XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Сибаль О.Б. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ НЕДОЦІЛЬНОСТІ ВИЗНАННЯ АКТІВ ОРГАНІВ СУДОВОЇ ВЛАДИ ДЖЕРЕЛАМИ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Сибаль Олег Богданович

Львівський національний університет імені Івана Франка

ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ НЕДОЦІЛЬНОСТІ ВИЗНАННЯ АКТІВ ОРГАНІВ СУДОВОЇ ВЛАДИ ДЖЕРЕЛАМИ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

               На сучасному етапі становлення України як правової держави неабиякого значення набуває теоретико-філософське переосмислення поняттєво-категоріального апарату сучасної юриспруденції. Все радикальніше у наукових колах постає проблема визначення переліку джерел національного права, як зовнішньої форми  об'єктивації норм позитивного права. Суперечки точаться як на загальнотеоретичному рівні, так і на рівні вивчення та дослідження важливих питань галузевих юридичних дисциплін. Одним із найбільш актуальних об'єктів дискусій у цій сфері стала проблема визнання (невизнання) актів загальнодержавних та міжнародних судових органів джерелами права в Україні.

             Вважаємо, що висвітлення цього питання необхідно здійснювати в контексті аналізу юридичної природи трьох типів судових актів:

•1.     постанов Пленуму Верховного суду України;

•2.     рішень та висновків Конституційного суду України;

•3.     рішень Європейського суду з прав людини.

             Не викликає сумніву той факт, що для визнання того чи іншого акту джерелом права необхідно здійснити юридичну кваліфікацію, тобто встановити ряд відповідностей між його ознаками і загальнотеоретичними ознаками джерела права, які вироблені фундаментальною теорією права і є універсальними для джерел усіх без винятку галузей національного права. До таких ознак відносять:

•·        містить норму права;

•·        приймається компетентним правотворчим суб'єктом;

•·        має юридичну силу, похідну від суб'єкта правотворення та визначену юридичну форму;

•·        має загальнообов'язковий характер;

•·        спрямоване на врегулювання найважливіших суспільних відносин;

•·        має визначені межі дії;

•·        поширює свою дію на неперсоніфіковане коло осіб;

•·        має динамічний (систематичний) характер застосування.

  Відповідно до п.2 ч.2 ст.47 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. за Верховним Судом України (надалі - ВСУ) закріплено повноваження давати судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики. Суть цих роз'яснень виражається у знятті ними невизначеності у змісті законів, інших нормативно-правових актів, що застосовуються судами, шляхом конкретизації неясних, неповних чи суперечливих положень законодавства. Слід зазначити, що Пленум ВСУ не є правотворчим органом, а, значить, за своїми повноваженнями не вправі змінювати або доповнювати норми права. Тому всі роз'яснення ВСУ повинні здійснюватися тільки в межах обсягу чинних норм права та їх змісту. Будучи правозастосовним органом і в силу конституційного принципу поділу влади, суд може тільки роз'яснювати чинні правові норми. Поряд із законодавчо закріпленим повноваженням ВСУ давати роз'яснення з питань застосування законодавства має місце відсутність законодавчо закріпленого кореспондуючого обов'язку судів враховувати ці роз'яснення під час здійснення правосуддя. Тобто постанови Пленуму ВСУ носять суто рекомендаційний характер, у той час коли джерело права за юридичною природою завжди є обов'язковим до виконання.

  Таким чином, підстави визнавати постанови Пленуму ВСУ різновидом джерел права відсутні, оскільки вони не мають таких обов'язкових і визначальних ознак останніх, як: обов'язковий характер та прийняття в результаті правотворчої діяльності, дозволеної законом.

             Статтею 62 Закону України «Про Конституційний суд України» від 16. 10. 1996 року (надалі Закону) Конституційний суд України (надалі КСУ) як єдиний орган конституційної юрисдикції уповноважено давати висновки у справах з питань офіційного тлумачення  Конституції України та законів України. Проаналізуємо вказані акти на предмет їх відповідності юридичній природі джерела права. 

             По-перше, як уже зазначалось, невід'ємною ознакою будь-якого джерела права є те, що воно містить норму права і приймається компетентним (правотворчим) суб'єктом (-ами). У даному випадку ми не знайдемо жодного положення у чинному законодавстві України, щодо визнання за КСУ статусу правотворчого суб'єкта, тобто на цей орган, згідно із чинним законодавством не покладено функції нормотворення (створення норм позитивного права). А, відтак, якщо КСУ не створює норм права, то він і не створює джерел права як зовнішньої форми вираження останніх;

             По-друге, у висновку КСУ містяться лише правила-розуміння (роз'яснення), а не норми права. Правило роз'яснення не виходить за межі норми права, не створює нових, не змінює  і не скасовує чинних норм права, діє лише в межах строку дії нормативно-правового припису, що витлумачений, не має самостійного значення та діє в єдності з нормативно-правовим приписом, який тлумачився;

             По-третє, норми права приймаються компетентними суб'єктами з метою врегулювання найважливіших суспільних відносин, в той час, коли правила-роз'яснення, що містяться у висновку КСУ, переслідують іншу мету - не врегулювання суспільних відносин, а уподібнене розуміння та правильне застосування норм позитивного права на практиці, уникнення, виявлення та попередження помилок у правозастосуванні.

