XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Сікалюк А.І., Гречок Л.М. ЛІНГВІСТИКА ТА КРАЄЗНАВЧИЙ АСПЕКТ У ВИКЛАДАННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Сікалюк А.І., Гречок Л.М.

Чернігівський державний інститут економіки і управління

ЛІНГВІСТИКА ТА КРАЄЗНАВЧИЙ АСПЕКТ У ВИКЛАДАННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Інтенсивний розвиток міжнародних контактів та зв'язків в політиці, економіці, культурі та інших сферах орієнтують сучасну методику викладання іноземних мов на реальні умови комунікації. Прагнення до комунікативної компетенції передбачає не лише оволодіння відповідною іншомовною технікою ( тобто, мовну компетенцію студентів), але й засвоєння колосальної немовної інформації, необхідної для адекватного навчання та взаєморозуміння, тому що останнє неможливо досягти, якщо співрозмовники не володіють інформацією про навколишній світ.

Що ж вивчають країнознавство  та лінгвокраїнознавство?

Проблема вивчення мови та культури одночасно виникла не випадково, тому це дозволяє успішно поєднувати елементи країнознавства з мовними явищами, які виступають не лише як засоби комунікації, але й як спосіб ознайомлення студентів з новою для них реальністю.

В процесі навчання іноземним мовам застосовують два підходи до вивчення культури: суспільствознавчий та філологічний. Перший підхід базується на дисципліні, традиційно пов'язаній з вивченням будь - якої іноземної мови. Країнознавство - це комплексна навчальна дисципліна, що включає в себе різноманітну інформацію фрагментарного характеру та визначається як дисципліна в системі географічних наук, що займається комплексним вивченням матеріалів країн, великих регіонів.

Теорія «Лінгвокраїнознавства» зазначає, що цей напрямок поєднує в собі як навчання мові, так і дає певні знання про країну, мова якої вивчається. Оскільки основним об'єктом вивчення є не країна, а фонові знання носіїв мови, їх культура у загальному вигляді, то правильніше було б говорити про «культурознавство». Однак термін «лінгвокраїнознавство» широко застосовується в практиці викладання іноземних мов і, можливо, його варто залишити. Отже, потрібно чітко визначити відмінність між традиційним країнознавством та лінгвокраїнознавством. Якщо країнознавство - це суспільна дисципліна, якою б мовою вона не викладалась, то лінгвокраїнознавство - філологічна дисципліна, яка викладається не як окремий предмет, а на заняттях по практиці мови в процесі роботи над семантикою мовних одиниць.

При філологічному підході визначають такі завдання:

•1)   виділення інформації культурознавчого характеру з мовних одиниць (в цьому випадку перше місце серед основних завдань навчання займає культура);  

•2)   метод використовується як домінуючий в методиці викладання української мови як іноземної;

•3)  навчання, що базується на сприйнятті чи викладанні мовних одиниць на прикладі образу, який вже існує в свідомості носія мови та культури.

Отже, головна мета лінгвокраїнознавства - забезпечення комунікативної компетенції в актах міжнародної комунікації, перш за все через адекватне сприйняття мови співрозмовника та оригінальних текстів, розрахованих на носія мови. Лінгвокраїнознавство забезпечує вирішення ряду проблем, а саме головної філологічної проблеми адекватного розуміння тексту, тому воно є лінгвістичною основою не лише лінгводидактики, але й перекладу. Адже для того, щоб перекласти, потрібно, перш за все, повністю зрозуміти іншомовний текст з усіма нюансами значення, включаючи підтекст, натяк, а вже потім, з урахуванням адресата, підбирати відповідні еквіваленти при перекладі, незнання яких викликає труднощі в спілкуванні іноземною мовою, і, як результат, погіршує комунікативну компетенцію студентів.

Лінгвокраїнознавство вивчає мовні одиниці, які найяскравіше відображають культурні особливості народу - носія мови та місце його існування. Необхідність соціального відбору та вивчення мовних одиниць, в яких найбільш яскраво виявляється своєрідність національної культури та які неможливо зрозуміти так, як їх розуміють носії мови, відчувається в усіх випадках спілкування з іноземцями. При читанні художньої літератури, публіцистики, перегляді кіно та відеофільмів, прослуховуванні пісень та ін.

До складу лексичних одиниць, що характеризуються яскраво вираженою національно - культурною семантикою відносяться:

•1)  реалії - визначення предметів чи явищ, характерних для однієї культури та відсутніх в іншій;

•2)  конототивна лексика, тобто слова, що співпадають в основному значенні, але відрізняються культурно - історичними асоціаціями;

•3)  фонова лексика,  яка означає предмети та явища, які мають аналоги в культурі, що вивчається, але відрізняються національними особливостями функціонування, форми, призначення предметів та ін.

Для лінгвокраїнознавства також великий інтерес представляють фразеологізми, в яких відображається національна своєрідність історії, культури, традиційного образу життя народу - носія мови.

Відбір одиниць з яскраво вираженою національно - культурною семантикою є завданням тих розділів лексикології та фразеології, що виступають лінгвістичною основою лінгвокраїнознавства та можуть бути названі країнознавчо-орієнтованою лінгвістикою.

Література:

1. Мошков В.В. Навчання іноземних мов в Україні // Іноземні мови. - 2000. - №1. - С.6 - 8.

2. Скляренко Н.К. Як викладати іноземні мови сьогодні // Іноземні мови. - 1995. - №1. - С. 5-7.

 

 

 

 

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>