XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Сіряченко І.І. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ КОДИФІКАЦІЇ ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Сіряченко Ірина Ігорівна
Науковий співробітник відділу організації наукової роботи
Одеського Державного Університету Внутрішніх справ

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ КОДИФІКАЦІЇ ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Прийнятий 25 жовтня 2001 року Земельний Кодекс України (далі ЗК України),[3] не виправдав сподівань стосовно запровадження стабільної системи земельного законодавства України. Тому помилково стверджувати, що процес кодифікації земельного законодавства з прийняттям чинного ЗК України, та ряду спеціальних законів та підзаконних актів, завершено на цьому етапі, оскільки реалізація кодифікаційної функції цього Закону не дає підстав стверджувати, що в Україні створено належну юридичну основу для завершення реформування земельних відносин та утворення якісно нової системи земельного законодавства. У зв’язку з цим виникає потреба у науковому і прикладному дослідженні проблем реалізації земельного законодавства України в сучасних умовах.
Питання процесу кодифікації земельного законодавства відображались та ґрунтовно досліджувались у наукових працях, В.Андрейцева, П.Кулинича, В.Носіка, О.Пащенка, Н.Титової та інш. Тому основною метою цього дослідження, виступає спроба об’єднання позицій науковців та внесення пропозицій, щодо визначення найбільш перспективних шляхів кодифікації земельного законодавства України.
З прийняттям чинного та недосконалого ЗК України, науковцями відзначаються наступні основні проблеми, які ускладнюють реалізацію його положень: методологічна недосконалість Кодексу як акта прямої дії, яким передбачається прийняття цілої низки законодавчих актів у його розвиток, що вказує на те, що ЗК України не містить дієвого механізму реалізації норм матеріального права; чинний ЗК України не відтворює і не розкриває положень ст.ст.13,14 Конституції України, щодо права власності на землю Українського народу, гарантування права власності на землю, набуття і реалізації громадянами, юридичними особами і державою права власності на землю виключно відповідно до закону; у ЗК України не були інкорпоровані чинні закони, які регулюють земельні відносини, внаслідок чого виникли суперечності між ЗК України та цими законами; недостатньо виваженою і чіткою є система ЗК України. Як правило кодекс повинен мати загальну та особливу частину, які мають бути чітко в ньому виділені. Проте у чинному ЗК України зазначена лише «Загальна частина», а «Особлива частина» взагалі не визначена; про безсистемність Кодексу свідчить і тематична непослідовність розміщення окремих розділів та глав. Так наприклад детальний виклад повноважень різних державних органів у галузі земельних відносин (Розділ I глава 2) передує розділу про склад та цільове призначення земель (Розділ II); на безсистемність Кодексу вказує і те, що окремі положення у ньому прописані дуже детально (наприклад Розділ III, глава 17. Добросусідство) а інші, які складають самостійні правові інститути, (такі як оренда земель, застава земельних ділянок, плата за землю та інші.) зафіксовані на рівні Основ земельного законодавства з відсильним характером правових норм; однією чи з не найбільших вад ЗК України, є закріплення в ньому визначення поняття земельних відносин, так відповідно до ст.2 ЗК України земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Тобто, законодавець відтворивши дефініцію ч.1 ст.2 Закону України «Про власність»,[2] створив дуже складну проблему, фактично звівши поняття земельні відносини до поняття права власності. Між тим, окрім цих відносин, до змісту земельних звичайно ж належать і відносини по раціональному використанню, охороні земель та управлінські земельні відносини.
Доцільно було б закріплення в якості принципів земельного законодавства: поділ земель відповідно до їх цільового призначення; диференційований підхід до встановлення правового режиму земель, у відповідності з яким при визначенні їх правового режиму повинні враховуватись природні, соціальні, економічні та інші фактори. Так, фактично, досі залишається невизначеним правовий режим земель церковного фонду (культового призначення), енергетичної системи, земель оборони, космічного забезпечення, державного матеріального резерву та інш., що свідчить на необхідність закріплення таких принципів у ЗК України.
На нашу думку кодифікація земельного законодавства, має здійснюватись за допомогою розроблення та прийняття концептуального закону (певного стратегічного напряму держави). На розвиток й доповнення вищезазначеного концептуального закону, доцільно розробити і прийняти три базових закони: України: «Про власність на землю Українського народу», «Про використання землі Українського народу», «Закон про охорону землі Українського народу». Таким чином, запропоновані нормативні акти за своїм характером є базовим стрижнем та пріоритетними напрямками розвитку земельного законодавства України, за допомогою яких має бути узгоджена та побудована система Земельного Кодексу України. Крім того доцільно є внесення змін до структури ЗК України, яка має виглядати наступним чином: Розділ 1. Основні положення; Розділ 2. Право на землю; Розділ 3. Набуття та реалізація прав на землю; Розділ 4. Гарантії прав на землю; Розділ 5. Охорона земель; Розділ 6. Склад Земельного фонду України; Розділ 7. Державне та самоврядне управління у галузі використання та охорони земель; Розділ 8. Відповідальність за порушення земельного законодавства. У відповідності з наведеною структурою ЗК України, кодифікація земельного законодавства має здійснюватись за окремими інститутами шляхом прийняття низки законів, які б конкретизували, розвивали та визначали якісні механізми реалізації норм Земельного Кодексу України.
Література:
1. Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – N 30. – Ст. 141
2. Про власність: Закон України від // Відомості Верховної Ради. – 1991. –. N 20. – Ст.249.
3. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року// Відомості Верховної Ради. – 2002. – N 3-4. – Ст.27
4. Про затвердження плану підготовки проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, що випливають із Земельного кодексу України: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 року N 6-р // http://zakon1.rada.gov.ua
5. Андрейцев В.І. Суверенній Україні – нову «Земельну Конституцію» (концептуальні підходи до підготовки проекту Кодексу законів України про землю). // Право України. –1999. – N 8. – С.58-65.
6. Кулинич П.Ф Новий Земельний кодекс України: яким йому бути? // Право України. – 2000. – N 10. – С.50-54.
7. Носік В.В Проблеми кодифікації земельного законодавства України: тенденції та перспективи // Право України. – 2006. – N 11. – С.94-97
8. Пащенко О.М. Сучасні тенденції кодифікації земельного законодавства України // Земельне право України. – 2006. – N 2 . – С.3-11.
9. Титова Н.І Новий Земельний кодекс України: позитивні та негативні аспекти // Право України. – 2002. – N 4. – С.70-76.

e-mail: LLMir@list.ru


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>