             Вищеперелічені ознаки відповідають юридичній природі так званого інтерпретаційно-правового акту, який не являється джерелом права, а лише застосовується в якості правотлумачного прецедента з метою удосконалення правового регулювання суспільних відносин, правильного застосування правових норм, шляхом їх офіційного роз'яснення та доведення їх змісту до свідомості суб'єктів правозастосування.

             Згідно із ст. 61 Закону КСУ за результатами  розгляду справ щодо  конституційності  законів  та інших правових актів Верховної Ради України,  актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України,  правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим приймає рішення. КСУ може  визнати  неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині. Отже, визнаючи неконституційним правовий акт повністю або окрему його частину, КСУ фактично скасовує норми, що містяться  в ньому. Дійсно, такі його повноваження закріплені чинним законодавством, проте, виникає запитання, а чи створює КСУ в момент скасування такого акту (його окремої частини) нові норми права. На підставі аналізу резолютивної частини такого рішення доходимо висновку, що ні, оскільки при скасуванні таких актів має місце не прийняття джерела права, а видання правозастосовчого акту загальнодержавного значення, який підлягає обов'язковому виконанню. Однак варто пам'ятати, що обов'язковість до виконання - це ознака не лише джерела права, а й інших актів органів та посадових осіб, що наділені владними чи управлінськими повноваженнями. Наприклад: рішення місцевого суду, розпорядження Президента України про призначення особи на посаду члена Ради Національного банку України, розпорядження голови районної державної адміністрації, що носить індивідуалізований характер тощо. А тому стверджувати, що акти КСУ є джерелами права лише  в силу своєї обов'язковості для однойменних суб'єктів правовідносин буде недоречним.

            Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 26. 02. 2006 року  суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Однак, незважаючи на достатньо чітку і зрозумілу позицію законодавця, вважаємо цю норму  необґрунтованою і такою, що не відповідає загальнотеоретичним положенням. Як відомо, джерелу права притаманні такі обов'язкові ознаки як динамічний характер застосування і поширення дії на неперсоніфіковане (невизначене) коло осіб. Рішення Європейського суду з прав людини вичерпують свою дію одноразовістю застосування. Будучи прийнятими для вирішення конкретного спору, вони не мають подальшого застосування в Україні, у той час коли джерело права повинно застосовуватись неодноразово, постійно або протягом певного строку, тобто динамічно. Такі рішення містять не норму права, яка поширює свою дію на невизначене коло осіб, а індивідуалізоване (персоніфіковане) правило поведінки звернене до суб'єктів, яким властиві притаманні лише їм ознаки: прізвища, спеціальний правовий статус, найменування, місцезнаходження, юридичну форму організації тощо. Наприклад, Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Воловік проти України" від 06.12.2007 року стосується лише Гр. Ю. В. Воловіка та Держави Україна, і не є обов'язковим для інших суб'єктів правовідносин, які не є сторонами у справі (громадян, юрид. осіб, підприємств, організацій тощо).

             Погоджуємось, що рішення Європейського суду з прав людини становлять судовий прецедент і застосовуються як джерело права у державах англосаксонської правової системи (Бельгія, Веикобританія, Італія, США та ін.). Однак говорити про практику застосування їх як джерел права в Україні ще зарано і теоретично невиправдано.    

             Одним із завдань сучасної науки юриспруденції є виявлення недоліків в системі чинного законодавства і висловлення науково обґрунтованих пропозицій щодо їх усунення. Таким недоліком, вважаємо, є поспішне прийняття вищезазначеної норми. Це яскравий приклад того, коли положення не знаходячи наукової обґрунтованості та практичної доцільності стає нормативним.

             Таким чином, можемо стверджувати, що акти органів судової влади в Україні не володіють загальнотеоретичними ознаками джерела права, а тому не можуть бути віднесені до категорії останніх.

Література:

1. Луць Л. А. Загальна теорія держави та права: Навчально-методичний посібник (за кредитно-модульною системою). - К.: Атіка, 2007. - 412 с.

2. Карнаух Т. М. Постанови Пленуму Верховного суду України: правова природа та місце в системі джерел права [Електронний ресурс] // Юридичний вісник України від 25. 05. 2009. - Режим доступу до газети: http://www.yurincom.com/ua/analytical_information/?id=3497

E-mail: kykyriky198@gmail.com


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>