XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Смольницька О.О. ПОШУКИ СВОЄЇ АНІМИ:ПЕРЕКЛАДАЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ І. Я. ФРАНКА

Ольга Олександрівна Смольницька

Магістрант кафедри теорії та історії української літератури факультету української філології та українознавства Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського

ПОШУКИ СВОЄЇ АНІМИ: ПЕРЕКЛАДАЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ І. Я. ФРАНКА

Вибудовування  архетипної системи - тривалий і не завжди безболісний процес формування як цілої нації, так і окремого суб'єкта. Під час становлення власної міфології та літератури відбуваються пошуки невід'ємної юнгіанської тріади: Анімуса, Аніми та Тіні. Ці пошуки відображені у фольклорі. Оригінальний відбиток пошуків жіночого начала - Аніми - є наскрізною темою скандинавського, а передусім старонорвезького баладного фольклору, який зацікавив Івана Яковича Франка (1856 - 1916).

За життя І. Франка цикл „Старонорвезькі балади" (1914) не видавався та залишився в рукописному варіанті. Уперше цикли перекладів епічної поезії різних народів були опубліковані в книзі „Літературна спадщина"(Т. IV. Іван Франко, с. 372-402); автографи перекладів зберігаються: ф. З, № 399, с. 155-215.

Переклади українською мовою І. Франко робив за німецькою збіркою "Norwegische, Isländische, Färöische Volkslieder der Vorzeit von Ross Warrens" (Hamburg, 1866).

Особливий інтерес стосовно пошуків національної Аніми становить балада „Морська покуса". Сюжет твору нескладний: король Магнус бачить у морських хвилях русалку, яка зваблює його багатствами, але король мужньо опирається спокусі.

У міфологічному ключі балада цікава класифікацією духів, яка нагадує британську (в англомовних це фейрі). Томас Кейтлі поділяє героїв скандинавських народних переказів на чотири класи:

1. Ельфи.

2. Гноми та тролі. Можна ще додати згаданих М. Забиліним онокентаврів, які схожі на чорних альвів („альфов") (у данців, норвежців і шведів).

3. Ніссе [домовики, які, у свою чергу, поділяються на інші класи. - О. С.].

4. Некке та морський народ (їхні діти звуться „мармелер" ).

За цією класифікацією, Магнус зустрівся з представницею морського народу - „зрадливою водяною вілою" [4, 246].

У баладі показано конфлікт язичництва (русалка - втілення міфологічної свідомості) та християнства, яке вже змінило людське мислення, тому повороту назад немає, русалки, тролі, карли, ельфи, античні Венера, Пан та інші фантастичні істоти - уже сонм бісів. Герой відмовляється поєднатися зі своєю язичницькою Анімою. Схожий мотив знаходимо в наведеній Марією-Луїзою фон Франц норвезькій казці „Невидима церква": шкільний учитель Етнедаль потрапляє в горах до незнайомої церкви, у якій пастор не згадує ім'я Христа та не благословляє прихожан по кінці казання. Дочка пастора пропонує вчителю замінити її старого батька на цій посаді, той просить дати йому подумати, і дівчина обіцяє прийти за відповіддю через рік. Через рік учитель вирішив полагодити дах, узяв сокиру й поліз нагору. До хати підійшла пасторська дочка та спитала, чи погоджується він на нову роботу; герой відповів: „Якщо я скажу „так", я не зможу відповісти на це перед Богом і своєю совістю - тому я повинен відмовитися". Дівчина зникла, а вчитель мимохіть опустив сокиру собі на коліно, від чого став калікою на все життя. М.-Л. фон Франц зауважує: „Ця історія показує, що придушення аніми через загальноприйняту мораль призводить до справжнього психічного „членоушкодження"" [6, 148]. У баладі є натяк на подібне „членоушкодження" Магнуса:

„Як згордуєш негідно ти мою любов,

То зійдеш незабаром з ума" [4, 246].

