XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Ситнікова А.І., Прийдун Л.М. СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ РИЗИКОМ БАНКУ

Студентка факультету банківського бізнесу, Ситнікова Анастасія Іванівна

Тернопільський національний економічний університет

Науковий керівник: викладач Прийдун Л.М.

СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ РИЗИКОМ БАНКУ

В умовах переходу до ринкової системи господарювання та становлення її базових елементів, все більшою необхідністю виступає проблема управління ризиками, яка зумовлена свободою дій господарюючих суб'єктів та їх функціонуванням в умовах невизначеності. Дана ситуація спричинена дією різноманітних факторів: затяжною економічною кризою, незавершеністю нормативно-правової бази, відсутністю стабільних господарських зв'язків, що в свою чергу підвищує ризиковість і банківської діяльності. Слід відмітити, що надто ризикована кредитна політика банку є однією з основних причин, яка призводить до його банкрутства.

Оскільки кредитні операції становлять значний об'єм активів банківських установ, то при розробці стратегій ризик-менеджменту банку чільне місце повинно займати управління кредитним ризиком.

Особливо важливо для комерційних банків, в умовах переходу до ринкової економіки, вдосконалювати стратегію та тактику своєї кредитної діяльності. Стратегія являє собою детальний комплексний план, призначений для забезпечення здійснення місії банку і досягнення його цілей. Вона служить орієнтиром для прийняття ключових рішень стосовно прибутковості й профілю на всіх рівнях банківської діяльності, тобто виступає основою всієї системи банківського менеджменту [3; c.408].

Відтак, актуальним за сучасних тенденцій розвитку банківського сектору виступає вибір банком ефективної стратегії управління кредитним ризиком з метою зниження його рівня.

Кредитним ризиком слід вважати невизначеність щодо повного та своєчасного виконання позичальником своїх зобов'язань згідно з умовами кредитної угоди. Тобто, під кредитним ризиком прийнято розуміти загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недоотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення кредитних операцій [3; c.297].

Слід відмітити, що для кредитування характерні специфічні внутрішні та зовнішні фактори, що визначають ступінь ризику. За даними Світового банку, внутрішні фактори спричиняють 67% втрат банків при кредитуванні, а зовнішні - 33%. Зокрема, до ризикоутворюючих внутрішніх факторів відносять: недостність забезпечення (22%), невірна оцінка інформації при вивченні заявки на позичку (21%), слабкість операційного контролю та зволікання у виявленні і реагуванні на ранні попереджувальні сигнали (18%), низька якість забезпечення (5%), неможливість одержання обговореного у контракті забезпечення (1%). Так, серед зовнішніх факторів виділяють: банкрутство компаній (12%), вимоги кредиторів про погашення заборгованості (11%), безробіття та сімейні проблеми позичальника (6%), шахрайство (4%) [2; c.157].

З врахуванням впливу вищевказаних зовнішніх і внутрішніх факторів, лише обмежена кількість комерційних банків розробляє свою ризикову стратегію в контексті управління кредитним ризиком.

Зазначимо, що агентством фінансових ініціатив було проведене дослідження на тему "Аналіз системи ризик-менеджменту у банках України", результати якого показали, що переважна більшість менеджерів банків інтерпретує систему ризик-менеджменту як взаємопов'язану систему трьох структурних елементів, а саме:

•-           окрема система регламентів, процедур, встановлення лімітів, включена в загальну систему менеджменту комерційного банку;

•-           сукупність економіко-математичних моделей, які як математичний інструментарій дають можливість у числовій формі оцінювати ризик банку;

•-           програмне забезпечення, яке на основі економіко-математичних моделей дозволяє оптимізувати ризик банку [5, с.101].

Дані статистики підтверджують, що з такою точкою зору згідні 92% керівників банківських установ, і тільки 8% вважають, що система ризик-менеджменту банку має бути винятково системою регламентів, процедур, встановлення лімітів. При цьому 74% опитаних вважають доцільним існування незалежного відділу (управління) ризику, тоді як 26% мають протилежне бачення.

На основі вищевикладеного, ми вважаємо, що система управління кредитним ризиком повинна включати такі основні рівні:

•-       Спостережна Рада, що представлена Комітетом з ризик-менеджменту, якому делеговані права й обов'язки щодо проведення політики управління ризиком та контролю за її виконанням;

•-       Правління банку, що делегує свої функції відповідним профільним колегіальним виконавчим органам банку - постійно діючим комітетам та затверджує відповідні положення та персональний склад цих комітетів;

•-       постійно діючий підрозділ банку управління ризиками, до основних завдань якого відноситься: ідентифікація, вимір, оцінка, контроль, моніторинг та аналіз кредитного ризику, визначення причин його виникнення та надання пропозицій щодо мінімізації; удосконалення існуючих методів управління ризиком з урахуванням вимог законодавчих та нормативних актів, зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на діяльність банківської установи;

•-       філії - на керівників філій покладена відповідальність за якісне управління ризиком в підпорядкованих їм установах банку в межах визначених Правлінням банку повноважень та установлених для них індивідуальних лімітів.

