XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Сибірцева Є. Ю. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТА СТАНОВЛЕННЯ ПРЕДСТАВНИЦЬКОЇ ФУНКЦІЇ ПРОКУРАТУРИ

Сибірцева Євгенія Юріївна

Аспірант Донецького юридичного інституту МВС України

ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТА СТАНОВЛЕННЯ ПРЕДСТАВНИЦЬКОЇ ФУНКЦІЇ ПРОКУРАТУРИ

         Дослідження інституту прокуратури в Україні в історико-правовому контексті пов'язане з певними складнощами, оскільки в науковій теорії склалися неоднозначні підходи до визначення періодизації української державності та, з огляду на це, різні характеристики відповідних державних інститутів.  

         Традиційно історію прокуратури починають висвітлювати від часів Петра І, коли Україна була складовою частиною Російської імперії. За російською правовою традицією прокуратура - "око государево"- не брала участі у судових справах, а лише наглядала за законністю в інтересах імперії. Від часу створення та протягом наступних майже півтора століття російська прокуратура, як писав наприкінці ХІХ ст. міністр юстиції і генерал-прокурор Російської імперії М. Муравйов, була органом адміністративного та фіскального нагляду, а судова, обвинувальна або позовна діяльність слугувала лише одним із доповнень до функцій нагляду, ледве помітним у законі, слабким і незначним на практиці. [1, с.13]

         Однак, останнім часом у літературі з'являються твердження, що прокуратура існувала в Україні і в допетровські часи. Найточніші відомості про зародження прокуратури на території українських земель значаться в книзі, яку видав 1999 році у Варшаві Володимир Свербигуз "Старосвітське панство". Зокрема у ній зазначено, що у 1578 р. на Сеймі Речі Посполитої було створено особливий для України трибунал - Луцький. Це був вищий суд для України. Його дія поширювалася на Київське, Волинське та Брацлавське воєводства, офіційною мовою була українська. Наступного, 1579 року в Батурині було створено Український трибунал у вигляді міністерства. Він складався з семи департаментів. Важливо зазначити те, що на початку діяльності цього трибуналу його депутати щорічно обирали прокурора (інстигатора). [2, с.104]

         Впродовж усього періоду існування прокуратури в різних країнах, навіть у феодально-абсолютистських державах, діяльність цього органу тією чи іншою мірою була пов'язана із захистом інтересів людини, що випливало з його головної функції - кримінального переслідування. Тоталітарний характер політичного режиму в Радянському Союзі і, зокрема, в Українській РСР, не давав прокуратурі можливості проявити себе у правозахисній діяльності, а в період масових репресій 30-50-х років минулого століття система прокурорського нагляду взагалі зазнала руйнації. З початком десталінізації в країні прокуратура поступово поряд із захистом державних інтересів почала вживати заходів з усунення найпоширеніших і найбрутальніших порушень прав і свобод громадян. Хоча, по-перше, головним завданням для неї все ж залишався захист інтересів держави, а по-друге, її можливості щодо виявлення й усунення правопорушень були суттєво обмежені реаліями тоталітарної системи. У період, що зараз вважається «епохою застою», Прокуратура Союзу РСР у плані правозахисту вимагала від прокурорів зосередити увагу, передусім, на здійсненні нагляду за додержанням законів про працю і охорону праці, про адміністративну відповідальність, відповідальність за ошукання споживачів, законодавства про соціальне забезпечення, житлового законодавства, законодавства про звернення громадян. [3, с.29]

         Проблеми становлення прокуратури досить інтенсивно обговорювалися ще з середини 80-х років ХХ ст. Гостра дискусія відбувалась щодо місця й ролі прокуратури в системі державної влади. Висловлювалися різні думки, зокрема такі, що: а) прокуратура повинна бути визначена у складі судової влади; б) прокурорський нагляд є самостійним видом державної діяльності, так званою «четвертою владою»; в) прокуратура служить законодавчій владі, є її уповноваженим органом, отже, її місце при законодавчій владі. Дискусія із зазначених проблем у подальшому продовжилася під час становлення й розвитку української державності. [4, с.62]

         У зв'язку з цим доцільно проаналізувати становлення  представницької функції прокуратури паралельно із розвитком та становленням адміністративної юстиції.

