XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Степакова Н.М. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ – ОСНОВНИЙ ЗАКОН УКРАЇНИ

Степакова Наталія Миколаївна

Запорізький юридичний інститут

Дніпропетровського державного університету

 КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ - ОСНОВНИЙ ЗАКОН УКРАЇНИ

  Конституція України, як і належить Основному Закону, посідає найвище місце в національній правовій системі. Її положення є первинними і основоположними. Якщо уявити правові акти, які діють у державі у вигляді певного організованого і взаємопов'язаного цілого, системи, єдиного комплексу, то Конституція - це основа, стрижень і одночасно вершина всього права, фундамент його розвитку.

Феномен конституції як основного закону держави належить новим історичним часам і пов'язаний з буржуазними революціями XVII - XVIII ст. Словосполучення „основний закон" характеризує особливе місце конституції в правовій системі як юридичної бази правотворчості, правозастосовчої діяльності і правосвідомості й означає, перш за все, констатацію ієрархії конституції.

Виникненню конституцій держав, як певному політико-правовому явищу в сучасному розумінні цього терміна передували певні обставини, причини, підстави, спільні соціально-економічні, культурні та політичні процеси, які і привели спочатку окремі європейські народи, а пізніше і багато інших народів на різних континентах до якісно нової епохи суспільного розвитку - епохи конституції, конституційної держави та конституціоналізму. „Конституція, як Основний Закон держави, є історичним явищем і її виникнення в результаті розвитку суспільства на певному етапі, тісно пов'язане з економічною структурою суспільства, з боротьбою класів", - писав свого часу С. Базилевич [1, c. 22].

В науковій літературі під конституцією, як правило, розуміли і розуміють законодавчий акт (правовий документ, що приймається органом законодавчої влади (у формі закону) чи шляхом референдуму [2, c. 504]), яким визначається організація вищих органів держави, порядок виконання ними своїх функцій, їх взаємовідносини і компетенція, а також основи положення індивіда по відношенню до державної влади.

Конституція України, на думку Ю. Тодики, - це єдиний, наділений особливими юридичними властивостями нормативно-правовий акт, за допомогою якого український народ виражає свою суверенну волю, стверджує основні принципи суспільного й державного ладу, визначає систему й структуру державної влади і місцевого самоуправління, механізми реалізації державно-владних повноважень, основи правового статусу особи, територіальний устрій держави [3, c. 9].

Основний Закон можна розглядати із соціальної, політичної та юридичної позицій. Із соціальної - як прояв громадської злагоди, волі всіх членів українського суспільства, своєрідний договір, що створює засади державної стабільності, розвитку і становлення кожного індивіда. У цьому сенсі Конституція є первинним фіксатором суспільних відносин, а тому має установчий характер. Із політичної - як підґрунтя здійснення державної влади, її функціонування згідно з принципом поділу єдиної державної влади на гілки, як акт державно-владного характеру, вона закріплює механізм участі громадян, їх об'єднань, політичних партій у діяльності державних органів. З юридичної - як нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу й безпосередньо регулює суспільні відносини в різних сферах життя держави, закріплює підвалини правової системи [4, с. 47-48].

Чинна Конституція створила легітимне підґрунтя української державності, побудованої на демократичних принципах, стала чинником стабілізації політичного життя країни, забезпечивши суспільство і владу цивілізованими формами вирішення конфліктів, чіткими правовими механізмами подолання протиріч між різними гілками влади.

Для визнання Конституції головним джерелом трудового права доцільно зазначити, що Конституція України закріпила основні соціально-економічні права особи. Права і свободи визначаються досягнутим рівнем економічного, політичного, культурного і духовного розвитку суспільства і держави.

Зазначені права та свободи були сформульовані з урахуванням положень Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, прийнятого Генеральною асамблеєю ООН 19 грудня 1966 р. Конституційні соціально-економічні права в своїй сукупності є передумовою реалізації проголошеного в Основному Законі принципу визнання людини як найвищої соціальної цінності, а утвердження і забезпечення її прав та свобод - головним обов'язком держави. До соціальних прав належать: право на працю (ст. 43), на страйк (ст. 44), на відпочинок (ст. 45), на соціальний захист (ст. 46), на житло (ст. 47), на достатній життєвий рівень (ст. 48), на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування (ст. 49).

