XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Стасюк Ю. А. НАРОДНО-ПІСЕННІ ІНТОНАЦІЇ В МУЗИЦІ Б. ЛЯТОШИНСЬКОГО

Стасюк Юлія Анатоліївна

Аспірант ВНУ ім. Лесі Українки

НАРОДНО-ПІСЕННІ ІНТОНАЦІЇ В МУЗИЦІ Б. ЛЯТОШИНСЬКОГО

На волинських землях немало століть мирно співіснували українці, росіяни і поляки творили єдину слов'янську культуру. З цього краю вийшли відомі митці, серед яких

видатний український композитор, класик української музики, Борис Миколайович Лятошинський (03.01.1895 - 15.04.1968). Постать композитора займає визначне місце в історії ХХ ст. Формування творчості Бориса Миколайовича проходило у напружену епоху соціальних потрясінь, що змінили хід світової історії. Складний творчий шлях відобразився в руйнації старого та народженні нового. Талановитий композитор, педагог, диригент, громадський діяч за 50 років діяльності написав багато творів у різних жанрах. В його доробку 2 опери "Щорс", "Золотий обруч"; 5 симфоній, 4 струнних квартета, 2 інструментальні тріо, симфонічні твори: увертюри, сюїти, балади, поеми; кантати, хори a cappella, обробки народних пісень, твори для фортепіано, романси, музику до театральних вистав та кінофільмів. Крім того Лятошинський оркестрував опери М.Лисенка "Тарас Бульба" та "Енеїда", Р.Глієра "Шахсенем", балети Р.Глієра "Червоний мак" та "Комедіанти", Ц.Пуні "Есмеральда", концерт для скрипки з оркестром Р.Глієра та інструментальні твори М.Лисенка - марш і два полонеза.

        Сім'я в якій народився майбутній композитор мала глибокі коріння на Волині, та належала до інтелігенції. Перше знайомство з музикою відбулося завдяки матері, вона з дитинства виявила у сина музичні здібності і стала його першим вчителем. Борис вчився грати на скрипці і фортепіано, і вже в 14 років написав декілька музичних творів які були виконані в рідному місті Житомирі, та отримали схвальний відгук у слухачів. Його дім був гостинним, в якому раз у тиждень влаштовувались творчі зустрічі, де збиралися музиканти і поети, і автор міг виконувати свої твори.

        Перші сторінки творчої біографії Лятошинського пов'язані з Києвом, де музично-театральне життя було багатогранним та насиченим. Діяльність багатьох музикантів, гастролі відомих композиторів і виконавців, культурна атмосфера наклала відбиток на формування творчої індивідуальності митця.

        Знайомство з Рейнгольдом Морицевичем Глієром - видатним композитором і диригентом, одним з улюблених учнів С.Танєєва, стала визначною у житті Лятошинського. По приїзду до Києва (1913р.) бере уроки композиції а згодом вступає в його клас. На той час Р.Глієр був професором та директором Київської консерваторії, і безумовно, вплинув на формування творчості та музичних смаків майбутнього композитора. Засвоєння класичних музичних традицій допомогло Лятошинському досягнути творчої зрілості і високого професійного рівня.

        Під впливом часу відносини між вчителем та учнем переросли у міцну дружбу. Р.Глієру часто доводилось говорити про своїх учнів, і першим він завжди називав ім'я Б.Лятошинського: "Не так багато композиторів в наш час, які відрізняються яскравістю творчого обличчя як Борис Миколайович" [6;с.10]

        В 1919р. Лятошинський закінчує навчання в Київській консерваторії та приймає запрошення працювати у ній на кафедрі теорії та історії музики викладачем музично-теоретичних дисциплін. Продовжувачами творчого стилю стали відомі композитори, його учні: А.Асламас, Л.Аустер, М.Жиганов (випускники Московської консерваторії), професори І.Белза, П.Таранов, композитори Р.Верещагін, Л.Грабовський, Л.Дичко, Ю.Іщенко, І.Карабіц, Ю.Майстренко, В.Сильвестров, Ю.Щуровський та ін.

        Літературні смаки Б.Лятошинського були різноманітними. Він цінував емоційну силу та задушевність у поезіях Шеллі, його заворожував талант М.Гоголя, М.Лермонтова, О.Фета, Ф.Тютчева. Вершиною російської художньої культури вважав О.Пушкіна. Писав твори на слова Г.Гейне, М.Рильського, В.Сосюри, І.Франка, вокальну музику на тексти І.Буніна, О.Плещеєва, І.Северянина, О.Уайльда, П.Верлена, Геббеля. У літературних пристрастях Борис Миколайович віддав перевагу поетичному світу казок Е.Т. Гофмана на Г.Х.Андерсена, любив психологічну витонченість стилю Е.По.

        В ранніх творах Лятошинського відчутний вплив композиторів-романтиків, до творчості яких він звертався за внутрішнім покликом. Глибоко відчуваючи особливості внутрішньо-емоційного світу людини, молодий композитор тяжів до образної сфери романтично-загадкового, поетично недосказаного.