Відомі легенди про те, що після зустрічей з русалками чоловіки неодноразово кидалися в море. Недарма русалка зявляється з води: вода, особливо бурхливе море - несвідоме; розбурханість - спроби Магнуса знайти свою Аніму. Взагалі витвори фольклору всіх народів про зустрічі смертних з неземними істотами можна поділити на дві групи: 1) герой (героїня) не відторгає свою Аніму (свій Анімус): казки: французька „Принц-ропуха", українські „Наречений-рак", „Як паця женилося"; українська та литовська „Наречений-вуж" (у литовців - „Чому плаче ялина", „Егле - королева вужів"); німецька „Король-жаба, або Залізний Гайнріх" (брати Грімм), російська „Царівна-жабка", шотландські „Чорний Бик Норровейський" та „Криниця на краю світу", естонська „Красива наречена" (третій син-дурень одружується зі змією), та ін.; 2) герой (героїня) відторгають свою Аніму (свій Анімус), що призводить до „психічного „членоушкодження"" (користуючись термінологією М.-Л. фон Франц): згадані норвезькі „Морська покуса" та „Невидима церква" -  тексти, які зазнали християнського впливу; валлійська легенда про святого Коллена (дуже популярного в кельтів), який іменем Божим розганяє царство фейрі (а відтак і Аннона - царства тіней, пекла), король якого Гвінн ап Нудд (Ніт) ототожнений святим із дияволом. Королівська їжа в баченні святого - листя, а червоно-блакитні шати - колір полум'я та холоду пекла. Навіть у цих текстах подається натяк на те, що герой рано чи пізно все одно зіллється зі своєю Анімою, бо підсвідомий потяг неможливо притлумити. Божевілля - це інша реальність (як і той світ), де герой буде зі своєю Анімою, уже не владний залучити раціональні аргументи. Текстів, які містять останній мотив - відторгнення Аніми (Анімуса), - набагато менше, часто вони мають літературне походження - наприклад, казка фінського шведськомовного письменника С.Топеліуса „Старий домовик із Абоського замку" . Частіше в скандинавському фольклорі герой одружується з тролихою (яку хрестить пастор) або з хульдрою (ульдрою) - аналогом української мавки (не має спини, чеше прекрасне золоте волосся, пожирає дітей (навіть власних) - занурення в жіноче начало та несвідоме; має неземну силу). Ці злі духи коряться чоловікам, пам'ятаючи, що наказав їм у церкві „чоловік у чорному" (пастор). У кельтських казках і легендах також проблеми зі знаходженням своєї Аніми (шлюб з озерною дівою) не виникає. Чітко виражена Аніма - порятунок свідомості.

Можна „добудувати" психічний ряд носія скандинавського типу мислення. Знайшовши свою язичницьку Аніму, герой зливається з нею. Про це складені численні норвезькі перекази. Так, один хлопець із Нордланду одружився з ульдрою, жив з нею щасливо, але коли в них народилася дитина, ультра раптом згадала свою „дику натуру" та сказала, що з сина вийшло б прекрасне м'ясо на вечерю. Чоловік ужахнувся, і дружина, усвідомивши зміст своїх слів, почала благати їй простити, але після того чоловік став дорікати їй „диявольським походженням" і навіть бити її; нарешті, ульдра схопила в кузні залізний стрижень і зв'язала ним чоловіка, як звичайним дротом. Після того в родині знову настала злагода. Подібні історії показові в юнгіанському аспекті: герой знаходить язичницьку Аніму, але одного разу виявляє в собі рису, яка непритаманна раціональному чи християнському мисленню та жахає його „дикістю" (тобто виявом язичницького несвідомого). Але звільнитися від Аніми неможливо, оскільки вона (ульдра) „сильніша". Герой не може дивитися на речі об'єктивно, дозволяючи своїй „жахливій чорній Анімі" (М.-Л. фон Франц) узяти над ним владу. Переклад І.Франком подібних текстів - реалізація власної Тіні (яка завжди однієї статі з героєм), а відтак -  вихід на новий щабель психоенергетичних можливостей.

Взагалі в скандинавів є ризик остаточно зануритися в несвідоме. Пуританське виховання та лютеранська релігія не змінили язичницької ментальності, тому скандинавські герої, попри їхню зовнішню стриманість, завжди перебувають у конфлікті з собою; в українців ця проблема розв'язана, оскільки православ'я стало компромісним варіантом, який не так болісно вплинув на систему язичницьких архетипів. Скандинави ж весь час прагнуть знайти Аніму, але під час зіткнення з її язичницьким варіантом (інший варіант не може виникнути) зрікаються її, від чого мучаться суперечностями. Звідси проблема „Пера Гюнта" - як стати собою; у цій поемі Ібсен якоюсь мірою висміяв норвезьку ментальність.

Таким чином, під час перекладу старонорвезької балади „Морська покуса" адекватними засобами української мови І.Франко реалізовував пошук своєї Аніми, сприймаючи витвір „північної свідомості" як чітку систему яскравих образів, тобто призму для „накладання" власних архетипів.

Література:

1. Мифология Британских островов: энциклопедия. - М.: ЭКСМО; Санкт-Петербург: Terra Fantastica, 2007. - 638 с.

2. Русский народ, его обычаи, обряды, предания, суеверия и поэзия. Собр. М. Забылиным. Репринтное воспроизведение издания 1880 года. - Симферополь, 1992. - 616 с.

3. Скандинавская мифология: энциклопедия. - М.: ЭКСМО - Санкт-Петербург: МИДГАРД, 2007. -  590 с.

4. Франко І. Морська покуса / Старонорвезькі балади // Франко І. Зібрання творів у 50-ти тт. - Т. 10. - Поетичні переклади та переспіви. - К.: Наукова думка, 1977. - С. 246.

5. Франц, Мария-Луиза фон. Кошка. Сказка об освобождении фемининности. - М., 2007. - 144 с.

6. Франц, Мария-Луиза фон. Психология сказки. Толкование волшебных сказок. Психологический смысл мотива искупления в волшебной сказке. - Санкт-Петербург, 2004. - 362 с.

e-mail: smolnolya@rambler.ru


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>