XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Соломко А.С. СПЕЦИФІКА РОЗРОБКИ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПРОМИСЛОВОЇ ПОЛІТИКИ В СУДНОБУДУВАННІ

Соломко Антон Сергійович, здобувач

Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна

  Специфіка розробки та реалізації Державної промислової політики в суднобудуванні

Забезпечення стійкого економічного зростання суспільства - одна з найголовніших проблем, вирішення якої є показником успішної трансформації економіки перехідного типу в ринкову. Як відомо, промислова політика належить до складових економічної політики держави і являє собою низку заходів держави, що покликані сприяти якісним та кількісним перетворенням реального сектору, тобто, успішному функціонуванню підприємств промислового комплексу.

Суднобудівна промисловість заслуговує на особливу увагу з боку держави з огляду на кілька моментів. Насамперед, важливим є той фактор, що Україна зберегла доволі потужну суднобудівну базу з часів СРСР. На сьогодні це 45 суднобудівних та судноремонтних підприємств, а також великі науково-дослідні та конструкторські організації. Також суттєвим фактором є місце розташування суднобудівної галузі, адже Україна знаходиться у вигідному територіальному положенні з огляду на світову тенденцію переміщення центрів суднобудування на схід. І, на кінець, суднобудівна промисловість сприяє розвитку багатьох суміжних галузей та вимагає залучення великої кількості трудових ресурсів, що сприяє зайнятості населення, особливо в містах, де ця галузь є бюджетоутворюючою.

Відсутність чіткої промислової політики стосовно українського суднобудування породжує низку проблем, що потребують невідкладного вирішення. У зв'язку з фактичною відміною дії Закону України „Про заходи державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні" галузь залишилась без підтримки з боку держави. Адже відомо, що в світовій практиці важливою умовою успішного функціонування суднобудівної галузі є правовий механізм, що забезпечує прямі дотації з Державного бюджету та низькі відсоткові ставки при кредитуванні.

З огляду на те, що в Україні відсутня стратегія розвитку галузі, окремі спеціалізовані програми, що дали б змогу втілювати у виробництво інновації та новітні технології, а також відсутність загальнодержавної морської політики і стратегії розвитку морської індустрії дають змогу дійти висновку, що проблеми забезпечення господарсько-правових умов та механізмів стимулювання суднобудівної галузі України, визначення основних напрямків розвитку галузі, удосконалення законодавчого поля функціонування галузі є головним завданням промислової політики держави щодо суднобудування.

Не викликає сумніву, що розробка і реалізація промислової політики держави вимагає виявлення пріоритетів та формування стратегічних напрямків. Стратегія державної промислової політики має переслідувати наступні цілі:

•·     формування структури промисловості таким чином, щоб збільшити частку виробництв, які мають закінчений технологічний цикл, поліпшують використання природно-ресурсного потенціалу держави, мають кінцевого покупця на внутрішньому та зовнішньому ринках;

•·     науково-технічне та технологічне оновлення виробництва, поліпшення якості та дизайну, освоєння нових видів матеріалів, придатних для експорту та імпортозаміщення;

•·     розвиток виробництва з урахуванням власної міжгалузевої кооперації, яка буде сприяти підвищенню збалансованості економіки.

На думку автора, критеріями перспективності галузей економіки України мають бути:

•·     сприятливе поєднання чинників виробництва, особливо наявність в даній галузі ноу-хау, багатий науково-технічний потенціал, здатний забезпечити конструкторсько-технологічний рівень ринку, ресурси кваліфікованих робітників, використання у своїй роботі потенціалу інформаційних мереж;

•·     існування експортних ніш на світовому ринку при існуючій структурі внутрішнього виробництва та попиту, що полегшує переорієнтацію даної галузі на зовнішні ринки збуту;

•·     можливості підключення галузі до глобальної мережі транснаціональних корпорацій, іноземних інвестицій, що забезпечують приплив коштів для структурної перебудови виробництва;

•·     наявність конкурентоспроможних суміжних та споріднених виробництв, що дають можливість переливу кваліфікованих кадрів та технологій з одного сектору в інший.