До прикладу, в Промінвестбанку процес управління кредитним ризиком здійснюється як на центральному рівні, так і на рівні головних регіональних управлінь та на рівні філій, цим самим забезпечується ефективність системи лімітів та розподілу повноважень [1].

Виходячи із логіки даних міркувань, констатуємо, що система управління кредитним ризиком повинна включати систему лімітів і обмежень, систему інформаційно-аналітичної підтримки, систему ціноутворення по активних і пасивних операціях, методологічне забезпечення.

У зв'язку з цим, для адекватного оцінювання та ефективного впливу на чинники, які спричиняють виникнення кредитного ризику банківських установ у процесі їх діяльності, в кредитній політиці  банку   повинна   передбачатись стратегія управління даним видом ризику. Дана стратегія повинна ґрунтуватись на загальних методах й засобах мінімізації ризику, а також на специфічних  заходах кожного конкретного банку у відповідності до специфіки його діяльності. З огляду на це, система управління кредитним ризиком повинна містити:

•-       політику та положення про управління кредитним ризиком, що мають бути розглянуті та затверджені за  принципами корпоративного управління;

•-       положення про кредитування, які мають враховувати всі компоненти кредитного ризику - як балансові, так і позабалансові, на які наражається установа, а також можливий вплив інших категорій ризиків;

•-       належну інформаційну базу, що дає можливість керівництву приймати обґрунтовані рішення про надання кредитів і постійно оцінювати ризик;

•-       процес ідентифікації кредитів, в яких є загроза переходу в проблемні;

•-       належну роботу з проблемними активами, яка включає: безперервне управління кредитними операціями, що вимагають посиленої уваги; методику ідентифікації, оцінки, обліку кредитів, з небезпекою переходу в проблемні, та створення під них резервів; оцінку потенційних збитків за проблемними активами і формування резервів, достатніх для покриття цих збитків;

•-       підготовку та подання періодичних звітів керівникам і Спостережній Раді з достатньою інформацією для оцінки рівня ризику;

•-       функцію незалежних перевірок кредитної діяльності, призначенням яких є аналіз якості окремих кредитів і кредитного портфеля у цілому. Результати цього аналізу мають подаватися Правлінню і Спостережній Раді [4; c.122].

Крім того, для ефективнішого управління кредитним ризиком рекомендуємо: створити та постійно актуалізовувати систему внутрішніх кредитних рейтингів; на основі реальних спостережень щоквартально обчислювати матрицю ймовірностей міграції кредитних рейтингів та оцінювати на основі такої матриці величину необхідних резервів під кредитні збитки у наступних періодах; проводити бек-тестування міграції внутрішніх кредитних рейтингів на реальних даних за максимально можливий період часу.

Тому, основними стратегічними методами регулювання  і  управління кредитним ризиком для банку повинні стати: аналіз та групування кредитів за якістю; диверсифікація портфеля кредитів (розподіл кредитів між різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни); попередній аналіз платоспроможності позичальника або емітента; страхування кредитних операцій; створення резервів на покриття кредитного ризику; аналіз  і  підтримання  оптимальної  для  банку   структури   кредитного портфеля.

Таким чином, сучасні концептуальні питання управління кредитним ризиком можуть розглядатися тільки через призму стратегічного управління, при якому ризикові кредитні стратегії являють собою домінуючий, атрибутивний елемент системи банківських стратегій.

Література:

•1.    Офіційний сайт ПАТ "Промінвестбанк" [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.pib.com/ua.

•2.    Бугель Ю. Напрями удосконалення сучасних методів управління банківським кредитним портфелем. // Галицький економічний вісник. - 2010 - №2(27) - С.157.

•3.    Загородній А. Словник банківських термінів - К. : Аконіт, 2000. - 605 с.

•4.    Заруцька О.П. Управління ризиками - провідний чинник фінансової стійкості вітчизняних банків // Банківська справа. - 2006. - № 3. - С. 121-128.

•5.    Швець Н. Р. Ризики банківських установ: проблеми визначення та управління. // Регіональна економіка. - 2008. - № 4. - С. 97-103.

e-mail: nastynnja@gmail.com


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>