XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Терлецький О. М. ПРОБЛЕМА НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ ТА СУДОВОЇ ВЛАДИ

Здобувач ступеня кандидата юридичних наук

при кафедрі кримінального права і процесу

Волинського національного університету ім. Лесі Українки

Терлецький Олександр Миколайович

м. Луцьк

ПРОБЛЕМА НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ ТА СУДОВОЇ ВЛАДИ

В основі побудови сучасної демократичної держави знаходиться поділ влади на три гілки: законодавчу. судову та виконавчу. Такий поділ влади в державі забезпечує гарантію проти порушення прав та свобод громадян, а також унеможливлює зловживання владою та її узурпацію однією особою чи органом.

Судова влада виступає регулятором спорів спричинених незастосуванням, неправильним застосуванням законів по відношенню до громадян, підприємств та організацій, покликана встановлювати істину та відновлювати порушені, невизнані, оспорюванні права та свободи.

Основний Закон України встановив, що суд при здійсненні правосуддя незалежний і підкоряється лише закону, а його незалежність і недоторканність гарантуються окремими законами України.

У відповідності до статті 47 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» незалежність суду, та суддів зокрема, забезпечується саме через: 1) особливий порядок їх призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; 2) недоторканність та імунітет; 3) незмінюваність; 4) порядок здійснення судочинства, а саме таємницею ухвалення судового рішення; 5) заборону втручання у здійснення правосуддя; 6) відповідальність за неповагу до суду чи судді; 7) окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів; 8) належне матеріальне та соціальне забезпеченням; 9) функціонуванням органів суддівського самоврядування; 10) визначені законом засоби забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна.

Під належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді законом передбачено суддівську винагороду в розмірі 15 мінімальних заробітних плат на місяць, відпустку строком на 30 робочих днів із виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі одного посадового кладу, забезпечення службовим житлом, неоподатковану вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, також довічне утримання після виходу у відставку, що рівне 80 відсоткам грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Здавалося б закріплені Конституцією та законами України гарантії мали б забезпечити безсторонність та об'єктивність суддів у прийнятті рішень, чи дійсно це так? На скільки судді є незалежними у своїй діяльності по відношенню до суцільного державного механізму? Для отримання відповідей на поставленні питання варто проаналізувати чинне законодавство, що регулює діяльність судової гілки влади.

Статтею 128 Конституції України передбачено, що перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

Таким чином, Президент, як особа в чиїх руках знаходяться повноваження щодо призначення Прем'єр-міністра України, міністрів, голів обласних державних адміністрацій, тобто керівників виконавчих органів держави, та Верховна Рада України, як законодавчий орган влади, мають вплив на формування суддівського корпусу країни, а якщо ж є можливість вплинути на суддів, то завжди знайдеться бажаючий це зробити.

Зазначений взаємоконтроль гілок влади одна за одною, шляхом пов'язаності повноважень з процедурою призначення суддів, не може забезпечити потрібний рівень незалежності суддів та судової влади по відношенню до виконавчої та законодавчої, так як призначаючи суддю на посаду вперше, наприклад, Президентом може бути пред'явлено певні вимоги щодо подальшої п'ятирічної його діяльності, чи навіть ще до призначення.

Можливим та реальним вирішенням ситуації щодо незалежності судової гілки влади є запровадження суддівського самоврядування, а також окрема процедура виборності суддів, їх призначення не керівниками виконавчого апарату держави, а органами суддівського самоврядування, що будуть формуватись безпосередньо з самих суддів, професійних та досвідчених.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» у розділі 8 закріпив, що суддівське самоврядування є однією з гарантій забезпечення самостійності судів і незалежності суддів та здійснюється через: 1) збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України; 2) ради суддів відповідних судів; 3) конференції суддів відповідних судів; 4) Раду суддів України; 5) з'їзд суддів України. У первісній редакції вказаний закон надає органам суддівського самоврядування лише повноваження по вирішенню питань внутрішньої діяльності судів (питання організаційного, кадрового, матеріально-технічного характеру і фінансового забезпечення), проте ніяким чином не розширює їх незалежність.

Таким чином, основний та ключовий критерій незалежності судової влади - повноваження щодо призначення на посади суддів, залишається у гаранта незалежності та законодавчого органу держави, що на мою думку є способом контролю судів.

Як висновок варто зазначити, що питання незалежності судової влади в Україні та доцільність існування принципу стримування і противаг гілок влади є досить актуальними, потребують детального вивчення та обговорення, а судова гілка влади - реформування в напрямку більш ширшої незалежності.

Література:

•1.   Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР.

•2.   Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07липня 2010 №2453-VI.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>