XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Смольницька О.О. РУНИ ЯК АРХЕТИПОВІ ПАТТЕРНИ В ПЕРЕКЛАДЕНИХ І.Я.ФРАНКОМ ДАВНЬОСКАНДИНАВСЬКИХ БАЛАДАХ

Смольницька Ольга Олександрівна
Магістрант кафедри теорії та історії української літератури факультету української філології та українознавства Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського

РУНИ ЯК АРХЕТИПОВІ ПАТТЕРНИ В ПЕРЕКЛАДЕНИХ І.Я.ФРАНКОМ ДАВНЬОСКАНДИНАВСЬКИХ БАЛАДАХ

Скандинавська література дохристиянської та середньовічної діб становить собою інтерес для різних типів аналізу, у першу чергу для компаративістського. Дослідження старонорвезьких і староісландських балад, в яких згадується рунічна магія, повинна пов’язуватись із вивченням первісних архетипних систем, проте такий аналіз не здійснювався до недавнього часу.
Метою статті є дослідження рунічних паттернів у перекладених І.Я.Франком 1914 р. скандинавських баладах зокрема, у старонорвезькій «Рицар Тінне» та староісландській «Рицар Штіг».
Відповідно до мети ставляться такі завдання: дослідити значення рунічних систем – скандинавського футарку та кельтського огамічного алфавіту; порівняти тексти балад зі Старшою Еддою.
Старонорвезьку баладу «Рицар Тінне» І.Франко переклав за німецькою збіркою “Norwegische, Isländische, Färöische Volkslieder der Vorzeit von Ross Warrens” (Hamburg, 1866), автографи перекладів зберігаються: ф. З, № 399, с. 155—215. Староісландська балада «Рицар Штіг» була перекладена за німецькою збіркою «Altisländische Volksballaden und Heldenlieder der Färiner. Zum ersten Mal übersetzt von P. I. Willatzen» (Bremen, 1865, erste Abteilung). Автографи перекладів зберігаються: ф. 3, № 399, с. 279 – 309. Перекладені твори мають інтерес для текстологічного та юнгіанського аналізу, зокрема, для встановлення рунічних паттернів як елементів первинної свідомості.
Руни як архетипові паттерни перш за все пов’язуються зі скандинавською культурою, тоді як в українській замість викристалізованих рун виступають динамічні обряди. У кельтській культурі рунічні паттерни мало досліджені, тоді як існує взаємозв’язок різних архетипових систем, сформованих у добу первісного ладу. Це помітили Карл Густав Юнг, Мірча Еліаде та інші дослідники.
Архетипові паттерни, пов’язані з рунами – це вирізання знаків, ворожіння на них та взагалі всі дії, які можна робити з цим письмом.
Сьогодні рунічне вчення дуже модне, з’являються різні посібники, що уявляють руни як оракул. Насправді рунологія – це текстуальний та релігієзнавчий аналіз, пов'язаний із вичленуванням архетипових паттернів (незважаючи на те, що до ХХ ст. цього слова не існувало). Це доводить трактат ісландського пастора Йоуна Оулафс-сона з Грюнна-віка (ХVІІ ст.), що має назву «Рунологія». Рунічні віршовані кеннінги (метафори), дослідження ісландських поем і замовлянь – усе це доводить, що руни не можуть використовуватися тільки в езотеричному аспекті, навпаки, такий підхід до них – профанація.
Стисла історія рун виглядає таким чином. Руни існували в Скандинавії та Англії (англосаксонських рун 33) в кількох варіантах, це перш за все футарк – старші руни (24), які вживалися в рунічній магії. У них немає горизонтальних ліній, оскільки знаки легко сплутати з волокнами кори дерева.
Скандинавських написів старшими рунами відомо близько 150 (ІІ – VІІІ ст. н. е.). Футарк – це не алфавіт у звичному розумінні цього слова, а строго закріплений ряд знаків, розбитих на три «родини»: по вісім рун на сім’ї відповідно Фрейї, Хагеля й Тюра. Рунами могли записуватися й цілі слова чи поняття.
На рунах ще й ворожили, головною була руна Одіна. Якщо жрець міг прочитати незнайомі літери, про нього казали, що руни йому підкорилися. Таким чином, руни – це й сакральне, магічне знання, логос.
Рунами записувалися й міфічні події. Так, у Швеції досі стоїть рунічний камінь (Лагно в Седермаланді), на якому вибитий текст переказу про ельфів. Серед ліній рун сидить, витягнувши ноги, вибитий із каменя ельф, який тримає в руках голови двох змій.. У слов’ян рунічне письмо було не таким розвинутим, проте Ян Коллар знайшов у 1825 р. оздоблене рунами зображення Чорнобога. Прикметно, що знахідка була в Бамберзькому соборі, а місто Бамберг у Середньовіччя стало центром полювання на відьом (наприклад, процес губернатора Іогеннеса Юніуса).
