аспірантка  Сільченко Ірина

Державна наукова сільськогосподарська бібліотека  НААН України

ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ  «ГЕНЕАЛОГІЧНОЇ» КЛАСИФІКАЦІЇ БУРЯКІВ  В. П. ЗОСИМОВИЧЕМ

Ботанічні класифікації буряків починаються з К. Ліннея , який в основу поклав число тичинок та способи  розташування квіток на стеблі. У перших роботах ученого наведені назви родів і видів більшості груп рослин, у тому числі й буряків. Спочатку К. Лінней називає три різновиди B. vulgaris: var. perennis (дикий тип), var. rubra (столовий) та var. cicla (листковий); пізніше ним був визначений ще й дикий вид B. maritima (приморський). В 1880 р.  відомий ботанік О.А. Бунге [Bunge, 1880] розподілив рід   Beta L. на 10 видів.

На сучасному етапі загальноприйнятою є класифікація буряків за комплексом морфофізіологічних та анатомічних ознак, з урахуванням ареалу та екології, а також ступеню схрещуваності одного виду з іншим. Радянський ботанік В. А. Траншель [ 1927], застосувавши такі ознаки, виділив 11 видів буряків, які розподілив у трьох секціях: Patellares Tr. (канарський буряк), Corollinae Tr. (гірський буряк), Vulgares Tr. (звичайний буряк). Відомий французький селекціонер, знавець культури цукрових буряків Вільморен [Vilmorin, 1923],  виділив  теж  10 видів. Пізніше М. М. Ільїн [1936] визнав вісім видів, не вважаючи за самостійні B. nana, B. intermedia, B. orientalis. Український генетик, селекціонер В. П. Зосимович [Зосимович, 1940; 1968] спочатку описує 10, а згодом 15 видів буряків, додавши до попереднього складу B. corolliflora, B. patula, B. maritima та B. perennis. У той же час, російський ботанік В. П. Красочкін [1971] не визнавав самостійності деяких видів і   тому виділяв 13 видів. Сучасні дослідники, що працюють у Всеросійському НДІ рослинництва РАСГН і застосовують нові молекулярно-біологічні методи дослідження, визначають 15 видів буряків [ Буренин,  1983]. Таким чином, серед систематиків не існує єдиної думки щодо кількості видів у межах роду Beta.

На основі отриманих даних в експедиціях, аналізу існуючих класифікацій та власних спостережень Володимир Павлович сформулював свою «генеалогічну» класифікацію буряків, у якій була врахована не тільки спільність походження, але й дивергенція видів, що стала преамбулою сучасної різноманітності форм цієї важливої для людини культури. Згідно з систематизацією вченого рід Beta нараховує 15 видів, серед яких три види із секції Канарських буряків, шість видів - із секції гірських, багаторічних та шість видів - із секції звичайних буряків.

Зосимовичем встановлено, що для видів секції Канарських буряків - Patellares Tr. -  характерна нижня зав'язь.  Ці рослини за умов півночі України є типовими однорічниками, з однонасінними плодами та тонким стрижневим коренем. Вони мають вузький ареал розповсюдження - Канарські острови, південь Іспанії, північно-західна Африка. Із культурними буряками та видами інших секцій практично не схрещуються. До секції Patellares Tr. входить три види: B. patellaris Moq., B. procumbens Chr. Sm. та B. webbiana Moq.

Секція Corollinae Tr.( гірські буряки) представлена шістьма видами, що ростуть у гірських районах Малої Азії, Закавказзя, Криму й на Балканах. Види цієї секції формувалися в основному в гірських умовах. Вони є багаторічниками з потовщеними великими коренями та відзначаються уповільненим проростанням насіння. Ареал їх розповсюдження більш широкий, ніж видів секції Patellares. Схрещування видів цієї секції один з одним та з культурними буряками ускладнено, проте іноді дослідники отримували плодовиті гібриди [Зосимович, 1958]. Вчений експериментально довів існування у цій секції нового виду B. corolliflora Zoss., який було названо його ім'ям.

Секція Vulgares Tr. включає шість видів, які представляють усе різноманіття культурних форм буряків, а  також вид цукрових буряків - B. vulgaris. Вони  легко схрещуються один із одним. Більшість видів цієї секції - однорічники  і дворічники, які характеризуються потовщеним коренем. На думку деяких дослідників, види B. atriplicifolia, B. macrocarpa, B. perennis, B. orientalis є підвидами B. maritima [Красочкин, 1971; Williams,1975], проте В. П. Зосимович вважає ці види самостійними.

 Вид B.vulgaris L відрізняється від інших видів здатністю до накопичення великої кількості поживних речовин, а також цукру. У межах виду за даною класифікацією розрізняються кормові буряки - B. vulgaris L. convar crassa, столові - B. vulgaris L. сonvar esculenta та цукрові - B. vulgaris L. сonvar saccharifera.

  Всебічні дослідження диких і культурних видів буряків, їх походження та еволюція, проблеми міжвидової несумісності та створення міжвидових гібридів, викладені В.П.Зосимовичем у його друкованих працях та докторській дисертації «Эволюция дикой и культурной свеклы», яку він захистив у  1958р. в Академії наук УРСР. Розроблена вченим класифікація буряків  зробила істотний внесок у розвиток сучасної сільськогосподарської науки.

Література:

1.Зосимович В.П. Дикую свеклу - на службу генетике и селекции сахарной          свеклы / В.П.Зосимович // Семеноводство. - 1934, №1.-С.19-21.

2.Зосимович В.П. Эволюция дикой и культурной свеклы / В.П.Зосимович Автореф. дис. .... докт. биол. наук.- К.: АН УССР, 1958.-40с.

3.Красочкин В.Т. Культурная флора СССР. Корнеплодные растения. Свекла / В.Т.Красочкин, Т.19.- Л.: Колос, 1971.-С.7-267.

4.Траншель В.А. Обзор видов рода Beta L. / В.А.Траншель // Тр. прикл. бот., ген. и селек. Т.17, вып.2.- Л.:ВИР, 1927.-С.201-225.

Залиште коментар!