сибаль Олег Богданович

Львівський національний університет імені Івана Франка

ДОЗВОЛЕНІСТЬ ЗАКОНОМ ЯК УМОВА ПРАВОМІРНОСТІ ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ ЖИТТЮ І ЗДОРОВ'Ю ПІД ЧАС СПОРТИВНИХ ЗАХОДІВ

            Соціальнозначима роль і цінність спорту як одного з найбільш ефективних способів зміцнення здоров'я нації залишається незмінною упродовж усього еволюційного ровитку світової культури та цивілізації. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» від 24. 12. 1993 р. (надалі Закону) основними завданнями спорту є постійне підвищення рівня здоровя, фізичного та духовного розвитку населення, сприяння економічному та соціальному прогресу суспільства, а також утвердження міжнародного авторитету України у світовому співтоваристві.

            Однак, поряд із традиційними уявленнями про соціальну корисність існує тенденція до заперечення  позитивного значення занять деякими видами спорту у зв'язку із  високою ймовірністю одержання їх учасниками фізичних травм. Мова йде про силові та інші види спорту пов'язані із небезпечною взаємодією двох і більше суб'єктів (бокс, карате, східні єдиноборства, регбі, футбол, фехтування, мотоспорт тощо). Наведемо декілька прикладів:

   • українська спортсменка Анастасія Ванжура 16 травня 2009 р. в м. Одесі під час змагань за кубок України з карате-до, в результаті проведеної атаки отримала перелом руки [1];

   • 14 вересня 2008 р. в м. Львові японський спортсмен Норіо Кімура в боксерському поєдинку проти українця Андрія Котельника внаслідок пропущених ударів отримав значні травми і був доставлений до міської лікарні. Лікарі констатували струс мозку і гематому щелепи[2].

   • 2 листопада 2008 р. у м. Кременчуці на змаганнях з тхеквондо від нанесених суперником ударів загинув 13-річний спортсмен[3].

            Перелік схожих випадків можна легко продовжити.

            У зв'язку із виявленням вказаних фактів заподіяння шкоди фізичній цілісності та здоров'ю учасників спортивних заходів (подекуди з летальними випадками) неабиякої актуальності та гостроти набуває питання про гуманність цих видів спорту і законність проведення такого роду змагань.

            Оскільки чинним КК України не передбачено положень, які б виключали кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди під час спортивних заходів, формально у діях винних осіб містяться ознаки складів злочинів передбачених Розділом ІІ Особливої частини КК України «Злочини проти життя і здоровя особи». Проте, як свідчить практичний досвід та офіційні дані, у жодному із цих випадків кримінальна відповідальність не наставала. Тобто такі діяння з позиції компетентних правозастосовчих органів та посадових осіб не визнавались злочинами.

             На жаль, тематика спортивного  травматизму не знайшла належного відображення в науці кримінального права України. Окремим її питанням у своїх працях приділяли увагу Ю. В. Баулін[4] та М. І. Хавронюк[5]. Однак автори зосереджуються здебільшого на поверхневих аспектах дослідження цього питання, не пропонуючи комплексного його вирішення. Як наслідок, вказана тема залишається актуальною з точки зору прогалини у КК України та відкритою для подальших наукових досліджень.

             В контексті проведення науково-теоретичної кримінально-правової оцінки заподіяння шкоди життю і здоров'ю під час спортивних заходів необхідно з'ясувати і вирішити ряд завдань:

   • по-перше, встановити нормативну умову, за наявності факту дотримання якої, de-jure, кримінальнокаране заподіяння шкоди у спорті носитиме правомірний характер;

   • по-друге, окреслити коло спортивних заходів під час яких може мати місце заподіяння шкоди;

   • по-третє, визначити коло осіб, які можуть бути винними в заподіянні (чи потерпілими від заподіяння) шкоди.

             Вважаю, що при заподіянні шкоди життю і здоров'ю у спорті особа не підлягає кримінальній відповідальності у зв'язку із тим, що даний вид діяльності дозволений законом. Це випливає із вищезазначеного Закону, згідно із ст. 4 якого держава підтримує розвиток фізичної культури та спорту в Україні, шляхом створення  умов  для  правового  захисту  інтересів громадян  у сфері фізичної культури і спорту, розвиває фізкультурно-спортивну  індустрію  та  інфраструктуру, заохочує прагнення громадян зміцнювати своє здоров'я, вести здоровий спосіб життя. При цьому, участь у різного роду спортивних заходах, визнається суспільно корисною справою, адже їх проведення є запорукою розвитку спорту, який у свою чергу сприяє формуванню духовної та фізичної культури  як окремого індивіда, так і всього суспільства загалом. А що стосується агресії та спричинення шкоди у деяких видах спорту, то вона є суспільно допустимою, оскільки служить для досягнення вищезазначеної мети.