Асоціативне значення скандинавських рун може використовуватися в психотерапії. Дослідники подають і кельтську трактовку рун; так, корнуельський вікарій Р.С. Хокер (1803 – 1875), якому була близька валлійська культура, у своїй незавершеній поемі «Пошуки Чаші Святого Грааля» (1863) стверджує, що не слід читати руни. Тут маються на увазі кельтські руни, за міфами, винайдені богом Огмою (або Огмієм), і тому кельтські руни дістали назву огамічного алфавіту (реконструйований Ентоні Рісом). Друїди принципово не записували свого вчення, хоча були найосвіченішими людьми.
Жоден літературний текст не був записаний огамічним алфавітом (тут цікаво простежити формування в ірландців «народного католицизму», наприклад, легенди про святого Патрика), кельтська традиція залишалась усною. Ральф Х. Блюм у своїй «Книзі рун» аналізує не тільки скандинавський алфавіт, але й подає приклади кельтської абетки, зокрема, текст гельської «Руни гостинності», яка християнізована: під гостей у ній розуміється Христос, який приходить в образі мандрівника.
Відомий текст „Промови Високого” – еддична пісня, перша частина якої складена від особи самого Одіна; далі скальд – виконавець пісні – веде мову вже від власного імені. Високий – один із епітетів, якими називали Одіна. Інші божества є проекціями видіння цього образу.
„Промови Високого” є описом смерті верховного бога (аса) Одіна, який здобував мед поезії та мудрість. Для цього він пронизав себе списом і висів дев’ять днів на дереві Іггдрасіль.
Згідно з міфами, саме на цьому ясені (рідший варіант – березі) тримається світ. Одін віддав у жертву й своє око, унаслідок чого отримав прізвиська Одноокий та Той, хто приховує своє обличчя (Грім(м)нір). Символічна смерть Одіна нагадує розп’яття. З цього випливає спільність деяких язичницьких і християнських вірувань (подібно до символу хреста, дослідженого ще Хведором Вовком). Проте Одін перш за все – шаман, що довів М. Еліаде в праці „Шаманізм: архаїчні техніки екстазу”. У цьому Верховний Бог близький Локі, тому „син Лаувейї” – його тінь, а Фрігг і Фрейя – проекції Аніми.
У кількох своїх книгах М. Еліаде цитував Адама Бременського: „Wodan, id est furor”. Furor – лат. злість, гнів, але й екстаз, захоплення. Звідси корінь англійського furious – „розлючений”, „розгніваний”. Таким чином, Одін виступав Анімусом вікінгів і навчав їх особливої екстатики, розкутості. На відміну від Локі, який опановував зовнішнє (перетворився на кобилу, але, з’ївши обвуглене серце відьми, завагітнів; перетворення на птахів, тюленя, лосося та ін. не врятували його від ворогів і смерті; в образі прекрасної жінки народжував дітей, тоді як Одін у гіршій подобі переслідував політичні цілі, тощо), Одін дарував вищу мудрість, поєднання раціонального з інтуїтивним. Саме тому скандинави склали „Промови Високого”.
„Промови Високого”, як і інші пісні Старшої Едди, перекладалися з давньоісландської мови на німецьку, англійську, російську. Українською мовою їхній переклад не був здійснений; єдиний, хто свого часу міг це зробити, був І. Я. Франко, проте він не залишив письмової спадщини, присвяченої саме цій пам’ятці.
Нас цікавить рунічний паттерн як вплив на несвідоме, тобто ланцюг до замовлянь. Це показано в «Едді» та перекладених І.Франком скандинавських баладах «Рицар Тінне» та «Рицар Штіг». Перший твір має цікаві сюжетні ходи та паттерни, але нас цікавить у даному разі рунічний аспект.
У старонорвезькій баладі «Рицар Тінне» головний герой потрапляє до потойбіччя, закохавшись у дочку карла Ульву, яка вміла чарувати грою на арфі. Мачуха Ульви Тора, каже, що Ульва співає рунічні пісні, тому стає зрозумілим магічний (і орфічний) вплив дівочої творчості на християнина. Проте в цьому тексті рунічні чари позитивні, оскільки завдяки допомозі Ульви Тінне знаходить свою справжню Аніму – Гермоліну, з якою й вінчається.
