XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Сільченко І. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ «ГЕНЕАЛОГІЧНОЇ» КЛАСИФІКАЦІЇ БУРЯКІВ В. П. ЗОСИМОВИЧЕМ

аспірантка  Сільченко Ірина

Державна наукова сільськогосподарська бібліотека  НААН України

ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ  «ГЕНЕАЛОГІЧНОЇ» КЛАСИФІКАЦІЇ БУРЯКІВ  В. П. ЗОСИМОВИЧЕМ

Ботанічні класифікації буряків починаються з К. Ліннея , який в основу поклав число тичинок та способи  розташування квіток на стеблі. У перших роботах ученого наведені назви родів і видів більшості груп рослин, у тому числі й буряків. Спочатку К. Лінней називає три різновиди B. vulgaris: var. perennis (дикий тип), var. rubra (столовий) та var. cicla (листковий); пізніше ним був визначений ще й дикий вид B. maritima (приморський). В 1880 р.  відомий ботанік О.А. Бунге [Bunge, 1880] розподілив рід   Beta L. на 10 видів.

На сучасному етапі загальноприйнятою є класифікація буряків за комплексом морфофізіологічних та анатомічних ознак, з урахуванням ареалу та екології, а також ступеню схрещуваності одного виду з іншим. Радянський ботанік В. А. Траншель [ 1927], застосувавши такі ознаки, виділив 11 видів буряків, які розподілив у трьох секціях: Patellares Tr. (канарський буряк), Corollinae Tr. (гірський буряк), Vulgares Tr. (звичайний буряк). Відомий французький селекціонер, знавець культури цукрових буряків Вільморен [Vilmorin, 1923],  виділив  теж  10 видів. Пізніше М. М. Ільїн [1936] визнав вісім видів, не вважаючи за самостійні B. nana, B. intermedia, B. orientalis. Український генетик, селекціонер В. П. Зосимович [Зосимович, 1940; 1968] спочатку описує 10, а згодом 15 видів буряків, додавши до попереднього складу Bcorolliflora, B. patula, Bmaritima та B. perennis. У той же час, російський ботанік В. П. Красочкін [1971] не визнавав самостійності деяких видів і   тому виділяв 13 видів. Сучасні дослідники, що працюють у Всеросійському НДІ рослинництва РАСГН і застосовують нові молекулярно-біологічні методи дослідження, визначають 15 видів буряків [ Буренин,  1983]. Таким чином, серед систематиків не існує єдиної думки щодо кількості видів у межах роду Beta.

На основі отриманих даних в експедиціях, аналізу існуючих класифікацій та власних спостережень Володимир Павлович сформулював свою «генеалогічну» класифікацію буряків, у якій була врахована не тільки спільність походження, але й дивергенція видів, що стала преамбулою сучасної різноманітності форм цієї важливої для людини культури. Згідно з систематизацією вченого рід Beta нараховує 15 видів, серед яких три види із секції Канарських буряків, шість видів - із секції гірських, багаторічних та шість видів - із секції звичайних буряків.

Зосимовичем встановлено, що для видів секції Канарських буряків - Patellares Tr. -  характерна нижня зав'язь.  Ці рослини за умов півночі України є типовими однорічниками, з однонасінними плодами та тонким стрижневим коренем. Вони мають вузький ареал розповсюдження - Канарські острови, південь Іспанії, північно-західна Африка. Із культурними буряками та видами інших секцій практично не схрещуються. До секції Patellares Tr. входить три види: B. patellaris Moq., B. procumbens Chr. Sm. та B. webbiana Moq.

Секція Corollinae Tr.( гірські буряки) представлена шістьма видами, що ростуть у гірських районах Малої Азії, Закавказзя, Криму й на Балканах. Види цієї секції формувалися в основному в гірських умовах. Вони є багаторічниками з потовщеними великими коренями та відзначаються уповільненим проростанням насіння. Ареал їх розповсюдження більш широкий, ніж видів секції Patellares. Схрещування видів цієї секції один з одним та з культурними буряками ускладнено, проте іноді дослідники отримували плодовиті гібриди [Зосимович, 1958]. Вчений експериментально довів існування у цій секції нового виду B. corolliflora Zoss., який було названо його ім'ям.

Секція Vulgares Tr. включає шість видів, які представляють усе різноманіття культурних форм буряків, а  також вид цукрових буряків - B. vulgaris. Вони  легко схрещуються один із одним. Більшість видів цієї секції - однорічники  і дворічники, які характеризуються потовщеним коренем. На думку деяких дослідників, види Batriplicifolia, Bmacrocarpa, Bperennis, Borientalis є підвидами Bmaritima [Красочкин, 1971; Williams,1975], проте В. П. Зосимович вважає ці види самостійними.

 Вид B.vulgaris L відрізняється від інших видів здатністю до накопичення великої кількості поживних речовин, а також цукру. У межах виду за даною класифікацією розрізняються кормові буряки - B. vulgaris L. convar crassa, столові - B. vulgaris L. сonvar esculenta та цукрові - B. vulgaris L. сonvar saccharifera.

  Всебічні дослідження диких і культурних видів буряків, їх походження та еволюція, проблеми міжвидової несумісності та створення міжвидових гібридів, викладені В.П.Зосимовичем у його друкованих працях та докторській дисертації «Эволюция дикой и культурной свеклы», яку він захистив у  1958р. в Академії наук УРСР. Розроблена вченим класифікація буряків  зробила істотний внесок у розвиток сучасної сільськогосподарської науки.

Література:

1.Зосимович В.П. Дикую свеклу - на службу генетике и селекции сахарной          свеклы / В.П.Зосимович // Семеноводство. - 1934, №1.-С.19-21.

2.Зосимович В.П. Эволюция дикой и культурной свеклы / В.П.Зосимович Автореф. дис. .... докт. биол. наук.- К.: АН УССР, 1958.-40с.

3.Красочкин В.Т. Культурная флора СССР. Корнеплодные растения. Свекла / В.Т.Красочкин, Т.19.- Л.: Колос, 1971.-С.7-267.

4.Траншель В.А. Обзор видов рода Beta L. / В.А.Траншель // Тр. прикл. бот., ген. и селек. Т.17, вып.2.- Л.:ВИР, 1927.-С.201-225.

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>