XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Толочко Л. М., Зиско В. В. ІСТОРІЯ ФАВОРИТУ ІНСТРУМЕНТАЛЬНОГО ВИКОНАННЯ ДВОХ ОСТАННІХ СТОЛІТЬ

Толочко Л. М., Зиско В. В.,

викладачі фортепіано Луцького педагогічного коледжу

ІСТОРІЯ ФАВОРИТУ ІНСТРУМЕНТАЛЬНОГО ВИКОНАННЯ ДВОХ ОСТАННІХ СТОЛІТЬ

«Бути гігантом в виконанні -

для цього потрібно вибрати

фортепіано.»

А. Сєров

В свій час Вольтер назвав фортепіано «винаходом каструльника». Навіть перший розум Європи не міг передбачити майбутньої могутності цього нового клавішно-молоточкового обладнання. Доля музичного інструменту, сконструйованого італійцем Бартоломео Крістофорі в 1709 році і скромно названого спочатку «клавесином з тихим і голосним звуком», розпочалася воістину драматично. На протязі цілого століття пробивав він собі дорогу в жорстокій конкуренції з старими клавішними інструментами. Чопорна придворна знать, охоронці витончених світських смаків галантного століття «парика з косичкою» не спішили розлучатися зі своїм музичним улюбленцем-клавесином і не скупилися в сарказмах, щоби відхльостати «міщанського вискочку». «Некерований», вибухаючий незвичними динамічними наростаннями звук цього новоявленого інструменту роздирав їх ніжні аристократичні вуха.

Все змінилося, коли французька буржуазна революція, змела уклад старого суспільства, і до нового життя хлинули нові демократичні прошарки «третього стану».

Відкритий платний концерт став основною формою міського музикування. Замість інтимності, камерності переживань, які задовольняли слухачів невеликих салонів, у нової аудиторії буржуазних міст з'явилась потреба в музичних враженнях, які би несли всю повноту життєвих почуттів.

Ця потреба нових, відкритих, нестриманих емоцій, яскравих вражень (які б несли всю повноту життєвих почуттів) мистецтва зробила молоточкове фортепіано інструментом, незамінним в музичному побуті. І переможний марш нового сольного інструменту, початий, можна сказати, від часу падіння Бастилії, розтягнувся на століття.

Так почалася історія сучасного фортепіано.

Так почалася історія мистецтва гри на цьому інструменті - історія сучасного фортепіанного виконавства, який в нашому ХХ (ХХІ) столітті досягнув прекрасного розквіту.

Якщо скрупульозно притримуватися генетичної історії інструменту, то далеких родичів фортепіано можна знайти і в Древній Греції (однострунний монохорд), і в середньовічній Європі (чотирьохструнний монохорд), і в ХІV столітті, коли із чотирьохструнного монохорда розвинувся перший клавікорд, який мав клавіші, позичені у органу. Спочатку цей своєрідний «гібрид» органа з лютнею служив виключно навчальним цілям. Але до кінця ХVІІ століття він вже конкурував з органом і поступово замінив його в акомпанементі, став основою світського ансамблю. «Не можна виконати ні одного музичного твору без супроводу клавіру» - говорив син Іогана Себастьяна Баха - Філіп Емануель. Здобувши самостійність, як сольний і ансамблевий інструмент, клавір швидко розповсюджується по європейських країнах, стверджуючи в кожній з них свою різновидність. В Англії - вірджинел, в Франції - клавесин і спінет, в Італії - чембало, в Німеччині - кільфлюгель.

В Англії, ще в часи Шекспіра появляється перша спеціальна література для клавіру і виникає новий камерний стиль, створений групою англійських вірджиналістів. Потім в похід за признання нового клавішного інструменту включаються Нідерланди, Австрія, Німеччина, Італія, Франція. І ця остання дає світу клавірну школу світового значення.

З однієї сторони французька школа клавесиністів відображала дух естетичних поглядів аристократичного суспільства епохи абсолютизму королів Людовиків, з її культом умовності, витонченості, чарівної мініатюри, з другої - життєвий, людський початок цього мистецтва, пов'язаний з світом індивідуальних характерів і пристрастей, світом індивідуального розуму, вже говоримо про народження епохи французьких буржуазних просвітителів.

Французькі клавесиністи любили створювати мініатюрні п'єси, малюючи жіночі портрети (звернемо увагу на назву цих п'єс: «Чарівна», «Зітхаюча», «Похмура», «Люб'язна»), створювати і виконувати різні пасторалі, замальовки природи (знаменита «Зозуля» Дакена часто виконується і в наші дні на клавішних інструментах), добре, що «голос» клавесина - відривистий звук від щипка струни - нагадував пташиний щебет. Імпровізуючи під час виконання, клавесиністи розмальовували окремі звуки мелодії орнаментом мілких швидких ноток - свого роду музичних «завитків» і «кружив». Така музика була в дусі епохи рококо. Багаточисленні бантики і завитки на костюмах і зачісках, химерний орнамент меблів і внутрішньої обробки салонів, іграшкові видання книг і маленькі мініатюри художників - такий блискучий антураж прекрасно доповнювали святкові, примхливі, звучні трелі клавесину. Ця музика як найбільше ілюструвала зв'язок витонченого мистецтва з побутом, звичками, манерою поведінки і мисленням людей своєї епохи. Правий був Антон Рубінштейн, проголошуючи «В музиці можна впізнати навіть костюми і людей сучасної творцю епохи».

