XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Смаілов Е.А. ПРАВА НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН В УКРАЇНІ – АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМА

курсант 3 курсу факультету кримінальної міліції

Смаілов Енвер Айдерович

Запорізький юридичний інститут

Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

  ПРАВА НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН В УКРАЇНІ - АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМА

  Проблема національних меншин є дуже актуальною для України, на території якої проживають, за останнім переписом 2001 р., 130 національностей. Українці становлять 77,8 %, росіяни - 17,3 %; далі йдуть білоруси (0,5 %), молдовани (0,5 %), кримські татари (0,5 %), болгари (0,4 %), угорці, румуни та поляки (по 0,3 %), євреї (0,2 %) та інші. Кожна з представлених в Україні етнічних груп так чи інакше прагне зберегти свою мову, культурну спадщину, традиції, які в кінцевому рахунку формують основи національної ідентичності, забезпечують можливості для підтримки життєдіяльності й розвитку культури того чи іншого етносу, підтримки його соціальної й політичної спроможності. Однією з головних умов для цього є законодавчо закріплені та підтримувані державою права нацональних меншин.

Питання про збереження та реалізацію національної ідентичності кожної з етнічних груп - це, насамперед, питання про формування цілісного й узгодженого поля законодавчого захисту цілої низки колективних та індивідуальних прав національних меншин. Мирне співіснування народів у багатоетнічному суспільстві визначається поєднанням різноманітних чинників: економічних, соціальних, політичних, релігійних, культурних, історичних. Природно, усталені типи міжетнічної взаємодії, як правило, мають стабільний потенціал толерантності та взаємопристосованості етнічних груп до спільного життя на єдиній території. Незважаючи на історичну пам'ять, в якій завжди можна знайти приклади ворожнечі між сусідами, в умовах стабільного суспільства мир між народами - цілком реальне й об'єктивне явище.

Права соціальних спільнот і передусім національних меншин, безперечно, становлять окрему групу прав і їх співвідношення з правами людини є досить своєрідним. Поширене твердження про первинність і вищість прав людини не можна протиставляти правам національних меншин та інших соціальних спільнот. Додержання прав окремої людини може бути досягнуто за умови одночасного забезпечення її основних національних, етнічних прав. Визначальним принципом правового статусу особи є принцип рівноправності незалежно від будь-яких чинників, в тому числі національності, мови, расової приналежності [1, с. 122].

Нинішня Україна керується духом патріотизму і демократії, набутого ще в попередні періоди своєї історії. Йдеться насамперед про прогресивні законодавчі акти 1917-1918 років. Наша держава підтвердила спадкоємність своєї національної політики з аналогічною політикою Центральної Ради, а не так званою «ленінською національною політикою», що запроваджувалася упродовж семи десятиліть історії українського народу. Такий висновок має важливе теоретичне і практичне значення, наголошуючи на тому, що незалежна Україна відмежовується від спадщини Української РСР у царині національного питання [2, с. 52].

Статус України як, з одного боку, національної держави, а з іншого - багатонаціональної, полікультурної, був закріплений в Конституції України 1996 р., де в Преамбулі дається визначення Українського народу як громадян України всіх національностей, тобто в основі такого визначення української політичної нації є як елементи громадянської нації, так і етнічної. Традиції уважного ставлення до прав національних меншин в Україні мають глибоке коріння, починаючи з доби УНР. ІІІ Універсал Української Центральної Ради проголошував поряд з іншими правами і свободами можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами. Сьогодні, коли в Україні вже вироблено певну нормативну базу, спрямовану на забезпечення прав національних меншин, постає нагальна проблема перегляду та корекції цієї сфери законодавства з метою усунення ряду нормативних колізій, які знайшли своє відображення як у положеннях окремих законів, так і на рівні цілої системи. Незважаючи на те, що в окремих нормах і положеннях політико-правових і юридичних актів України своє відображення знайшли чи не всі права національних меншин, передбачені міжнародними правовими документами, можна стверджувати, що для деяких із цих положень досі не знайдено механізмів практичної реалізації, а інші не виконуються або виконуються органами державної влади лише частково.[3, с. 39]

Оскільки етнополітичне право не є застиглою категорією, внаслідок зміни історичних реалій воно потребує модернізації й оновлення. Незважаючи на нагальність потреб, внесення будь-яких змін до законодавства у сфері етнонаціональних взаємин повинне бути виваженим і мати своїм підґрунтям розуміння необхідності створення цілісного законодавчого поля в цій сфері.

Підсумовуючи викладене вище, можна зазначити, що Україна має давні традиції щодо забезпечення прав національних меншин, починаючи з доби УНР. Законодавство незалежної Української держави імплементувало норми міжнародно-правових актів щодо прав національних меншин, а в дечому випередило їх. У цілому відповідаючи міжнародно-правовим актам у цій сфері, законодавство України деякою мірою залишається декларативним.

Література:

1. Сенюшкіна Т. Права національних меншин та етнічні конфлікти / Т.О. Сенюшкіна // Вісник Української Академії державного управління. - 2003. - № 1. - С. 120-129.

2. Бугаєв С. Право національних меншин на представництво / С.В. Бугаєв // Вибори та демократія: Науково-просвітницький правничий журнал. - 2005. - № 1(3). - С. 51-59.

3. Ларченко М. Національні меншини. Правові запобіжники дискримінації / М.Л. Ларченко // Віче. - 2004. - № 4. - С. 35-42.

  

E-mail: hotcrimeaboy@yandex.ru

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>