        В 1939 році до ювілею Т.Шевченка - 125 річниці від дня народження - Б.Лятошинський написав кантату "Заповіт" для мішаного хору і великого симфонічного оркестру, в основу якої покладені інтонації мелодії Г.Гладкого, збагативши її розкриттям поетичних образів та симфонічно-хоровим викладом. Серед його інтерпретаторів - славні імена М.Лисенка, К.Стеценка, С.Людкевича та ін. Кожен з цих митців прагнув знайти індивідуальне втілення хору Т.Шевченка. Кантата Б.Лятошинського має вцілому куплетно-варіаційну структуру, яка "долається" симфонічними засобами. Образно-драматургічне розгортання в творі підпорядковується логіці поетичної думки.

        У повоєнні роки композитору довелося зазнати душевного болю й гірких мук, спричинених безглуздою критикою його кращих творів з боку тодішніх керівників мистецтва. То була ще одна спроба залякати непокірних, затиснути творчу фантазію в заздалегідь намічені рамки, нав'язати яскравим, самобутнім художнім індивідуальностям єдині естетичні принципи, ухвалені вищими структурами влади. Звичайно,це був дуже болісний процес, який супроводжувався психологічними стресами, творчими кризами, зрадами друзів і близьких, зривами близьких стосунків...Б.Лятошинський - один із тих, хто пройшов через пекло з честю і залишився вірним собі, власним естетичним засадам. Але його ліра не замовкла: композитором одна за одною створюються збірки обробок українських народних пісень для голосу з фортепіано та мішаного хору a cappella. Цей період творчості митця позначився чудовими досягненнями у хоровому жанрі.

        Вершин у хорових жанрах, а саме в хорах a cappella Б.Лятошинський досяг саме в останні два десятиліття творчої діяльності. У період - з 1949 по 1967 роки - композитором були написані хори на вірші Т.Шевченка, цикл творів на слова О.Пушкіна, а також хорові мініатюри на тексти М.Рильського, А.Фета, І.Буніна, Ф.Тютчева загальною кількістю понад тридцяти. Справжніми шедеврами хорової музики  по праву вважаються хори на слова Т.Шевченка "Тече вода синє море", "Над Дніпровою сагою", "За байраком байрак", "У перетику ходила", "Із-за гаю сонце сходить". Вони по праву увійшли в українську хорову класику. Створені у різні часи вони все ж відзначаються спільністю рис музичного висловлювання і цілком слушно можуть сприйматись як єдиний своєрідний цикл. Звернення до геніальної поезії Кобзаря не було для композитора випадковим. Образно-стильові особливості художнього мовлення Т.Шевченка виявилися надзвичайно співзвучними тим творчим принципам, на основі яких Б.Лятошинський створював свій власний інтонаційний словник.  

        Особливо Лятошинського захоплювала українська народно-пісенна творчість. Поліфонічні принципи обробок композитора продовжують і розвивають традиції, закладені Миколою Леонтовичем. Він уважно вивчав його обробки українських народних пісень. Відображенням цього захоплення стало написання першого твору для мішаного хору у супроводі фортепіано на вірші Т.Шевченка "Тече вода в синє море"  (1927р.), якій згодом здобув широкий розголос та популярність. В цьому хорі використовуються народні інтонації, склад хорового письма з підголосковою поліфонією. Висловлювання у тексті Т.Шевченка від третьої особи асоціюється з трагічною долею самого поета. Хор являє собою просту три частинну репризну композицію, якій безперервність інтенсивного тематичного розгортання надає рис поемності. Початок хору наближений до розповідної манери співця-кобзаря. Перший розділ витримано в епічній, суворій манері розповіді. Другий розділ вносить яскравий контраст, пов'язаний із розвитком поетичного образу. Виникає постать самотнього козака, що марно шукає щастя на чужині, трагічні роздуми отримують патетичне втілення. В останньому епізоді вічний рух морських хвиль сприймається як символ глибокого трагізму долі козака. В репризі, на фоні мелодичного ostinato (баси і тенори), ллється пісня про козацьке горе (сопрано). Хроматичні ходи асоціюються з почуттям печалі, страждання. Внаслідок такого прочитання віршів Т.Шевченка трагічні образи Кобзаря і козака зливаються у єдиний виразний комплекс спокутньої жертви за Україну. Так композитор засобами музичної виразності прагне втілити щонайменші образно-смислові нюанси віршового першоджерела.

                 Загостреною конфліктною драматургією вирізняється хор "За байраком байрак". Тричастинна форма з динамізованою репризою якнайкраще відповідає смисловій багатоплановості вірша великого Кобзаря. Так, містичний образ померлого козака, що вночі встає з могили, бо тіло його за гріхи не приймає земля повстає в першому епізоді. Монолог козака, котрий розповідає про колишні криваві події, являє зміст середнього епізоду. Картину страшної ночі втілено в репризі твору.

