XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Сибірцева Є. Ю. ПРИВОДИ ТА ПІДСТАВИ ПРЕДСТАВНИЦТВА ПРОКУРОРОМ ІНТЕРЕСІВ ГРОМАДЯНИНА ТА ДЕРЖАВИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Сибірцева Євгенія Юріївна

Аспірант Донецького юридичного інституту МВС України

Старший прокурор прокуратури Ленінського району м. Донецька

ПРИВОДИ ТА ПІДСТАВИ ПРЕДСТАВНИЦТВА ПРОКУРОРОМ ІНТЕРЕСІВ ГРОМАДЯНИНА ТА ДЕРЖАВИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

         Діяльність адміністративного  суду  в правовій державі покликана гарантувати дотримання прав людини у її відносинах із владними структурами, дозволяє дати належну оцінку діяльності суб'єктів, що мають владні повноваження у випадку порушення ними чинного законодавства і тим самим забезпечити реалізацію принципу відповідальності державної влади за свою діяльність перед людиною. У зв'язку з чим потребує поглибленого дослідження інститут представництва прокурора в адміністративному судовому процесі. Запорукою ефективності здійснення зазначеної функції є насамперед належна організація роботи, правильне та чітке визначення приводів та підстав для представництва.

         Більшість науковців виходять з того, що підставами для представництва є заяви та інші повідомлення про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а також власна ініціатива прокурора. Натомість не можна погодитись  із думкою про те, що прокурор може  звертатись до суду на захист інтересів громадянина самостійно, від свого імені, без будь-якого спеціального уповноваження  з боку громадянина. Адже, якщо ми виходимо з того, що прокурорське представництво  - це правовідносини, які виникають між прокурором та громадянином з приводу вчинення певних процесуальних дій у суді, то з боку громадянина  має бути зроблене відповідне волевиявлення у формі зави, клопотання  до прокурора про здійснення такого представництва.

         Слід зазначити, що в даному випадку більш правильним буде застосування такого терміну, як приводи здійснення представницької діяльності. Адже наявність звернення, клопотання, повідомлення не викликає обов'язку прокурора здійснювати будь-які дії в даній сфері: звертатись до суду із позовом, вступати в розгляд справи або вирішувати питання щодо оскарження судових рішень. Тобто, за наявності такого приводу необхідно перевірити підстави для здійснення заходів представницького характеру.    Такими підставами є порушення вимог законодавства органами та суб'єктами владних повноважень, а також  належність  громадянина до категорії, щодо яких у прокурора виникає обов'язок на здійснення представництва. Та лише наявність обох підстав породжує для прокурора такий обов'язок. Їх не можна вважати альтернативними. Для представництва  інтересів держави достатньо лише однієї підстави - порушення норм законодавства.

         На практиці не завжди громадяни звертаються із заявами та клопотаннями, в яких ставиться прохання щодо представництва інтересів в суді. Тобто, з початку мова йде про вжиття заходів прокурорського реагування, які не завжди виявляються достатніми для поновлення порушених прав. Саме функція представництва  неабияким чином посилює правозахисний потенціал прокуратури і є однією з найважливіших гарантій забезпечення захисту прав та інтересів громадян. У зв'язку з чим виникають ситуації  роз'яснення громадянинові  необхідності звернення до суду із адміністративним позовом та узгодження із ним обраного шляху захисту. Адже відсутність волевиявлення з боку громадянина унеможливлює  виникнення  прокурорсько-представницьких відносин. Проте, законодавчо  не врегульовано: яким саме чином повинно оформлюватись це волевиявлення, узгодження обраного шляху захисту, змісту позову. І взагалі, потребує вирішення проблема: чи варто застосовувати заходи прокурорського реагування під час здійснення правозахисної діяльності, коли є підстави для  звернення до суду.

         Так, законодавством закріплено право прокурора на звернення до суду із заявами про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. При цьому незрозуміло, чи є таке звернення діяльністю відповідно до ст.21 Закону «Про прокуратуру», чи передбачає виключний порядок представництва інтересів безпосередньо в суді  без попереднього опротестування акту, рішення чи дії осадової особи.  Тобто, постає питання, яким чином співвідносяться правозахисна та представницька діяльність прокурора.  Адже переважна більшість порушень закону при прийнятті та видані актів виявляється з власної ініціативи прокурора в процесі наглядової діяльності.  Вирішуючи питання про опротестування таких актів, прокурор не зважає на волевиявлення особи стосовно необхідності (бажаності) захисту її інтересів. У разі ж відхилення протесту прокурор може звернутись до суду відповідно до ч.1 ст. 60 КАС у порядку представництва конкретного громадянина [1, c.54].

