ХІV Міжнародна наукова інтернет-конференція СУЧАСНИЙ СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР 2017

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Подпишитесь на рассылки о научных публикациях





Ткаченко Л. М. ЦЕРКВИ КОНОТОПЩИНИ

Старший викладач, Ткаченко Л.М.

Конотопський інститут Сумського Державного університету

ЦЕРКВИ КОНОТОПЩИНИ

Місто Конотоп - районний центр, місто обласного підпорядкування, знаходиться у 245км від столиці нашої держави Києва, у 129км від обласного центру - міста Суми.

Конотоп має давню і славну історію. Протягом віків жителі краю зберігали рідну мову, національні звичаї та православну віру.

До революції 1917 року на території міста було багато церков. Не всі вони збереглися до нашого часу. З історичних джерел ми знаємо про існування Церкви Успенія Пресвятої Богородиці, собору Різдва Богородиці, церкви Богоявлення Господнє, церкви Усікновєнія Голови. Нажаль, в радянські часи ці храми було знищено.

З відновленням державності в Україні відроджується і духовне начало нації. Сьогодні в місті продовжують діяти церква Вознесіння Господнього, церква Миколи Чудотворця, церква Святого Князя Олександра Невського. За роки незалежності побудовано нові храми різних конфесій.

МИКОЛАЇВСЬКА ЦЕРКВА - одна з найстаріших культових споруд міста, дерев'яна, збудована у 1891р., міститься на Загребеллі по вул. Петровського.

Звернемося до Філарета Гумілевського, який, перераховуючи майно Конотопських церков, пише: "У дерев'яному храмі Св. Миколи, побудованому Андрієм Федоровичем Кандибою близько 1670 р., чудові: дарохранительниці; требники м. Петра Могили К. П. 1646 р., євангеліє М. П. 1663 р., тріод кольорова К.  П.   1717 р.  " А ось уривок з аркуша Данила Андрійовича Кандиби до Київського Митрополита про дозвіл на відновлення храму Св. Миколая, підписаного 1773 р., який більш детально подає відомості про годину заснування храму: "...предками моїми від древніх років у містечку Конотопі на Заречьї церква в ім'я Св. Миколи влаштована, також і мною була двічі перебудована."

З цією церквою пов'язані трагічні події, які, можливо, і врятували її від руйнації. Розповідали, що 1933 р. до Конотопа прибув член Ленінградського продовольчого Комітету якийсь Самарін із збройним загоном. Непрохані гості розташувались у приміщенні колишньої жіночої гімназії по вул. Сарнавська. Після «заготівлі куркульського хліба» загін подався на Загребелля і почав експропріацію церковного майна Миколаївської церкви. З церкви виносили ікони та інше начиння. Свідок цього - церковний староста, з благословіння О.Тимошівського вдарив,  у дзвони «на сполох».  Збіглися  люди. Хоч і  роздратовані, але загони мусили відступити. Пізно увечері того ж таки дня за нез'ясованих досі обставин О.Тимощівського було вбито.

Сьогодні прихожанами церкви є жителі не лише міста, а й мешканці навколишніх сіл.

Миколаївська церква села Підлипне Конотопського району згадується вперше в 1652 році. Вона була збудо­вана з цегли. Але минали роки, були війни, різні лихоліття і церква не раз руйнувалась.

У 1896 році , на тому ж самому місці, була збудована з дерева вже третя церква. 22 травня, у день святого Миколая Мірлікійського, її було освячено і урочисто відкрито для прихожан. Церква трьохпрестольна, на честь трьох великих свят: 19 грудня - Миколая Чудотворця Мірлікійсь­кого, 22 травня - перенесення мощей святого Миколая і 21 вересня - Різдва Пресвятої Богородиці.

Урочисто відзначалися тут релігійні свята. Дзвонили дзвони, співав чудовий церковний хор, який організував отець Дмитро Карпенко, а ке­рував хором Д.Лисий, у якого був прекрасний голос - тенор високого діапазону.

Церковний хор мав велику притягальну силу для віруючих. У великі свята до Підлипненської церкви приїжджала велика кількість віруючих із сусідніх сіл та хуторів. Божественна літургія складалася з псалмоспіву, читання Святого Писання, проповідування слова Божого і спільних мо­литов за весь світ, а зокрема, за тих, хто не допускався до причастя.

З великою радістю святкували Різдво Христове - як шлях до спасіння людства. Адже недарма Бог послав до людей свого сина єдинородного. "Не ми полюбили Бога, але він полюбив нас і послав Сина на умилостивлення за гріхи наші".

Діяла церква близько 40 років. А у 1936-1937 рр. з наказу голови сільра­ди Вовченецького М.П. була на дві третини варварськи зруйнована. Над тим, що залишило­ся, зробили дах і по­чали використовува­ти як клуб. В часи німецької окупації в скаліченій церкві йшла служба. Після закінчення війни - знову стала клубом.

В 1991-1992 рр. на сходці жителі села вирішили передати клуб церковній общині для викорис­тання його за при­значенням. Жителі села виступили на сходці і одностайно підтримали ду­мку про те, що цер­ква потрібна селу як осередок духов­ності.

Міськвиконком задовольнив бажан­ня багатьох вірую­чих і з 1992 р. Підлипненська церква була відремонтована і почала діяти. В 1999 р. і по теперішній час службу Божу тут відправляє настоятель це­ркви  отець Олександр.

За останні 10 років існування церкви мешканці села Підлипного зро­били вівтар, іконостас, відремонтували дах, переробили вікна на церков­ний стиль. Віруючі люди села подарували церкві багато старовинних ікон та рушників.