            Відповідно ст. 17 Закону в Україні впроваджується і підтримується  розвиток  більшості видів сучасного спорту,  що дістали світове визнання і поширення, а також національних видів спорту. На реалізацію цієї норми Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України (далі Держкоммолодьспорттуризму) наказом від 07. 02. 2001 р. затвердив «Перелік видів спорту, що визнані в Україні», таким чином нормативно встановивши проведення заходів із яких видів спорту визнається законним і дозволеним на території України. Наказом Міністерства України  у справах сім'ї, молоді та спорту (далі Мінсім'ямолодьспорту) від 28. 04. 2005 р. затверджено Положення «Про порядок визнання в Україні видів спорту»(далі Положення), згідно із яким рішення про визнання виду спорту в Україні приймається центральним органом виконавчої влади з фізичної культури і спорту (Мінсім'ямолодьспорту) за поданням всеукраїнського громадського об'єднання з цього виду спорту (спортивної федерації), яке зареєстровано згідно із чинним законодавством (в порядку передбаченому ЗУ «Про об'єднання громадян» від 16.06.1992 р. та Положенням «Про реєстр національних спортивних федерацій» затв. наказом Мінсім'ямолодьспорту від 22.01.2008 р.).

            Відповідно до п. 2. Положення вид спорту вважається визнаним після внесення в установленому порядку його назви до «Переліку видів спорту, що визнані в Україні». З визнаних видів спорту на території України можуть проводитись змагання різноманітного рангу, у тому числі чемпіонати України, інші всеукраїнські та міжнародні змагання (п. 4 Положення).

            Як бачимо визнання державою на нормативному рівні та встановлення процедури легалізації виду спорту надає йому законного характеру. А, оскільки, правилами більшості контактних видів спорту передбачена висока ймовірність, а, подекуди, і необхідність заподіяння шкоди, то дозволеність такого виду діяльності свідчить про автоматичну згоду держави на допустимість її заподіяння.  Таким чином завдання шкоди життю і здоров'ю під час проведення заходів з офіційно визнаних (легальних) видів спорту носить правомірний характер. Вказана теза знаходить підтвердження у праці Н. Д. Дурманова, у якій йдеться про те, що діяння передбачене Особливою частиною КК, але за наявності відомих обставин дозволене і, тим більше, приписане нормою права, уже в момент його вчинення не може бути кримінально-протиправним[6]. Дозволеність включає згоду держави на проведення спортивних заходів і на ймовірну допустимість заподіяння шкоди в межах правил офіційно визнаного виду спорту[7]. Прихильниками даної позиції, окрім названих вчених, були також М. Д. Шаргородський[8], П. А. Дубовєц[9], А. А. Піонтковський[10] та ін.

            Як уже зазначалось, основною формою функціонування та вияву спорту є спортивний захід. До категорії спортивних заходів відносять: спортивні змагання (чемпіонати, першості, кубки світу, кубки Європи, кубки країни, інші офіційні всеукраїнські та міжнародні змагання), інші заходи (міжнародні та всеукраїнські показові виступи, фестивалі, конкурси, конгреси), а також тренування і навчально-тренувальні збори спрямовані на підготовку до їх проведеня (п. 4 «Порядку підготовки спортивних споруд та інших спеціально відведених місць для проведення масових спортивних та культурно-видовищних заходів» затв. постановою КМУ від 18.12.1998р.(надалі Порядку); абз. 7 Листа ДПА «Щодо оподаткування  вартості харчування учасників спортивних заходів на учбово-тренувальних зборах» від 06.02.2007 р.). Часово-просторові межі проведення перелічених заходів повинні бути тією нормативно  визначеною обстановкою,  у якій може мати місце правомірне заподіяння шкоди життю чи здоровю їх учасників.

            Правомірним слід вважати заподіяння шкоди лише під час офіційних спортивних заходів. Офіційність спортивного заходу  характеризується таким ознаками:

   •    урегульованість проведення встановленими правилами (ст. 16 Закону);

   • присутність під час проведення осіб спеціально уповноважених здійснювати нагляд за дотриманням правил. Контроль за дотриманням правил спортивних змагань, що містять вимоги до змагань здійснюють спортивні судді. Під час тренувань нагляд за дотриманням правил повинен здійснювати тренер чи інша уповноважена на те особа (ст. 22 Закону);

   •  наявність у визначених випадках дозволу (рішення) компетентних суб'єктів на його проведення. Підставою для  проведення заходів є рішення  (наказ) відповідного органу, за ініціативою (або під патронатом) якого вони проводяться: міжнародні заходи - за рішенням міжнародних спортивних федерацій, загальнодержавні - за рішенням центральних органів виконавчої влади, регіональні - за рішенням місцевих державних адміністрацій або органів місцевого самоврядування (п. 4 Порядку).