        З-поміж хорів на вірші Т.Шевченка хор "Над Дніпровою сагою" вирізняється світлим, емоційно-відкритим ліричним колоритом. Музично-інтонаційне наповнення кожної строфи тісно пов'язане з нюансуванням образного змісту вірша.

        Хор "У перетику ходила" - зразок жанрової замальовки. Пронизаний соковитим, добрим народним гумором вірша Шевченка, його мова, структура надзвичайно близькі до текстів народних пісень. Слова наче самі "лягають" на музику - не випадково до цього вірша звертались багато композиторів у різні часи, починаючи від М.Лисенка і закінчуючи сучасними митцями. Особливості поезії зумовили й засоби музичної виразності - діатоніка, гомофонно-гармонічний склад з типовим для народної пісенності паралельним рухом голосів, перегукуванням контрастних тембрів хоровими педалями, тощо.

Лятошинський дуже бережливо відноситься до народної мелодії, старається не порушувати будову народного мотиву, сповна розкриває мелодичну красу та поетичний образ пісні. Інтерес до української поезії і української пісні проявився не тільки у вокальній а й в інструментальній музиці. Композитор розкрив нові обрії гармонічного осмислення народної мелодії, застосовуючи різні види професіональної композиторської техніки ХХст. - акордику нового типу, посилення ролі хроматизму й дисонансності, внутріладової альтерації, вивільнення окремих голосів у самостійні горизонтальні лінії, тощо.

Його музику можна впізнати з перших тактів. Колорит українського мелосу насичений елементами загальнослов'янського музичного фольклору. Їй властиві філософські узагальнення, героїка, піднесена патетика, емоційна насиченість.

Основні риси стилю композитора в хоровому жанрі пов'язані з такою особливістю музичного мислення митця, як симфонізм. Саме ним спричинені присутні в кожному творі безперервність інтонаційного розгортання тематизму з єдиного зерна. Саме це пояснює тяжіння Б.Лятошинського до такої складної синтетичної форми, що не є типовою для хорової музики.

В рецензіях про творчість композитора завжди можна знайти замітку про використання прийомів поліфонічного письма, вільне володіння контрапунктом, високою емоційністю, глибиною почуттів, виразністю.

Характерним для обробок є максимальна розспівність мелодичних підголосків, вони дуже різноманітні завдяки "імпровізаційності та варіюванню"[8;с.123]

Підголосковість в обробках народних пісень - не лише засіб надання їм національного колориту, а й взірець майстерного виявлення їх художньої якості.

Самостійність підголосків і їх імпровізаційність часто створюють ладотональну комплексність у загальному звучанні фактури. Митець-новатор збагатив і вдосконалив прийоми використання мажорних і мінорних ладів, за рахунок їх взаємопроникнення. Лятошинський добре усвідомлював роль професійно-поліфонічних прийомів і обережно використовував їх для обробок народної пісні. Наприклад, точна імітація зустрічається рідко: частіше це імітація вільна, варіаційна, тобто природна для народної манери виконання. В контрастній поліфонії переважає простий контрапункт та подвійний контрапункт октави. Важливо, що все це зроблено з великим почуттям міри і глибоким усвідомленням художніх завдань.

Борис Миколайович глибоко знав природу народного багатоголосся і талановито використав його для щонайповнішого втілення свого задуму, виявивши при цьому неабияку винахідливість та оригінальність.

Багатство хроматизмів та зі смаком проведені імітації, витримані голоси та контрапункційні прийоми в гармонізаціях Лятошинського надають творам витонченого характеру.

Отже, поліфонічний принцип обробок народних пісень для хору - результат всебічного вивчення народно-пісенної спадщини та її творчого використання.

Життя визначного музиканта і справжньої людини продовжується у звучанні його творів, і пам'ять про нього не згасне, бо залишив він по собі добрий слід на нашій землі.

Література:

1. Верещагіна О.Є., Холодкова Л.П. Камерно-інструментальна музика/О.Є.Верещагіна, Л.П.Холодкова Історія української музики ХХст. Навчальний посібник для студентів музичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - К.: «Освіта України», 2008. - с.268

2. Історія української музики в шести томах. Том 4. К.: Наукова думка, 1992. - с.616

3. Запорожець Н. Б.М.Лятошинський/Наталія Запорожець. - М.: Советский композитор, 1960. - с.176

4. Кияновська Л. Українська музична культура/Любов Кияновська. - Л.:ТзОВ Тріада плюс, 2008. - 344с. (с.162-163)

5. Копиця М.Д. Симфонії Бориса Лятошинського. - К.: Музична Україна, 1990. - с.134

6. Лятошинський Б. Воспоминания. Письма. Материалы в 2-х ч. Ч.І. Воспоминания. - К.: Музична Україна, 1985. - с.216 (с.10)

7. Терес Н.В. Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності./ Н В Терес. -  Київ-Чернівці: «Книги ХХІ», 2010. - 688с.(с. 372-375)

8. Українське музикознавство. - К.: Музична Україна, 1974. - с.275 (с.123)

 

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>