XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Струтинська Ю. В. ПАРКОВІ РЕСТОРАЦІЇ СТАНІСЛАВОВА (ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА) КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Аспірантка, Струтинська Юлія Валеріївна

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника

Інститут мистецтв

ПАРКОВІ РЕСТОРАЦІЇ СТАНІСЛАВОВА (ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА) КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Розвиток садово-паркового будівництва має багатовікову історію. Більшість старовинних парків України створено в середині та кінці XVIII ст., особливо на Заході, а оскільки Прикарпаття є одним із наймальовничіших куточків нашої Батьківщини, тут було багато парків, скверів та садів, де розташовувались осередки розвитку місць відпочинку та розваг.

За "Словником української мови", парк -  це великий сад або гай для прогулянок з алеями та квітниками, а також звичайно з обладнанням для відпочинку і розваг [5,78].

Обласний центр Прикарпаття, славнозвісне місто Станіславів (Івано-Франківськ), - місто з десятками скверів та парків. Перший громадський сквер тут був заснований в середині XIX ст. за ініціативи окружного австрійського старости Франциска Краттера, від чого і пішла його назва "Краттерівка" [2,11]. Цей сквер був праобразом європейского типу парку і став улюбленим місцем відпочинку мешканців, а також гостей міста, оскільки тут щонеділі можна було послухати гру військового духового оркестру. Також в цьому сквері, в погожу днину можна було покуштувати галицької кави, елітих сортів чаю з Індії та Цейлону, тістечка та пляцки цісарської австрійської та польської кухні у так званій "вуличній" ресторації австрійського заможного міщанина Габсбурга, який згодом відкрив однойменну кав'ярню «Габсбург» (Kawiarnia «Habsberg») по вул. Собєского (вул. Січових Стрільців, 16)  - досить типову для Європи того часу - не лише кафетерій всередині будівлі, а й зі столиками на вулиці під маркізою та з лаконічною модерновою огорожею [6,23; 3,45].

Ресторація у сквері "Краттерівка" була мебльована легкими дерев'яними стільцями, спинки яких делікатно та зі смаком декоровані лозоплетінням та різьбленням - типовий європейський варіант меблів елітної "вуличної" ресторації в стилі модерн кін. XIX - поч. ХХ ст. Столи - круглі, дерев'яні з різьбленими, проте не перевантаженими декором ніжками. Меблями такого типу займалося лише декілька столярних майстерень та підприємств Станиславова.

Після великих снігопадів та весняних талих вод наприкінці XIX ст., що затопили сквер, європейська "Краттерівка" занепала - екзотичні, привезені з Франції, Польщі, Австрії та Америки тюльпанове дерево, катальпа, айланта та ялівець віргінський практично були знищені, однак через кілька років при бургомістрі Ігнації Камінському сквер отримав ще один шанс на життя. Після заснування Великого міського парку, сквер втратив своє призначення: ресторація Габсберга припинила свою роботу, оскільки всі меблі були знищені, сцена де виступав духовий оркестр та інші ансамблі була демонтована через пошкодження, які не підлягали ремонту, кількість дерев помітно зменшилася, а сам сквер став звичайним майданом з численними клумбами та квітниками, що за Австрії називався площею Принцеси Гізелли, а за Польщі - генерала Галлера.

На час заснування міського парку (тепер міський парк ім. Т.Г.Шевченка) власником земель була багата вірменська родина з Молдавії - Ромашкани. У кінці XIX ст. головою родини уже був Франц Ромашкан, який на місці літнього мисливського будиночка Потоцьких звів парковий палац - кам'яницю Дошота - у чистому стилі пізнього класицизму [7,39]. Цей будинок у так званій "Звіринецькій діброві" є одним із найстаріших будинків у Станіславові [1,31].

Свою першу назву міський парк отримав за трагічних обставин - убивства 10 вересня 1898 року цісарівни Єлизавети; оскільки вона була дуже популярна в народі, після загибелі парк назвали її ім'ям - парк ім. Цісаревої Єлизавети.