У 1995 році після довготривалих вимог церковної двадцятки сільська рада повернула старе приміщення церкві, тобто дім, в якому колись про­живали священники. Там знаходилась велика церковна бібліотека і було відведене місце, де хрестили маленьких дітей. Цей житловий будинок довгі роки (з 1943 по 1985 рік) використовували як медичний фельдшерський пункт. Старий житловий церковний будинок, що знаходиться в 80 метрах від церкви, відремонтували, зробили капітальний ремонт, підвели приро­дний газ і провели телефон.

Нинішня Українська Православна Церква є рідною донькою і спадкоємницею праматірної Київської Митрополії, заснованої після прийняття християнства від Візантії 988 року. Богослу­жіння в церкві проводиться українською мовою та духом молитви за рід­ний край.

Окрасою району та ще одним осередком духовної культури Конотопщини є  Миколаївська церква с. Гути.

Дерев'яна церква міститься в рівнинній місцевості у центрі села й відіграє роль архітектурної домінанти в його забудові. Південним фасадом звернена на головну вулицю. На північ від храму - відкритий луговий простір, що забезпечує добрий огляд пам'ятки.

Перша церква села була побудована в 1847 році, але працювала вона не довго,  була розібрана і в 1890 р. з неї побудували школу. На кінці  століття жителі села на власні кошти побудували  нову дуже красиву    дерев'яну церкву. В 1899 році    церква була освячена і почала працювати, дзвони колоколів збирали прихожан з усіх населених пунктів округу до 1937 року. Потім церква була закрита,  але жителі   села змогли сховати та зберегти дзвони, церковну літературу.

Основний об'єм церкви хрещатий, п'ятидільний. До нього з заходу впритул прилягає тридільний прямокутний у плані зруб притво­ру, а обабіч гранчастого вівтаря - невеличкі прямокутні зрубики жертовника й дияконника. Усі зруби, крім вівтарного, прямокутні в плані. В об'ємно-просторовій композиції поєдну­ються глибинно-вісьовий принцип з цент­ричним. Рамена мають плоскі стелі по де­рев'яних балках. Вони поєднані з центральним зрубом широкими сегментними арками-вирізами. Центральний зруб несе високий світловий восьмерик, увінчаний гранчастою банею з ліхтариком і маківкою. В інтер'єрі пе­рехід від четверика до восьмерика виконано за допомогою трикутних пандативів і зрізаної восьмигранної піраміди. Цей прийом генетич­но пов'язаний з традиційним українським «заломом». Завдяки такій конструкції верху досягається висотне розкриття внутрішнього простору центрального зрубу.

Будівля витримана в стильових формах пізнього історизму, так званого єпархіального стилю. Композиція фасадів цілком традиційна для церковної архітектури тієї доби - причілки рамен мають по три вікна, вінчаються трикут­ними фронтонами, головний та бічні входи акцентовані двоколонними ґанками. Стіни з брусу всередині побілені, без мальовань, а ззовні ошальовані дошками цілком тра­диційно: підвіконна частина - вертикально з нащільниками, решта площин - горизон­тально. На кутах - дощаті наріжники, форма яких імітує лопатки. Під карнизами проходить дощаний набірний фриз, що імітує смугу го­родків і дрібну аркатуру. Вікна облямовані прос­тою дощатою лиштвою з трикутними сандриками. Західний притвор має дуже гостру й харак­терну деталь - вікна на північному й південному фасадах у вигляді шестипроменевої Віфлеємської зірки. На вікнах збереглися первісні ковані залізні ґрати мистецької роботи. їх ор­намент містить дату виготовлення «1899».

Двічі   була спроба зруйнувати це унікальне спорудження,  але крім пошкодження колокольні  більш нічого не зробили. Так   напівзруйнована    вона стояла до    1985 року,  коли була створена церковна   десятка, яка почала збирати народні кошти на відбудову церкви, зібрала все приховане церковне майно. В 1989 році    Миколаївська церква стала діючою. В 1999 році    церква і всі прихожани    відмічали столітній ювілей, до них завітав   єпископ Конотопської та Глухівської єпархії Анатолій.

Миколаївська церква у с.Гути становить значний історико-архітектурний інтерес як одна з небагатьох на Конотопщині відносно добре збережених церковних споруд єпар­хіального стилю. Вирізняється традиційністю структури, монументальністю образу, добре знайденими пропорціями та органічним деко­ром. Церкву включено до Зводу пам'яток історії та культури України (том «Сумська область»), поставлено на державний облік як пам'ятку архітектури й містобудування місцевого значення з охоронним № 239-См.

Література:

•1. Вечерський В. Архітектура 2-ї половини XVII - 70-х років XVIII ст. // Історія української архітектури / Ю.Асеев, В.Вечерський. О.Годованюк та ін.; За ред. В.Тимофієнка.  -  К..: Техніка,  2003.  -  472 с: іл.  - С 192-243.

•2. Вечерський В. Спадщина містобудування України: Те­орія і практика історико-містобудівних пам'яткоохоронних досліджень населених місць. - К.: НДІТІАМ, 2003. - С. 560.

•3.  Лазаревський А. Исторические очерки сел Конотопского уезда. Юго-восточная часть уезда. - Чернигов, 1886. - С. 16.

•4.  Пам'ятки  архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / В.Вечерський, О.Годованюк, Є.Тиманович та ін.; За ред. А.Мардера та В.Вечерського.  - К-: Техніка, 2000. - 664 С

•5.  Цапенко М. По равнинам Десны и Сейма. - М.: Ис­кусство, 1967. - С. 38-43.

•6.  Архів Конотопського краєзнавчого музею


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>