Староісландська балада «Рицар Штіг» як більш архаїчна подає вплив рун у любовній магії як руйнівний, подібний до пристріту, незважаючи на те, що балада має щасливий кінець: рицар Штіг, який приворожив королівну Регізу, одружився з нею.
Проте образ рицаря Штіга має трикстерські риси, тому що не знав до ладу магію й тому замість того, щоб приворожити королеву, послав руну до королівської дочки Регізи. Опис приворотного впливу на дівчину з точки зору поетики виконаний тривіально, але потрібний ефект досягається завдяки лаконізму.
Регіза приходить до Штіга вночі, але він не робить шкоди її честі, і тому король наказує повінчати героїв. Проте щасливий кінець – виняток, а не правило, тому що в язичницьких віруваннях невдалі чари з рунами обертаються проти чародія. У «Промовах Високого» Одін застерігав від неправильного використання рун.
Проаналізована балада має еддичні витоки та текстологічно нагадує розділ Старшої Едди «Поїздка Скірніра» (тоді як у старонорвезькому творі ці витоки християнізовані). Слуга аса Фрейра Скірнір їде до йотунки Герд (в яку закохався Фрейр) – сватати її за свого пана. Герд відмовляється від усіх подарунків, тоді Скірнір погрожує різними карами. У докладному монолозі Скірніра перелічуються всі прокльони, а кінцівка – розкриття магічної сили рун, яку опанував герой, і Герд погоджується вийти заміж за Фрейра. Вислів про знищення рун означає, що Скірнір може знати закляття, коли захоче. Цей розділ – першовиток – завершується весіллям Фрейра та Герд, а баладний текст відрізняється трикстерським забарвленням.
Таким чином, проаналізовані рунічні паттерни мають подвійне забарвлення: магічне та орфічні. Ці два аспекти невіддільні один від одного, і цю невіддільність показав І.Франко. Староісландська балада «Рицар Штіг» як більш архаїчна подає рунічний паттерн як деструктивний вплив на несвідоме й водночас знайдення нових психічних можливостей, у цьому наслідуючи еддичні тексти «Промови Високого» та «Поїздка Скірніра», тоді як християнізований старонорвезький твір «Рицар Тінне» зображає рунічний паттерн як виключно позитивний і естетично цінний вплив на знайдення своєї Аніми.
Література:
1. Барбер Р. Святой Грааль. Во власти священной тайны. Знания, перед которыми бессильны любые коды. – М.: Эксмо, 2006. – 640 с.; ил.
2. Блюм Ральф Х. Книга рун: Руководство по пользованию древним Оракулом. Руны викингов: Пер. с англ. – М.: София, 2007. – 192 с.
3. Войтович В. Генеалогія богів давньої України. – Рівне: Видавець Валерій Войтович, 2007. – 556 с.: іл.
4. Грушко Е. А., Медведев Ю. М. Чернобог // Русские легенды и предания. – М.: Эксмо, 2007. – С. 631.
5. Кораблев Л.Л. «Рунология» Йоуна Оулафс-сона из Грюнна-вика. Исландские трактаты XVII века. – М.: ВЕЛИГОР, 2005. – 246 с.
6. Лист, Гвидо фон. Тайна рун / Пер. с англ. – М.: София, Гелиос, 2001. – 144 с.
7. Рицар Тінне / Старонорвезькі балади// Франко І. Зібрання творів у 50-ти тт. – Т. 10. – К.: Наукова думка, 1977. – С. 240, 241, 242, 245.
8. Рицар Штіг / Із староісландських народних балад // Там само. – С. 294, 296.
9. Скандинавская мифология: энциклопедия. – М.: ЭКСМО – Санкт-Петербург: МИДГАРД, 2007. – 592 с.: ил.
10. Старшая Эдда: Эпос / Пер. с древнеисл. А.Корсуна. – Санкт-Петербург: Азбука-классика, 2008. – 464 с.
11. Федорова Л. Загадочные руны // Языкознание. Русский язык. – М., 2002. – С. 570.
12. Франц Мария-Луиза фон. Архетипические паттерны в волшебных сказках. – М.: Класс, 2007. – 256 с.
13. Франц, Мария-Луиза фон. Избавление от колдовства в волшебных сказках. – М.: Класс, 2007. – 128 с.
14. Широкова Н.С. Культура кельтов и нордическая традиция античности. – Санкт-Петербург: Евразия, 2000. – 352 с.
15. Элиаде, Мирча // Мистики ХХ века: энциклопедия. – М.: Миф – Локид, 1996. – С. 336.
16. Элиаде М. Тайные общества: Обряды инициации и посвящения. / Пер. с франц. – К.: София, М.: Гелиос, 2002. – 352 с.

e-mail: smolnolya@rambler.ru


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>