Отже, можна зазначити, що суднобудівна галузь України відповідає всім критеріям визначення пріоритетної галузі економіки. Тому розробка стратегії розвитку українського суднобудування на сьогодні є вкрай необхідною. Розробка такої стратегії має низку специфічних моментів. Так, відомо, що головну частку економічного результату від побудови судна держава отримує у сфері його експлуатації. Цей ефект від експлуатації судна, як правило, у кілька разів більше витрат на його будівництво.

Важливо зазначити, що отримуваний за весь життєвий цикл судна (від проекту до списання на злам) високий економічний ефект є результатом взаємодії різних взаємопов'язаних видів економічної діяльності: суднобудування, суднове машинобудування, суднове приладобудування, судноплавство, вилов риби та морепродуктів, судноремонт, портове господарство. Всі ці види економічної діяльності утворюють кластер морської індустрії. Тому доцільно було б включити в економічну політику держави проблему розвитку морської індустрії України у цілому, як проблему розвитку цього кластеру.

До речі, кластерний підхід на державному рівні діє в усіх країнах з розвиненою морською індустрією. З відкритих джерел інформації відомо, що Європейський Союз (27 країн), Норвегія, США, Японія, Південна Корея та Китай створили спеціальні регуляторні умови для розвитку морської індустрії як єдиного комплексу (кластеру) взаємообумовлених видів економічної діяльності.

Світовий досвід проведення державної промислової політики в галузі суднобудування виробив низку інструментів, серед яких найвідоміші є:

•·     пряме фінансування створення нової продукції та технологій у рамках державних науково-дослідних програм;

•·     надання позик, у тому числі безвідсоткових державних дотацій;

•·     зниження ставок податків на прибуток та нарахувань.

При проведенні державної промислової політики в суднобудуванні використовуються методи прямого державного впливу: по-перше, держзамовлення, пряме дотування, пільгове кредитування, оптимальні митні збори; по-друге, розширення правового поля, що включає закони, які регулюють права власності та управління нею, а також закони, які визначають ринок капіталу і такі, що регулюють функціонування реального сектору економіки.

Іншим специфічним моментом, який слід враховувати при розробці стратегії розвитку суднобудування, є характерні риси судна як товару.

Основні відмінні риси судна як товару такі: висока вартість, тривалий строк створення (включаючи проектування), тривалий життєвий цикл, обмежена серійність (практично можна говорити про індивідуальне виготовлення). Ці риси визначають взаємовідносини виробника та покупця: по-перше, висока вартість судна зумовлює процедуру продажу, неможливого без фінансового посередника - банку, агентом якого виступає судновий брокер; по-друге, оскільки через тривалий час створення судна методи маркетингу товарів широкого вжитку є непридатними, значно зростає роль стратегічних рішень щодо створення товару; по-третє, тривалий строк експлуатації сприяє розвитку суміжного виробництва - судноремонту, в ході якого збільшується життєвий цикл товару, розширюється або змінюється його функціональні можливості; по-четверте, обмежена серійність має своїм наслідком те, що кожен наступний зразок продукції, як правило, відрізняється від попереднього складом обладнання.

З огляду на викладене, успіх на ринку багато в чому залежить від тих рішень, якими будуть керуватись, створюючи даний товар, тобто йдеться про рішення стратегічного рівня.

На цьому рівні існують кілька стратегій: стратегія вузької спеціалізації, стратегія низьких затрат, стратегія диферентизації.

На думку автора, для підприємств вітчизняної суднобудівної галузі найбільш підходить стратегія диферентизації. Обираючи цю стратегію, слід враховувати низку факторів, до яких належать:

•·     високі технічні характеристики судна при низьких експлуатаційних затратах;

•·     передова технологія створення (проектування);

•·     нові способи організації та планування виробничого процесу;

•·     виготовлення особливо високоякісної продукції з використанням передових технологій і матеріалів;

•·     будування суден в стислі строки;

•·     кредитування на пільгових умовах або в особливо значних розмірах;

•·     забезпечення високої надійності та ремонтоздатності судна;

•·     сервісне обслуговування протягом життєвого циклу судна, а також надання послуг, які не забезпечуються конкурентами;

•·     підготовка спеціалістів для обслуговування техніки, інші види інжинірингу (проекти модернізації, ремонту);

•·     особливо вигідні умови контракту (забезпечення урядовими гарантіями тощо).