            Учасниками спортивних заходів вважаються: 1.) спортсмени; 2.) тренери; 3.) судді; 4.) інші учасники, які, згідно із положенням про проведення змагання або списковим складом учасників навчально-тренувального збору, включені до затвердженого відповідним наказом списку осіб, що беруть участь у заході (Розділ І «Норм витрат на проведення спортивних змагань та навчально-тренувальних зборів» затв. наказом Державного комітету України з фізичної культури і спорту від 06.05. 1998 р.). До категорії «інших учасників» відносять спаринг-партнерів, асистентів, секундантів, допоміжний, організаційно технічний персонал та інших осіб причетних до проведення спортивного заходу. Тому існує ймовірність взаємного заподіяння шкоди: як спортсменом вказаним особам, так і зазначеними особами самому спортсмену. Наведемо декілька прикладів:

   • 2 серпня 2005 року польський боксер-важковаговик Анджей Голота під час тренування у Windy City Gym в Чикаго від нанесенного спарринг-партнером удару отримав сильне розсічення правої брови, внаслідок чого не зміг прийняти участь в запланованому поєдинку[11];

   • 14 липня 2007 року в Римі (Італія) на спортивному турнірі «Золота ліга» фінський спортсмен Теро Піткамякі виконуючи вправу метання списа, ненароком влучив у спину члена обслуговуючого персоналу стадіону, проколовши йому праву нирку[12];

   • 4 вересня 2009 року воротар румунської футбольної команди «Дунеря» Александру Ятан помер внаслідок одержаного під час тренування удару м'ячем. Після виконання призначеного у ворота пенальті м'яч потрапив голкіперові у живіт[13].

            Заохочення та підтримка державою спортивної діяльності не може свідчити про вседозволеність у цій сфері. Законодавчими актами України можуть встановлюватись обмеження щодо впровадження (проведення тренувань та змагань) окремих  видів спорту, якщо вони пов'язані з небезпекою чи надмірним ризиком  для життя і здоров'я людей або мають антигуманний зміст (ст. 17 Закону). В Україні не допускається визнання та розвиток видів спорту, пов'язаних з антигуманними проявами (п. 3 Положення). Так, на даний час не отримали офіційного визнання в Україні такі бойові види спорту як: багуачжан, будо, бушідо, варма-калаі, вин-чун, вовінам-в'єтводао, гліма, ескріма, калярі-паят, кендо, кен сєбу до, кім ке, кобудзюцу, кох, куксульвон, кунфу, кюдо, муккі-базі, нунчаку-до, прайд, реслінг (бої без правил), слов'яно-горицька боротьба, тхеккен, хапкідо, чой, шоу дао, чхарек, ябусаме та інші[14]. А тому заподіяння шкоди під час проведення заходів із цих видів спорту на території України правомірним вважатись не може.       

            Таким чином, у зв'язку із виявленням фактів позбавлення життя та заподіяння шкоди здоров'ю у спорті такі категорії як нормативна визначеність дозволених видів спорту, встановлення процедури їх легалізації, переліку спортивних заходів та  кола їх учасників побічно отримують кримінально-правове значення і повинні братись до уваги суб'єктами офіційної кримінально-правової кваліфікації у практичній  правозастосовчій діяльності.

Література:

[1] http://www.zvyagel.com.ua/?p=1731

[2] http://www.champion.com.ua/boxing/48cf43ab1ada0/

[3] http://www.champion.com.ua/combat/491000026e932/

[4] Баулин Ю. В. Обстоятельства, исключающее преступность деяния. - Х.: Основа, 1991. - 360 с.

[5] Хавронюк М. І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. - К.: Юрінком, 2006. - 1048 с.

[6] Дурманов Н. Д. Понятие преступления. - М., 1948. - С. 204.

[7] Скворцов А. А.  Причинение вреда жизни и здоровью при занятиях спортом: проблеми уголовно-правовой квалификации. - М.: Волтерс Клувер, 2006.- С.56.

[8] Шаргородский М. Д. Преступления против жизни и здоровья. - С. 369-371.

[9] Дубовец П.А. Ответственность за телесные повреждения по советскому уголовному праву. - М., 1964 г. - С.19

[10] Курс советского уголовного права / Под ред. А. А. Пионтковского. -Т. 5. - С. 85;

[11] http://www.boxnews.com.ua/news/1739/2005-08-03/Golota-injured-;

[12] http://www.atletika.s5.com;

[13] http://news.rambler.ru/Russia/sport/3657339/;

[14] http://qivv.com/archives/category/boevye-iskusstva-stran-mira.

 

E-mail: kykyriky198@gmail.com


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>