Сіксай Ігор Олександрович 

аспірант Львівської національної академії мистецтв

ВИТОКИ ФОРМУВАННЯ ТРАДИЦІЙ ПЕЙЗАЖНОГО МАЛЯРСТВА НА ЗАКАРПАТТІ

Розвиток в закарпатському живописі 1950-1990-х років переважно пейзажного жанру в той час, коли в радянському мистецтві провідною визнавалася сюжетна композиція на соціально-актуальні теми, пояснюється декількома факторами.

Закарпаття являє собою унікальний територіальний культурно - природний комплекс. Під унікальністю ми розуміємо неповторність того або іншого виду природного комплексу в межах більших  фізико-географічних одиниць (природна зона, фізико-географічна країна й т.д.). Тому одним із важливих факторів переважного розвитку пейзажного жанру є, природні й антропогенні складові ландшафту.

Закарпаття відрізняється більшою різноманітністю природних умов порівнюючи з іншими областями України. Пояснюється це складною геологічною будовою території, неоднорідністю ландшафтів і кліматичних особливостей місцевості, які зазнають суттєві зміни при переході від рівнинної частини краю до гірських районів.

Отже, природа Закарпаття з її гармонійною збалансованістю, з її постійною мінливістю й швидкоплинністю митей, унікальність архітектурних видів закарпатських міст, своєрідність природи сільських комплексів і сіл, особливості "другого середовища", створеного людиною є джерелом натхнення художників, які безпосередньо впливають на принципи художньої творчості, визначають критерії краси, сприяють інтенсивному розвитку пейзажного жанру, створюють сприятливі умови формування пейзажного жанру в регіоні.

Але природні фактори не пояснюють в повній мірі домінування пейзажу в системі закарпатського живопису. Причина криється глибше - у соціокультурних факторах. Закарпатський пейзаж 1920-1940-х років (і це хочеться підкреслити) не являє собою щось ізольоване. Його основні особливості й еволюція визначаються загальними процесами розвитку європейського мистецтва на цьому етапі.

Адміністративна належність територій до Австро-Угорщини, тривалий вплив провідної верстви угорського походження на стан справ у Закарпатті аж ніяк не стали тими факторами, що сформували складну систему естетичних вартостей 1920-1940-х років у Закарпатті.

Важливий етап у розвитку і дальшому становленні мистецької школи настав із включенням Закарпаття з вересня 1919 року до складу Чехословаччини. З початком 20-х років в краї виникають культурно-освітні товариства та громадські організації, формується новий адміністративно-територіальний устрій і т. д. [1, с.45-60].

Зосередження тут молодих художників, що приїхали в край після закінчення провідних вузів й училищ Європи, відразу ж виділяє закарпатське мистецтво в особливий активно розвиваючий регіон. Створення самобутнього колективу художників знаменує найважливішу сторону творчого процесу того часу. Саме тут закладається фундамент тієї своєрідної школи, що визріває в 30-х р. XX сторіччя в оформлений закарпатський стиль живопису. Її самобутність проявляється через діяльність трьох категорій художників. Першу категорію становлять закарпатьскі художники, старшої генерації, в основному абсольвенти малярської школи Мюнхена та Будапешту: (Ю.Відра, Ф.Хевердле, І.Рошкович, Ш.Голлоші,  І.Ревес,  К.Ізаї,  Д.Іяс,  Д.Віраг),  які хоч і зв'язані були із Закарпаттям, усе ж залишалися угорськими художника­ми, їхня творчість не створює традиції; їхній зв'язок з Закарпаттям якнайчастіше бував чисто зовнішнім, або ж епізодичним і короткочасним. До другої категорії можна віднести молодих художників вихованців Будапештської Академії мистецтв (А.М. Ерделі,  Й.Й. Бокшай, Е.Р. Грабовський), що працюють на Закарпатті й привносять нові художньо-пластичні засоби й естетичні погляди не тільки угорської школи живопису, але й німецької та французької. Третю категорію становлять майстри чехословацької та угорської національної школи, творчість яких безпосередньо стикалося з місцевою традицією (Б.Ождіян, Л.Кайгл, Й.Томашек. М.Бенешова-Шпалова, Я.Цупал).