Згідно зі ст. 8 Основного Закону в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Слід погодитися з А.П. Зайцем, який доводить, що зазначений принцип означає вищу регулятивну значимість права порівняно з іншими регуляторами суспільних відносин, що знаходить вираження в мінімальній достатності правового регулювання суспільних відносин і всезагальності права, а також його позапартійності й відносній самостійності щодо політичних сил і деідеологізованості, відносній самостійності щодо судової й виконавчої влади, у верховенстві Конституції й законів України [5, с. 6].

Найважливішою юридичною гарантією прав і свобод є судовий захист. У ст. 55 Конституції закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Оскільки вказані права в цей час є конституційними, то змінюється механізм захисту цих прав у разі їх порушення. Конституція надає можливість безпосереднього звернення до суду з питань про захист трудових прав у разі їх порушення. Раніше майже всі індивідуальні трудові спори (за винятком спорів, зазначених у статтях 222, 232 КЗпП) спочатку розглядалися в комісіях з трудових спорів.

Основний Закон, маючи найвищу юридичну силу, визначаючи цілі та зміст всіх інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої й виконавчої гілок влади, органів місцевого самоврядування, забезпечується захистом правосуддя. Верховенство Конституції в системі джерел права зумовлюється її установчим характером (приймається парламентом від імені всього народу, регулює найбільш фундаментальні відносини в суспільстві), найвищою юридичною силою (підпорядкованістю й відповідністю її всіх нормативно-правових актів), прямою дією її норм (можливістю прямого застосування судами без додаткової регламентації її положень у законі).

Конституція є юридичною базою не тільки для нормативно-правових актів, які приймаються  на її основі, але і для нормативно-правових актів які вже діють. Це пов'язано з тим, що нинішня система законодавства України включає три групи законодавчих актів. Перша - це закони ще часів Радянського Союзу, які діють у частині, що не суперечить Конституції України. Друга група - це закони, які були прийняті з часу проголошення незалежності України і до прийняття Конституції. І третя група включає в себе закони, що прийняті вже на основі нової Конституції України.

Слід звернути увагу й на те, що Конституція визначає ієрархію нормативно-правових актів, які діють у державі. Як зазначає В.Шаповал, вплив Конституції на законотворчість не зведений виключно до нормативного імпульсу у вигляді відповідних посилань і відсилань в її тексті й до встановлених нею процедур законодавчого процесу. Конституція визначає системоутворюючі зв'язки різних нормативно-правових актів між собою і, насамперед, із законами [6, c. 6].

Підводячи підсумок під вищевикладеним, слід зазначити, що Конституція України як основне джерело трудового права України - це єдиний нормативно-правовий акт, який є Основним Законом України, має найвищу юридичну силу, є юридичною базою законодавства України, приймається і змінюється в особливому порядку, має специфічний зміст і структуру і пряму дію на всій територій України. Різні види джерел трудового права України існують не ізольовано один від одного, а перебувають в певній співпорядкованості, утворюючи систему, якій притаманні такі риси: провідна роль Конституції України; багатоманітність і видове розмаїття; ієрархічна побудова; пріоритет закону; динамічність; інтегративність, оптимізація співвідношення міжнародного і національного права.

Література:

1. Базилевич С.Е. Поняття та суть конституції // Степан Базилевич. Життя та науково-педагогічна діяльність. Спогади. Вибрані статті. - Львів, 1998. - С.22-28.

2. Кривенко Л. Т. Актуальні проблеми всеукраїнського референдуму в контексті сучасного конституціоналізму // Матеріали наукової конференції „Конституція України - основа модернізації держави та суспільства. 21-22 червня 2001 р., Харків" / Упор. Ю.М. Грошовий, М.І. Панов. - Х.: Право, 2001. - С.223-228.

3. 158. Тодыка Ю.Н. Конституция Украины: вопросы теории и практики. - Х.: Факт, 2000. - 608 с.

4. Прилипко С.М., Ярошенко О.М. Трудове право України: Підручник. - 2-ге вид., перероб. І доп. - Харків: Видавництво «ФІНН», 2009. 728 с.

5. Заєць А.П. Правова держава в Україні: концепція і механізми реалізації: 12.00.01 / Київ. нац. ун-т. - К., 1999. - 25 с.

6. Шаповал В.М. Верховенство закону як принцип Конституції України // Право України. - 1999. - С.5-7.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>