За часів австрійського панування на території Прикарпаття, поряд із зеленими насадженнями з'явилися заклади відпочинку та розваг. Коштом міського магістрату було збудовано просторий, легкий, дерев'яний павільйон для громадськості, павільйон для музики, де грали залізничний та військовий оркестри, також легкі споруди - альтанки, де жителі міста мали можливість проводити пікніки та сімейні обіди. Оскільки все було збудовано з дерева, до наших днів ці паркові споруди не збереглись.

Влітку 1900 року в міському парку завершилося будівництво ресторанного павільйону, де господарювали європейські ресторатори М.Клаар та М. Гаубеншток [8, 3]. Меблі у цій ресторації були такими ж, як і у сквері "Краттерівка", оскільки замовником теж був австрійський ресторатор М.Гаубеншток.

Меблювання "вуличних" ресторацій у парку було дещо простішим, аніж у сквері "Краттерівка" та ресторанному павільйоні Гаубенштока та Клаара - стільці були дерев'яні, без декору, з конструкцією яка дозволяла складати стільці, столи - круглі, дерев'яні з декорованими ніжками.

На початку ХХ століття, у 1901 році - парк Ромашканів отримав газове освітлення, а разом і з ним освітленими стали паркова алея від вул. Липової до вул. Голуховського (тепер вул. Шевченка - вул. Чорновола), також парковий літній ресторанний павільйон та тераса перед ним [2,23; 1,56]. У 1903 році приватний парк барона Ромашкана, який поєднував у собі два типи парку, в місцевій газеті "Кур'єр Станиславовський" рекламував себе як місце проведення заміських забав; кафе, паркова елітна ресторація, павільйон, взимку - ковзанка (за ініціативи Я. Лучинського), а влітку поплавати на човнах тощо [1,605]. 

В період з 1906 - 1914 рр. Станиславівський парк набував нових рис, не лише завдяки новому садівнику Якубу Робінзону, за керівництвом якого протягом 1907 - 1908 рр. тут викопали два ставки, які пізніше об'єднали в одне з острівцем посередині (так зване "Лебедине озеро" ), а й слідуючи модним європейським тенденціям облаштування паркових зон.

Європеїзація Станіславова була неминучою; містяни постійно вимагали нових розваг. Коли у Європі модними та популярними стали парки Йордана - майданчики з численними атракціонами та рестораціями - соціальна комісія зі Станіславова поїхала до Кракова, щоб запозичити досвід у створенні подібного парку на Прикарпатті.

У 1910 році було засновано, також, перший футбольний клуб "Ревера" та численні паркові ресторації, які були чітко розмежовані - для різних верств населення: бідняки проводили час у їдальнях, пивних та винних мордовнях з примітивним, грубим та масивним меблюванням, а в ресторанах - заможні верстви населення Станіславова, переважно поляки та австрійці, які сиділи на дерев'яних модернових стільцях та за скляними вишуканими столами [8,2].

В період польського панування, у міжвоєнні роки, в облаштування парку були внесені корективи, по-перше назва парку змінилася - парк ім. Г.Сенкевича. Описуючи Станіславів історик М. Струмінський пише: "...велику увагу влада приділяла паркам, скверам, вуличним рестораціям, міським алеям тощо. У 1927 - 1928рр. у належний вигляд було приведено парк ім. Г.Сенкевича та зруйновану під час війни ресторацію Гаубенштока..." [6,45]. Загалом про ресторації у міжвоєнний період достовірних відомостей майже не має.

За часів німецької окупації, в листопаді 1941 року міська влада перейменувала парк - ім. Івана Франка [1,45]. Заклик у газеті "Станиславівське слово" від 1 квітня 1942 року повідомляє мешканців міста  "...щоб не нищили вони публічних парків та скверів, місць для розваг та відпочинку ресторацій та кафе, оскільки міська управа взялася за упорядкування міста, щоб змінити його теперішнє обличчя..." [4,56].

Друга світова війна, а саме бойові дії, що велися і на території міського громадського парку знищили все те, що було збудовано або відновлено після Першої світової війни.

