XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Теплова Н.А. ПОЛІТИКА ВПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ ЯК ЗАСІБ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Здобувач кафедри філософії та політології

ХарРІ НАДУ при Президентові України

Теплова Наталія Анатоліївна

заступник директора Харківського обліково-економічного технікуму-інтернату ім. Ф.Г. Ананченка

ПОЛІТИКА ВПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ ЯК ЗАСІБ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Провідним завданням державної соціальної політики у сфері інтеграції людей з інвалідністю у суспільство є надання їм освітніх послуг. Значення освіти для політики соціалізації людей з особливими потребами має два аспекти. По-перше, зайнятість - ключове питання успішної соціалізації, а освіта - шлях до забезпечення зайнятості. По-друге, освіта сама по собі цінність, яка визначає соціальний статус, сприяє розвитку людського капіталу, покращенню економічного розвитку, розширенню можливостей особистості. Проведене нами дослідження показало, що один із факторів, який суттєво впливає на рівень інтеграції людей з інвалідністю у суспільство, є їх зайнятість, а  зайнятість, в свою чергу, вже залежить від рівня освіти.

Аналіз стану практики надання освітніх послуг дітям з інвалідністю дав можливість виявити певні протиріччя: між цілісною системою наукових уявлень про освіту людей з особливими потребами та практично існуючими проблемами даної категорії населення, що ускладнює процес входження їх у загальноосвітній простір; між збільшенням вимог до загальної інтеграції та існуючою науково-педагогічною та організаційною базою соціалізації; між складовими системи державного регулювання освіти людей з особливими потребами.

 В Україні ряд питань освіти людей з особливими потребами продовжують залишатися актуальними до сьогодні: адаптація до стану інвалідності на шляху соціалізації людей з особливими потребами; стан взаємодії із суспільством; неповна підготовленість педагогічних працівників; відсутність гнучкої системи диференційованої інклюзивної освіти; отримання доступу до участі у соціальної та економічної діяльності тощо.

Не дивлячись на важливість існуючих досліджень цього питання, на практиці відзначається роздрібненість дій окремих соціальних інститутів. Подібна ситуація потребує дослідження та вироблення управлінських механізмів організації впровадження диференційованої інклюзивної освіти. Адже відсутність послідовної концепції впровадження інклюзивної освіти, ефективність якої доведено рядом науковців [1], може призвести до невиправданих економічних витрат на державному рівні.

Система надання освітніх послуг людей з особливими потребами має базуватися на забезпеченні: охоплення всіх без винятку людей з особливими потребами якісною освітою на всіх рівнях; свободи вибору навчального закладу; рівних освітніх можливостей; повного доступу всіх навчальних закладів; адаптації в освітньому просторі, формування адекватної самооцінки; корекції комунікаційних навиків, підвищення соціальної мобільності; оптимізації умов навчального простору; підвищенні комунікаційної культури; підготовки конкурентноспроможних спеціалістів.

Надалі пріоритетним у наданні освітніх послуг людям з особливими потребами, на нашу думку, може стати не розширення мережі спеціалізованих навчальних закладів для людей з інвалідністю, а політика докорінного реформування системи освіти з метою забезпечення доступності закладів освіти людям з особливими потребами на всіх рівнях, створення освітнього простору рівних можливостей, забезпечення умов для розвитку та самореалізації кожної особистості.

Нова політика інклюзивної освіти може опинитися поза реальними можливостями соціально-економічного забезпечення на сучасному етапі розвитку держави. Формування доступного середовища, психологічного сприйняття громадян з інвалідністю як самодостатніх членів суспільства доводиться впроваджувати з початку, що вимагає серйозних матеріальних витрат та змін суспільної думки шляхом ідеологічного спрямування політики.

У світовій практиці виділяють кілька моделей фінансування інклюзивної освіти [3]. На нашу думку, дієвою в умовах розвитку сучасного українського суспільства може стати модель, яка базується на ресурсах, коли розмір фінансування визначається, виходячи із переліку послуг, що надаються, при чіткому визначенні параметрів оцінки ефективності та контролю за наданням послуг. Крім того, для забезпечення  освітньої політики людей з інвалідністю має сенс збільшення небюджетного фінансування, активне залучення недержавних організацій при вирішенні проблем.

Після відпрацювання нормативно-правової бази з дистанційного, інтегрованого та інклюзивного навчання людей з особливими потребами на всіх рівнях першочерговим етапом у вирішенні проблеми має стати вироблення системи моніторингу освітніх закладів на всіх рівнях з метою виявлення стану матеріального, архітектурного, методичного, психологічного впровадження інклюзивної освіти. Організація чіткої та достовірної статистичної звітності має забезпечити аналіз стану інвалідності за основними соціально-демографічними групами.

Реалізація права людей з особливими потребами на освіту залежить від ступеню участі держави у вирішенні проблем інвалідності. Національна політика щодо соціалізації людей з особливими потребами має характеризуватися максимальною включеністю держави у системне вирішення проблем інвалідності.

Література:

•1.     Ярская-Смирнова Е., Лошакова И. Инклюзивное образование детей-инвалидов // Социологические исследования,  2003. - №5. -  С.100-106.

•2.     Про становище інвалідів в Україні: національна доповідь. - К.: НДІ, 2008. - 224с.    

•3.     Peters G. Inclusive Education: Achieving Education for All by Including Those With Disabilities and Special Education Needs, World Bank, April 30, 2003, p. 47.

e-mail: teplova7@mail.ru                 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>