Для відповіді на питання  про те, стосовно якої категорії громадян прокурор може здійснювати  представництво, потрібно проаналізувати  значний масив нормативно-правових актів різної юридичної сили. При цьому слід враховувати визначені ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» основні причини, внаслідок наявності яких особа, неспроможна захищати свої права, свободи та інтереси: відповідний фізичний стан; матеріальний стан; похилий вік. При цьому такі ознаки є альтернативними, що означає наявність у громадянина хоча б однієї з них для того, щоб визнати необхідність здійснення прокурором функції представництва його інтересів. Науковці відносять до цієї категорії тих, хто опинився в скрутній життєвій ситуації (інвалідність, недієздатність до самообслуговування у зв'язку з похилим віком, захворювання, безробіття, малозабезпеченість, сирітство тощо).

         Говорячи про неспроможність особи через фізичний стан захищати свої права, доцільно мати на увазі насамперед її неможливість у зв'язку із станом здоров'я самостійно брати участь у адміністративному судовому процесі. Адміністративну процесуальну дієздатність мають фізичні особи, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними. Права, свободи та інтереси малолітніх  та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних осіб захищають в суді їх законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Однак, серед малолітніх та неповнолітніх осіб є ті, що позбавлені батьківської опіки,  та діти-сироти.

         Враховуючи положення ст. 121 Конституції України та ст.20 Закону України «Про прокуратуру», згідно якої прокурор має право звертатись до суду із заявами про захист прав і законних інтересів, зокрема громадян, існує потреба  законодавчого закріплення обов'язку прокурора здійснювати представництво вказаних категорій осіб. [2, c.110]

            На практиці досить часто виникають проблемні питання в ході представництва осіб за наявності законних представників. Так, обов'язком прокурора є представництво інтересів громадянина, який через тяжке матеріальне становище не має можливості самостійно реалізувати свої права та обов'язки. Проте, статтею 198 Сімейного кодексу України встановлено обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх  непрацездатних дочку,  сина, які потребують матеріальної допомоги. Обов'язок повнолітніх дітей утримувати непрацездатних батьків закріплено ст. 200 цього кодексу.  Крім того, якщо повнолітні  дочка,  син  продовжують  навчання  і  у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

               Однак, в умовах послаблення ролі та значення таких соціальних інститутів, як сім'я, батьківство, дитинство, важко говорити про додержання прав, не кажучи вже про виконання встановлених законодавством обов'язків. Тим більше, коли невиконання покладених обов'язків  не підкріплено певною відповідальністю.

          При визначенні критерію неспроможності особи через матеріальний стан самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права  або реалізувати процесуальні повноваження можна опиратись на норми бюджетного законодавства, якими встановлений прожитковий мінімум, зокрема - закон про Державний бюджет на відповідний рік. Натомість, навряд чи можна вважати ці суми достатніми для матеріальної спроможності звернутись за кваліфікованою допомогою юриста (адвоката). Адже, кваліфікована допомога юриста коштує набагато більше. Також невирішеними залишаються питання: яким чином розглядати статус громадянина, який зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності та тривалий час не веде господарську діяльність та не отримує доходів; чи входять до цієї категорії громадян пенсіонери, який статус мають працюючі пенсіонери.

            Отже, проблеми визначення поняття «матеріальної неспроможності» залишаються  законодавчо не врегульованими. На практиці ж прокурор відповідно до вимог чинного законодавства самостійно  визначає підстави віднесення громадянина до категорії матеріально неспроможної самостійно захистити свої права.

            Що стосується громадян похилого віку, необхідно звернутись до положень Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку». [3] Чинне законодавство встановлює, що ними визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці - 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилось не більше півтора року. Проте, в Законі України «Про прокуратуру» зазначено про саме неможливість через похилий вік самостійно захистити свої права, свободи та законні інтереси. Тобто, не завжди досягнення громадянином встановленого законодавством віку тягне таку неспроможність. Так, наприклад, чи можна вважати неспроможними самостійно забезпечити свій захист працюючих пенсіонерів. Тобто, на практиці виникають випадки зловживання таким статусом через юридичну необізнаність, небажання витрачати кошти, звертаючись за кваліфікованою допомогою юриста, навіть з метою економії свого вільного та робочого часу, небажання сплачувати судові витрати.

            Таким чином, чітке визначення приводів та підстав представництва обумовлює належне виконання покладених на органи прокуратури функцій, повноцінний захист прав та свобод громадян та інтересів держави.

Література:

1. Бабкова В., Червякова О. Повноваження прокурора в адміністративному судочинстві: нові підходи та старе законодавство/ В. Бабкова, О. Червякова // Прокуратура. Людина. Держава. - 2005. - №11. - с.53-57.

2. Анпілогов О. Участь прокурора в адміністративному судовому процесі / О. Анпілогов // Вісник прокуратури. - 2007. - №9 (75). - с.105-114.

3. Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку: Закон України від 16.12.93 р. за № 3721-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 4. - Ст.18.

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>