XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Сибірцева Є. Ю. ФОРМИ ПРЕДСТАВНИЦТВА ПРОКУРОРОМ ПРАВ ГРОМАДЯН ТА ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Сибірцева Євгенія Юріївна

Аспірант Донецького юридичного інституту МВС України

Старший прокурор прокуратури Ленінського району м. Донецька

ФОРМИ ПРЕДСТАВНИЦТВА ПРОКУРОРОМ ПРАВ ГРОМАДЯН ТА ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

         Великий правозахисний потенціал прокурорського представництва обумовлює необхідність його подальшого удосконалення, розвитку, усунення протиріч у нормах закону і віджилих  законодавчих положень. Тільки за цих умов інститут представництва прокуратурою інтересів громадян та держави  в суді цілком  розкривається як важлива гарантія реального захисту прав та інтересів громадян, суспільства та держави.

         Діяльність прокурора в адміністративному судочинстві незалежно від стадії процесу проходить в певних процесуальних формах. В юридичній літературі спостерігаються різні підходи  до вирішення цього питання. Наприклад, М. Косюта вважає, що таких форм три: звернення прокурора до суду з метою захисту порушених прав і законних інтересів громадян та держави; участь прокурора  в розгляді справ судами; досудове провадження. [1,  с.9-10]

         О. Хавін зазначає, що законодавчо чітко визначеними мають бути такі форми: подання позовів в інтересах окремих громадян, які за станом здоров'я, соціальним статусом або з інших поважних причин не можуть самостійно реалізувати надані законодавством права та обов'язки; подання позовів на захист інтересів держави; звернення до суду із заявами про визнання  незаконними правових актів органів, дій та рішень посадових осіб, якщо вжитими заходами досудового реагування не вдалося захистити законність; здійснення контролю за станом реального виконання судових рішень, прийнятих за позовами прокурора; участь у розгляді справ; оскарження незаконних судових рішень; інформування вищестоящих прокурорів про виявлені порушення закону при розгляді справ, які не тягнуть за собою скасування прийнятих судом рішень, але порушують права громадян, юридичних осіб, державні інтереси, щоб усунути такі порушення; входження з поданням до кваліфікаційних комісій про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. [2, с.47-48]

         Багато з науковців розглядають стадії адміністративного судового процесу як форми представництва прокурора, тобто проводять аналогію, хоча це цілком самостійні адміністративні процесуальні категорії, пов'язані між собою, але ж ніяк не тотожні. [3, c.100-101]  Одні з них визначають таку форму представництва прокурора, як досудове провадження.[4,с.110] Натомість, така позиція є необґрунтованою. Так, якщо представництво розглядати як правовідносини, то процесуальну форму - як законодавчо закріплену сукупність правил, що регламентують порядок здійснення діяльності, зовнішній її прояв.  Тому, безпідставно вважати проведену роботу прокурора з встановлення приводів та підстав для представництва однією з форм його здійснення.

         При вирішенні питання про вступ у справу прокурор має з'ясувати підстави  для представництва інтересів громадянина або держави  у суді, визначені ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру». Про намір вступити в розгляд справи, провадження по якій порушено за позовом іншої особи, прокурор повинен повідомити суд письмово. Зазначений документ доцільно буде назвати заявою про вступ у справу. Слід зазначити, що форма такого повідомлення  та вимоги до неї законодавчо також не врегульовані. У зв'язку з чим, необхідно зазначати найменування суду, номер справи, сторін по справі. Особливу увагу слід приділити обґрунтуванню підстав та приводів представництва інтересів громадянина або держави.

         Кодекс адміністративного судочинства не містить положень про можливість прокурора ознайомитись з матеріалами адміністративної справи, яка розглядається судом, при вирішенні питань про наявність приводів та підстав щодо вступу в її розгляд. Не закріплене таке право і в Законі України «Про прокуратуру». Вирішуючи таке питання на практиці, прокурор звертається до суду із письмовою заявою (клопотанням) про ознайомлення з матеріалами справи. Непоодинокі  випадки, коли суд відмовляє в задоволенні такого клопотання, посилаючись на норми процесуального законодавства, де зазначено, що право ознайомитись з матеріалами справи належить стороні по справі. [5, c.104] Це питання є дуже важливим. Так, розглядаючи звернення громадянина щодо представництва його інтересів в суді, прокурор має визначити не тільки відношення його до категорії осіб, передбаченої ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», але й обставини справи, суть позовних вимог, достатність доказів по справі. З цією метою необхідно не тільки проведення певних перевірочних дій, витребування документів, але й потрібно ознайомитись з матеріалами справи. Тобто, заявляючи про намір вступити в розгляд певної справи, прокурор повинен вже чітко визначитись з позицією щодо позовних вимог.

         Таким чином, усунення зазначеної прогалини в законодавстві має суттєве значення в реалізації представницької функції та в своє чергу - для захисту прав та свобод громадян, інтересів держави.

         Не менш багатогранною є організація роботи з апеляційного та касаційного оскарження судових рішень органами прокуратури та включає в себе наступні елементи (етапи): здійснення перевірки законності та обґрунтованості рішення суду за своєю ініціативою або за зверненнями до прокуратури осіб, у тому числі, які безпосередньо брали участь у справі, де зачіпаються їхні інтереси; підготовка, складання і внесення апеляційної скарги; підготовка і участь у судовому засіданні.