Парк радянського періоду, після Другої світової війни, у 1945 році був перейменований - ім. Т.Г.Шевченка і розпочав своє стрімке відродження [2,27]. До послуг відвідувачів у парку запрацювали: кінотеатр, майданчик для танців та дитячих забав і розваг, різноманітні атракціони, а у відреставрованій та відремонтованій кам'яниці пана Дошота, у 22 кімната будинку, розташувалися дві бібліотеки (юнацька та доросла), читальний зал, кімната уточнення, більярдна, два ресторани та кафетерій, який своїм внутрішнім облаштуванням відповідали стилістичним тенденціям радянської епохи - металеві круглі білосніжні столики та металеві легкі стільці, також білого кольору, яскраво декоровані металевими деталями тощо.

Загалом за період з 1945 - 1980 рр. площа міського парку збільшилася до 28 га. На території зеленої зони проводили щорічні сільськогосподарські виставки в спорудженому зеленому театрі на 900 місць - виступи концертних та театральних ансамблів, колективів художньої самодіяльності міських підприємств, установ, навчальних закладів тощо [1,704].

У 50-ті рр. ХХ ст. міський парк був місцем масового відпочинку мешканців міста, які приходили цілими сім'ями, розташовувались у альтанках або просто на траві, розкладали свої харчі та влаштовували пікніки, оскільки ресторани чи навіть прості кафе були фінансово доступними не для всіх. У 1955 році поруч із міським парком ім. Т.Г.Шевченка відкрили міське озеро розміром 1км на 400м; на березі обладнали пляжі, човнову та рятувальну станції, літні кафе та елітний ресторан [2,38].

Також, протягом 1955 - 1960 рр. у парку збудували декілька літніх кафе та два ресторани "Літо" та "Підкова" [2, с.47]. Згідно з рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 11 травня 1963 року на клопотання тресту їдалень на їх баланс передали приміщення ресторану "Літо" й виділили земельну ділянку площею 0,30га з території міського парку ім. Т.Г.Шевченка на будівництво літнього павільйону із зимовим залом [2,45].

Як ми бачимо, про розвитку садово-паркового будівництва, а зокрема "вуличних" ресторацій свідчить не лише зростання їх кількості протягом кінця XIX ст. - 80-х рр. ХХ ст., а й високий рівень їх облаштування та їх значення у житті та розвитку, вже тоді, європейського Станіславова, яке за своїм етнічним складом було різноманітним; оскільки на території Прикарпаття проживали поляки, вірмени, австрійці, євреї, українці, то всі вони, неодмінно, залишали свій відбиток не лише в історії нашого міста, а й у стилістиці станиславівських ресторацій. Не дивлячись ні на Першу та Другу світові війни, перехід міста від австрійської до польської, а потім і до радянської влади мешканці Станіславова зуміли зберегти його неповторність та частково, автентичність і до сьогодні.

Література:

1.     Альманах Станиславівської землі // Збірник матеріалів до історії Станиславова і Станіславівщини, т.3 / Видання центрального комітету Станіславівщини, Нью-Йорк - Івано-Франківськ, 2009. - 864с.

2.     Діда Р. Алеями міського парку / Діда Р. // Серія "Моє місто" № 22 / Івано-Франківськ: Лілея - НВ, 2010.  - 87с.

3.     Жеребецький З. Івано-Франківськ на давній поштівці / Жеребецький З. - Івано-Франківськ: Лілея - НВ, 2011. - 159с.: іл.

4.     Макар В. Мій Станиславів / Макар В. // Серія "Моє місто" № 14 /Івано-Франківськ: Лілея - НВ, 2008.  - 75с.

5.     Словник української мови // СУМ-20, т.5/ Київ: Наукова думка, 2010.

6.     Струмінський М. Історія міста Станіслава / Струмінський М. // Серія "Моє місто" № 8 / Івано-Франківськ: Лілея - НВ, 2007. - 55с.

7.     Фоєрман Ю. Щоденник зі Станіслава / Фоєрман Ю. // Серія "Моє місто" № 17 / Івано-Франківськ: Лілея - НВ, 2009. - 54с.

8.     Храбатин Н. Ресторації старого Станіславова [Електронний ресурс]: Івано-Франківський тижневик "Галицький кореспондент"- №35,2011р. - Режим доступу: http://www.gk-press.if.ua.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>