XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Сидорчук Т.В. ОСНОВНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНУ МЕТОДОЛОГІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Сидорчук Тетяна Вікторівна                                                              

Аспірантка Київського інституту

законодавства при Верховній Раді України

ОСНОВНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНУ МЕТОДОЛОГІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Сучасні наукові дослідження за будь-яким напрямом потребують активного пошуку нових методів, які вбиратимуть у себе всі переваги попередніх засобів пізнання та одночасно можуть вивести на отримання якісно нових знань. При цьому нові знання або навіть відкриття, як правило, виникають на перехресті наук. Державне управління також вбирає в себе знання багатьох інших наукових галузей і фактично виникло на їх перехресті. Тому слід погодитися з думкою, що державне управління як галузь науки має інтегрувати в собі найкращі досягнення методології.

Не дивлячись на те, що термін методологія вживається протягом багатьох віків, проте вперше це поняття як окрема наукова проблема озвучується на початку 60-х років ХХ ст. в філософських,економічних та технічних науках.

В юридичній науці існує таке твердження, що методологія тісно пов'язана з самою сутністю науки і набуває гостроти і значущості в періоди докорінних перетворень суспільства. Потрібно звернути на особливу обставину, що методологія може досліджуватись тільки за умови досягнень наукового пізнання, осмислення власного місця в системі наук і ролі у соціокультурній ситуації що склалася. Методологія побудована на натуралістичному світогляді самодостатності пізнавальної діяльності, вона набуває тих рис, які ми нерідко сприймаємо як характеристики будь-якого раціонального пізнання - об'єктивність, відтворюваність, точність тощо.[6,c.128] Проте ці вимоги сформувались саме у новоєвропейському «дослідницькому пізнанні», яке сьогодні і називається наукою. «Проект і строгість»,- відзначає Мартін Хайдеггер,- методика і виробництво, взаємно потребуючи одне одного, становлять сутність новоєвропейської науки, роблять її дослідження».

А.Ф. Черданцев розглядав методологію юридичної науки як складне за своєю структурою, внутрішньо диференційоване багаторівневе утворення, яке повинно задовольняти вимоги наукового пізнання. [4,c.56]

Важлива цінність у розумінні змісту даного поняття в межах філософії належить таким вченим-філософам К.Марксу,Е. Гурселю та Т.Куну, котрі згрупували бачення методології у три підходи:

•1)     Діяльнісний підхід. Цінність методології зумовлена її основним призначенням - регулювати й оптимізувати процес людської діяльності шляхом її раціоналізації;

•2)     Парадигмальний підхід. Методологія розглядається як змістовне ядро парадигми та взаємоузгодженість концепту пропонованих змін, методик, методів, способів впливу;

•3)     Феноменологічний підхід. Методологію розглядають як пояснення людського світу, оскільки кожна людина є неповторною та вимагає індивідуального розуміння та пошанування.[3,c.44]

На думку американського філософа П. Фейєрабенда , який відстоює вчення «методологічного анархізму» вважає, що методологія - не є універсальним методом пізнання, тому що будь-який розвиток знання передбачає відмову від старих методів. Він робить висновок, що раціональність є продуктом історії. Фейєрабенд відстоює також позицію теоретичного і методологічного плюралізму: існує безліч рівноправних типів знання, і це сприяє зростанню знання і розвитку особистості.[5]

Як інформаційна база дослідження використовуються вітчизняні і зарубіжні роботи з методології державного управління, а також аспекти деяких досліджень у державному управлінні.

Згідно словника-довідника  «Методологія державного управління», котрий укладений В.Д. Бакуменко, методологія державного управління -це система способів організації та здійснення пізнавальної й практичної діяльності у сфері державного управління, що включає підсистему способів дослідження (понять, принципів, підходів, методів, методик, процедур, технологій тощо) державно-управлінської діяльності.[1,c.87]

Досить цікавим є твердження В.М. Князєва, що  методологія державного управління являє собою специфічну діяльнісну систему, яка включає в себе принципи, категорії, теорії, парадигми і методи, що мають специфічне цільове призначення, пов'язане з реалізацією діяльності. Вона виступає як спосіб діяльності, організації діяльнісної системи. Цей підхід заслуговує на увагу, оскільки він інтегрує всі основні складові методології.

З точки зору В.П.Кохановського,  методологія державного управління - загальна теорія методу, яка формувалася у зв'язку з необхідністю узагальнення і розробки тих методів, засобів і прийомів, які були відкриті  в філософії, науці та інших формах діяльності людей.[2,c.170]

Ми побачили, що потрібно виробляти концептуальні положення відносно природи методології, визначити її цілісність (структуру) та по яким критеріям ці складові відслідковувати. Так, можна виділити три напрямки методології, які об'єднують ці науки:

•1)     Людина. Рівень розвитку суспільства, культура, менталітет, життєві

принципи та цінності, психологія суспільства та рівень адаптації до змін у суспільстві.

•2)     Діяльність. Методологія і діяльність взаємопов'язані.

Забезпечується певна потреба людини, на задоволення якої спрямована діяльність, предмет діяльності, дії з предметом, засоби діяльності. За допомогою людської діяльності пізнається, переосмислюється та вдосконалюється і сама методологія.

•3)     Влада. Чи готовий теперішній стан політики до конструктивних

змін? Хто цьому повинен сприяти та які засоби для досягнення? Ці питання потрібно ставити для початку аби зрушити з мертвої точки процес вдосконалення методології державного управління.

Неможливо дати оцінку стану теперішньої методології державного управління без аналізу її проведення в інших країнах. Для цього необхідно структурувати країни по типу схожості з Україною за державним устроєм, за типом суспільства, за рівнем розвитку суспільства, за політико-правовим кліматом. Далі брати до аналізу високо розвинуті країни з протилежним відношенням до формування методології державного управління та структурувати позитивні та негативні сторони. Йдеться мова про співвідношення конкретно - історичного знання, що накопичується наукою про державне управління з теоретико-методологічними принципами і прийомами, на яких базуються дослідження при добуванні і нагромадженні цього знання.

 Література:

•1.     Державне управління:Словник-довідник./ Укл.:В.Д.Бакуменко, Д.О. Безносенко, І.М. Варзар та ін. За аг. Ред.. В.М.Князєва, В.Д. Бакуменка.- К.: Вид-во УАДУ,2002.-228 с.

•2.     Кохановский В.П. Философия и методология науки: Учебник для высших учебных заведений. - Ростов на Дону: Феникс, 1999. - 576 с.

•3.     Кун Т. Структура научных революций / Т. Кун / пер. с англ. В.С. Нежданова. - Чикаго, 1962. - 350 с.

•4.     Деятельность: теория, методология, проблемы. - М.: Изд-во МГУ, 1994.-136 с.

•5.     Фейерабенд П. Против метода. Почерк анархистской теории познания / П. Фейерабенд ; [пер. c англ. А.Л. Никифорова]. - М. : АСТ : АСТ МОСКВА : ХРАНИТЕЛЬ, 2007. - 413 с.

•6.     Ильин В. В. Теория познания: Введение. Общие проблемы / В. В. Ильин. - Изд. 2-е, испр. - М. : Книжный дом "ЛИБРОКОМ", 2010. - 168 с.

E-mail- miss.tetyana@inbox.ru

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>