Цей період особливий у багатьох відношеннях, на арену мистецького життя Закарпаття виходить і вагомо заявляє про себе перше покоління Закарпатських художників такі як Адальберт Ерделі (1891-1955), Йосип Бокшай (1891-1975) та Еміліан Грабовський (1892-1955).

Найбільш стійкою художньою традицією на Закарпатті є пейзажний живопис. У її джерел були А.М. Ерделі й Й.Й. Бокшай, на десятиліття визначивши орієнтацію закарпатського образотворчого мистецтва [2, с.390].

А.Ерделі прагнув максимально повно відчути та передати мовою кольору і світла гармонію, притаманну природі як божественному творінню. Досвід, отриманий у період формального експерименту в кінці 1920-х - на початку 1930-х рр., та інтерес до умовності живописної форми Сезанна позначилися на виразності композиційної будови його ліричних пленерних пейзажів, на

 вивіреності їх лінійного і тонального ритму, в гармонії пропорцій. Як художник-педагог А.Ерделі відіграв значну роль у збереженні традиції пленерного живопису Закарпаття.

Колористична система Й.Бокшая вирізняється особливою вишуканістю. Художник користується імпресіоністичним методом. Художньо-стилістичний аналіз показує еволюційну зміну характеру взаємовідношення предмету з простором у його живописі. Таким чином, митець втілює універсальний стан рухомості світу. У творчості Й.Бокшая домінує гірський пейзаж. Він пише гори як середовище, в якому живе людина.

Спираючись на досягнення попередників, Е.Грабовський виробив індивідуальний стиль. Творчий метод митця включає роботу на пленері (як основну частину) та доопрацювання в майстерні. Одною з основних тем ліричних пейзажів художника є зображення гірського Закарпаття. Сільські мотиви живописця сповнені спокою та споглядальності. Художньо-стилістичний аналіз творів різних років показує спрямування творчої еволюції майстра: від рівноваги простору та маси - до домінанти простору, світлоповітряного середовища; від щільного до тонкого.

Творчість цих художників у значній мірі сформувало той ґрунт, на якому розвивається закарпатський пейзажний живопис другої половини ХХ ст. Головне значення цієї спадковості полягає в тім, що її принципи перетворюються в явище позитивне, здобувають відтінок самостійної цінності.

Виявлено, що живопис за безпосереднім враженням є основоположним у творчості Й.Бокшая, А.Ерделі та Е.Грабовського. Працюючи на пленері, живописці передають кольорове багатство натури, що проявляється під дією світла та повітря. Їх творам не притаманна етюдна форма. Природні мотиви збагачуються в живописі глибоким емоційним переживанням авторів, здатних бачити прекрасне в повсякденному. Привнесене у твори особисте світосприйняття втілюється в індивідуальному стилі творчості.

Другим важливим фактором мистецького життя Закарпаття у досліджуваний період була присутність яскраво виражених організаційних тенденцій. Художники активно об'єднувались в професійні угруповання і спілки за принципом спільності поглядів на проблеми мистецтва та роль митця в суспільному житті.

Третім суттєвим фактором, який слід було приймати до уваги - це активна участь у художньому житті, поряд з українцями, митців інших національностей, які жили і працювали у Закарпатті.

Література:

1. Островський Г.С Образотворче мистецтво Закарпаття./ Г.С. Островський  - К.: Мистецтво, - 1974. - 198 с. -  ISBN. 966-8340-06-0.

2. Изворинъ А. Сучаснь руськь художники // Зоря - Najnal. - P. II. - 1942. - Ч. 3-4. - С. 387- 415.

Залиште коментар!