         Історія інституту судового представництва була предметом вивчення в галузевих дослідженнях з різноманітних питань цивільного права та цивільного процесу. Зокрема, ще в ХІХ - на початку ХХ ст. цій проблемі присвятили увагу Є. Васьковський, А. Гольмстен, В. Гордон та інші. У сучасних наукових роботах зазначена проблематика вивчалась В. Граніним,    І. Павлуником та іншими. У дослідженнях, присвячених проблемі розвитку адміністративного судочинства, інститут процесуального представництва було вивчено побічно, у межах ширшої за змістом тематики.

         Учені зазначають, що судове представництво виникло в Стародавньому Римі і пов'язують його запровадження з розвитком цивільного обігу та необхідністю вдосконалення процесуальних форм судового захисту з причини збільшення кількості розглядуваних справ і появи нових категорій учасників судочинства. З формальної сторони представництво було закріплено у преторських едиктах у ІІ столітті. Формальним представником, який відкрито виступав від імені дієздатних осіб, був когнітор (cognitores). Когнітор залучався особою, інтереси якої він представляв, на договірних засадах на стадії звернення до іншої сторони. Присутність когнітора при призначенні була необов'язковою, а після неї він повністю замінював особу, інтереси якої представляв. Когнітор затверджувався претором тільки на одну справу. Своєрідним праобразом прокуратури виступали дефенсори (defensor), які з ІV ст. стали імператорськими чиновниками. Їх діяльність була спрямована на захист інтересів найбіднішої частини громадян проти багатих. Згодом до повноважень дефенсорів було включено контроль службової діяльності дрібного чиновництва. Крім названих учасників судового процесу в римському праві представницькі функції виконували прокуратори, гестори (ті, хто веде чужі справи), але вони діяли, в основному, в цивільно-правових справах. [5,с. 13-14]

                  Як зазначають науковці дореволюційної Росії, при вивченні проблеми та перспективи побудови судової системи, зокрема адміністративної юстиції, досліджувалися не тільки вітчизняний досвід, а й зарубіжний, оскільки адміністративні суди у той час були запроваджені у Пруссії та Німеччині. У 70-90 рр. у кожній губернії Російської імперії засновуються «присутствія» - судово-адміністративний орган, який розглядав скарги громадян на земські, міські та інші місцеві влади. Таких «присутствій» у кожній губернії було по 10-14, кожне з який розглядало скарги по своєму колу справ. Так, наприклад, «присутствія» були по селянських справах, по військовій повинності, по земських і міських справах тощо. До складу такого органу входили губернатор, віце-губернатор, голова окружного суду, депутати міських чи земських зборів та посадові особи, які були спеціалістами в тій чи іншій сфері, що розглядалась «присутствієм». Як бачимо, «присутствія» були аналогом сучасних адміністративних судів. [6, с.36]

  На відміну від адміністративного способу розгляду скарг громадян, становлення судового порядку в Україні відбувався поволі. Ще за часів Російської імперії було безліч органів, що мали право розглядати скарги на порушення суб'єктивних прав, серед них важливу роль відігравав Урядуючий Сенат - вищий орган суду і нагляду. Під впливом революційних подій  1905 року було створено Особливу нараду для перегляду діючої організації Урядуючого Сенату, що повинна була розробити систему адміністративної юстиції Росії. Але тільки перед Лютневою революцією   1917 р. було прийнято рішення про покладення на Урядуючий Сенат функції вищого адміністративного суду, про введення в судових округах посад адміністративних суддів і про покладення на окружні суди обов'язку розглядати певні адміністративні позови. Тимчасовий уряд намагався реалізувати зазначені пропозиції, видавши 30 травня 1917 р. Положення про суди по адміністративним справам. До юрисдикції адміністративних судів зокрема було віднесено розгляд скарг приватних осіб на постанови, розпорядження, дії державних установ у губернії, уїзди, волості. Також Положення достатньо повно врегульовувало процесуальний порядок провадження у адміністративних справах на принципах гласності, змагальності і усності процесу. Але декретом радянської влади від 22 листопада 1917 року № 1 про суди було скасовано всю існуючу судову систему. [7, c.78].