Таким чином, стратегія диферентизації полягає в тому, що виробник виготовляє різноманітні види товарів, які відрізняються властивостями залежно від умов ринку, де передбачається їх реалізація. Особливість застосування цієї стратегії в суднобудуванні полягає у великих затратах і, як наслідок, великому ризику у визначенні виду товару та його споживчих властивостей. Проте, практика показує, що фірма, яка займається розробкою (проектуванням) суден, випускає за рік до 100 техніко-комерційних пропозицій, з яких суднобудівні підприємства обирають не більше двох-трьох розробок.

Інша стратегія - стратегія низьких затрат передбачає забезпечення конкурентоздатності своєї продукції завдяки здешевленню виробництва шляхом збільшення його обсягів. Сьогодні суднобудування України не може скористатися цим принципом, бо у зв'язку з падінням виробництва зростають затрати на одиницю продукції (що стало однією з причин випадків зриву контрактів з зарубіжними замовниками).

Стратегія ж вузької спеціалізації не є альтернативною, вона може базуватися і на диферентизації продукції, і на низьких затратах. Ця стратегія передбачає використання переваг продукції підприємства у відносно вузьких ринкових секторах.

Отже, розробка та реалізація Стратегії розвитку суднобудування в Україні має бути невід'ємною частиною державної промислової політики стосовно суднобудування.

Загалом під назвою „Стратегія розвитку суднобудівної галузі України" слід розуміти взаємоузгоджену сукупність цільових функцій, принципів та рішень по цілям, задачам, термінам виконання та ресурсному забезпеченню, які мають реалізовуватися в заходах правового, економічного, організаційного, науково-технічного, політичного характеру, а також в межах цільових програм та окремих проектах. Стратегія має виробити основні принципи та напрямки, які б забезпечили ефективний динамічний розвиток вітчизняного суднобудування. Враховуючи загальнодержавну значимість суднобудування України, наявність системних проблем його функціонування, необхідне застосування адекватних методів та механізмів її втілення.

На думку автора та виходячи з досвіду інших країн, реалізація Стратегії розвитку суднобудівної галузі має вирішуватися комплексом задач, які можна розподілити по трьох напрямках:

•·     законодавче та нормативно-правове забезпечення розвитку галузі;

•·     розвиток виробничого та науково-технічного потенціалу галузі, модернізація та технічне переоснащення галузі;

•·     структурна перебудова та оптимізація потенціалу галузі.

Механізми реалізації Стратегії мають базуватися:

•·     на розробці та втіленні цільових програм;

•·     на забезпеченні умов оптимального використання інструментів правового характеру, таких як митно-тарифне регулювання, механізм субсидування тощо.

Треба наголосити, що вирішення основної частини проблем має бути реалізоване саме на базі комплексу державних цільових програм. Такі цільові програми мають передбачати розробку нових концептуальних, технологічних та конструкторських рішень для створення перспективних зразків морської техніки всього виробничого ряду, а також формування науково-технічного доробку, без якого неможливе створення пріоритетних проектів та розвитку галузі. Також цільові програми мають бути націлені на оновлення матеріально-технічної бази галузевих наукових центрів.

На галузевому рівні можуть бути розроблені цільові програми щодо заходів з розвитку та модернізації виробничої бази (основних фондів) суднобудування, суднового машинобудування, розробки та реалізації проектів лізингу, підтримки експорту та інші.

  Література:

1. Про Концепцію державної промислової політики / Указ Президента України від 12.02.2003р. № 102/2003 // Офіційний вісник України вiд 28.02.2003. - 2003. - № 7. - С. 27.

2. Будущее за частным судостроением / Федин В. В. // Судоходство. - 2007. - № 6. - С. 61.

3. Российское судостроение - интеграция и развитие // Морской бизнес Северо-Запада. - 2005. - № 3. - С. 3-15.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>