         Відповідно до вимог п.12.2 наказу Генерального прокурора №6гн від 29.11.06, касаційні скарги в адміністративних справах повинні вносити прокурори обласного рівня [6]. З цією метою, прокурор районного рівня за наявності підстав для касаційного оскарження, повинен подати до прокуратури області мотивоване клопотання, склавши висновок по справі, проект касаційної скарги та надавши копії необхідних документів. Слід зазначити, що така організація роботи не відповідає вимогам процесуального законодавства та в багатьох випадках не виправдовує себе. По-перше, прокурор, який подав адміністративних позов (або вступив у розгляд справи), обізнаний в матеріалах справи, зокрема - щодо доказів, пояснень сторін та інших учасників процесу. По-друге, саме він підписав позов, апеляційну скаргу, має відповідну позицію щодо позовних вимог. І тому, саме він має право щодо подальшого оскарження рішення суду. Нарешті, позиція прокуратури області та районної прокуратури може не збігатись. Проте це не повинно відображатись на захисті прав громадян та інтересів держави. Отже, тільки прокурор, який ініціював відкриття процесу, повинен довести справу до кінця. На цьому етапі дуже велике значення має дотримання строків касаційного оскарження, а процес підготовки прокуратурою області  скарги, з'ясування обставин справи може вийти за межі таких строків.

         Отже, доцільно було б закріпити право прокурора районного рівня самостійно подавати касаційні скарги, з одночасним спрямуванням відповідного повідомлення до прокуратури області.

         Захист прав та інтересів не обмежується визнанням судом прав за однією особою, а обов'язку  - за іншою, а включає діяльність, спрямовану на звернення судового рішення до виконання, гарантує реалізацію рішень, повноту, своєчасність і реальність виконання. Тому, доцільно виділити таку форму представництва як участь прокурора у виконавчому провадженні, яка в свою чергу має дуже велике значення, оскільки невиконане рішення суду знецінює проведену попередню роботу. Враховуючи, що сторонами у виконавчому провадженні закон визнає тільки боржника та стягувача - особу, за заявою якої відкрито відповідне провадження, статус прокурора досі залишається невизначеним. Так, Законом України «Про виконавче провадження» ст. 7 встановлено, що прокурор бере участь у виконавчому провадженні за умови представництва інтересів громадянина або держави в суді та відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом за його заявою[7]. Тобто, у разі подання такої заяви безпосередньо особою, чиї інтереси захищались прокурором, останній позбавляється статусу учасника виконавчого провадження. Отже, прокурор позбавляється прав, які мають учасники провадження, що в свою чергу є неприпустимим та знецінює проведену до цієї стадії процесу роботу.

         Отже доцільно на законодавчому рівні закріпити статус прокурора, який приймав участь в відповідній справі,  як учасника виконавчого провадження. При цьому слід закріпити, що такого статусу прокурор набуває як за умови відкриття виконавчого провадження за власною заявою,  так і за умови відкриття виконавчого провадження за заявою іншої сторони.  Адже тільки за умови реального виконання постановленого суддею рішення ми зможемо з упевненістю сказати про поновлення прав громадянина та державних інтересів.

         Враховуючи викладене, можна дійти наступних висновків. Процесуальна форма участі прокурора - це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток судочинства. Представництво інтересів громадянина та держави органами прокуратури в адміністративному судочинстві здійснюється в таких формах: звернення до суду із адміністративним позовом; вступ  у процес у справі, порушеній за зверненнями іншої особи, яка в свою чергу може виражатись в таких формах: вступ прокурора у справу, провадження по якій розпочато за позовом іншої особи, внесення апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд рішення, у т.ч. за нововиявленими обставинами; участь прокурора у виконавчому провадженні з метою реального виконання рішення суду і поновлення прав чи захисту інтересів громадян та держави.

         На законодавчому рівні потребують врегулювання аспекти вступу прокурора в адміністративний процес, його участі та повноважень у виконавчому провадженні.

Література:

1. Косюта М. Способи правового регулювання представницької функції прокуратури України/ М. Косюта // Вісник прокуратури. - 2007. - №4 (70). - С.8-13.

2. Руденко М., Дунас Т./ Форми представництва прокурора в цивільному процесі/ М. Руденко, Т. Дунас// Юридичний вісник України. - 2006. - №46. - с.47-53

3. Руденко М. Форми представництва прокурора в адміністративному судочинстві/ М. Руденко// Вісник прокуратури. - 2008 . -№10 (88). - с.98-106

4. Гусарова А. Сутність вступу прокурора у справу як форми прокурорського представництва/ А. Гусарова// Вісник Національної Академії прокуратури України. - 2010. - №2. - с.108-113.

5. Прасов О., Сидорчук І. Деякі особливості правового статусу прокурора/ О. Прасов, І. Сидорчук // Вісник прокуратури. - 2009. - №2 (92). - с.101-106.

•6.     Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень: наказ ГПУ №6 від 29 листопада 2006 року: (Електронний ресурс). - Режим доступу: http://www.gp.gov.ua/

•7.     Про виконавче провадження: Закон України від 21.04.1999 р. за №606-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №24. - Ст.207


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>