Однак, вже в Конституції Української Народної Республіки 1918 року зазначалося, що судова влада в межах цивільного, кримінального і адміністративного законодавства здійснюється винятково судовими органами, за цього адміністративно- юрисдикційна діяльність адміністративних органів була вузько регламентованою межами закону.

Після встановлення радянської влади питання про судовий порядок розгляду скарг громадян на різні дії адміністрації було актуалізовано знову. До компетенції судів було віднесено розгляд окремих скарг. Так, у 1925 році Постановою Ради Міністрів СРСР було становлено судовий порядок розгляду заяв військовозобов'язаних про звільнення їх від військової служби із зброєю за релігійними переконаннями. Можливість оскарження важливих актів, що стосуються здійснення розпорядницьких актів управління була встановлена    ст. 158 Адміністративного кодексу УРСР.

         В умовах демократизації державного і громадського життя, розширення кола суб'єктів адміністративного права, практичної реалізації Конституції України 1996 р., виникла необхідність у новому правовому регулюванні процедури з розгляду скарг в адміністративному порядку.

Новий етап становлення інституту судового оскарження громадянами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень в Україні пов'язаний із створенням такої форми захисту прав громадян у сфері публічно-правових відносин, як адміністративна юстиція, внаслідок чого було сформовано систему адміністративних судів і запроваджено відповідні процедури їх діяльності.

Необхідно зауважити, що важливим етапом становлення адміністративної юстиції стало прийняття 6 липня 2005 р. Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинності із 1 вересня 2005 року та яким встановлено статус прокурора у даному виді судочинства.

         Таким чином, у вітчизняній історії становлення інституту представництва прокурором інтересів громадян та держави в адміністративному судочинстві відбувалось поступово у міру демократизації суспільства  і створення належних умов соціально-політичного і правового характеру та здійснювалось поетапно.

Література:

1. Сірий М. Не «око государеве», а захисник публічного інтересу. Сучасні перспективи реформи прокуратури / М. Сірий // Дзеркало тижня. - 2009. - №18(746) 23-29 травня.

2. Савуляк Р. Реорганізація органів прокуратури за судовою реформою 1864 року в Україні та сучасні перспективи її реформування / Р. Савуляк // Вісник львівського університету. - 2011. - №52. - с.104

3. Косюта М. Правозахисна функція прокуратури та її закріплення у майбутньому Закону України «Про прокуратуру» / М. Косюта // Вісник Національної Академії прокуратури України. - 2011. - №2. - с.29

4. Марочкін І.Є. Прокуратура України: проблеми становлення й розвитку /І. Є. Марочкін //  Юрист України. - 2011. - №2(15). - с.62

5. Павлуник І.А. представництво в цивільному процесі України: дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / І.А. Павлусик. - К., 2002. - 252с.

6. Курко М. Розвиток судової системи на території України - історичний аспект (XVIII-XIX століття) / М.Н. Курко // Часопис київського університету права. - 2010. - №2. - с.35-38

7. Хаманева Н.Ю. Защита прав граждан в сфере исполнительной власти / Н.Ю. Хаманева. - М.: Институт государства и права Российской Академии наук, 1997. - с.78

8. Про судоустрій України: Закон України від 07 лютого 2002 року // Офіційний вісник України. - 2002. - №10. - Ст.441


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>