Але потрібно уточнити: єдиного клавесинного стилю в Європі не було. Англійці писали більш фундаментальні клавесинні твори, але менш типові і яскраві ніж італійці і французи. Твори найславетнішого із італійських клавесиністів Доменіко Скарлатті мали яскраво виражений віртуозний характер, не випадково його сонати називали «вправами». Французькі клавесиністи - Франсуа Купере, Жан Філіп Рамо, Франсуа Дендріє - культивували саме мініатюри, які відрізнялися витонченим мелодичним малюнком. «Вони полонили своєю тонкістю» - писав про їх п'єси визначний піаніст і педагог Л. В. Ніколаєв.

Може зі сторони виникнути питання: чому так багато уваги потрібно передісторії фортепіанного мистецтва? Справа в тому, що предок фортепіано - клавесин і породжений ним художній стиль продовжує активно впливати на творців сучасної музики. І ось приклади.

Творчість Сергія Прокофьєва, композитора-піаніста. Це про нього Генріх Густавович Нейгауз писав: «Його технічна майстерність була феноменальна, непогрішна. Із його віртуозних прийомів особливо вражала техніка скачків, впевненість в попаданні «на самі далекі відстані», гнучка кисть і стаккато. Деякі особливості фортепіанного стилю Скарлатті дістали в його музиці і виконавстві своє граничне, майже гротескне вираження (наприклад, в V концерті).»

Другий приклад. Знаменита французька піаністка і педагог Маргарита Лонг, яка акумулювала в своїй багаторічній діяльності (вона прожила 92 роки!) великі традиції фортепіанної культури Франції, писала: «Статичне виховання п'яти пальців здається мені ключем, який відкриває всі двері техніки». Цей культ «статичної фортепіанної техніки» з її підвищеною увагою до роботи пальців, чіткої гри, блиску і тонкощів в обробці деталей йшов від естетики французьких клавесиністів. Знаменитий дослідник творчості Маргарити Лонг - Софія Михайлівна Хентова пише: «В педагогіці Лонг немало прямих співпадінь з методичними положеннями французьких клавесиністів, а саме, Ф. Куперена, викладених в «Мистецтві гри на клавесині».

До слова сказати, навіть сучасна естрадна музика все більше тяготіє  до парадоксального, здавалося б, союзу з музикою галантного століття «парика з косичкою». Сучасні композитори, створюючи естрадні мініатюри, пісні, музику для театру і кіно, не тільки використовують звучання старовинних інструментів - клавесина, органа, але, і, так би мовити, «фактуру» старовинної музики, характерні прийоми викладу, розвитку музичного матеріалу, конструктивні особливості форми старовинної класичної музики. Що це? Відсутність ідей? Нестача фантазії?

Є діалектичний закон заперечення заперечення, за яким одна художня епоха часто заперечує їй безпосередньо попередню і звертається до тої, яка попередня відкинутій. І твори цієї останньої раптово встають перед внутрішнім поглядом душі людини в якомусь новому світлі. Згадаємо, яким відкриттям стали клавірні твори Баха в інтерпретації канадського піаніста Глена Гульда. А як вразила тонка образність і віртуозний блиск старовинних сонат Скарлатті, коли їх почали включати в свій постійний репертуар такі піаністи, як Артуро Бенедетті-Мікеланджелі, Еміль Гілельс.

Але повернемося, до історії фортепіано, яке стало істинним фаворитом інструментального виконавства двох останніх століть.

Її можна було б розділити на дві частини. В першій половині (до середини ХІХ століття) історія фортепіанного мистецтва стала також історією самого фортепіано. Прогрес техніки гри, мистецтва виконання були тісно пов'язані з технічною еволюцією, удосконалення самого інструменту. Природність і гармонічність цього процесу майже виключала можливість кризи. Криза настала, коли рівновага була порушена: затупився, законсервувався розвиток інструменту. На цьому новому етапі технічний успіх гри на фортепіано вирішували вже виключно фізичні можливості людини. В чому була технічна еволюція молоточкового фортепіано?

Вже у другій половині ХVІІІ століття були створені два різних види клавішної механіки (віденська і англійська), а на початку ХІХ століття дістала розповсюдження сучасна механіка, винайдена Себастьяном Ераром. Стало можливим швидко повторювати один і той же звук, не знімаючи пальців з клавіш (так звана двійна репетиційна механіка). Це був вирішальний поштовх для розвитку віртуозної гри на фортепіано. В подальшому удосконалюється механізм педалі, яка дала фортепіано тембрально-яскраву палітру; розширився діапазон звуків (до семи з половиною октав); удосконалюється форма самої скрині інструменту: кутаста, позичена від криловидного клавесину, вона поступово набуває сучасні округлі обриси. Дерев'яна конструкція посилюється металевими кріпленнями, появляється чугунка рама і перехресне розміщення струн. Створюється стійкість строю, пружність клавіатури. Посилене натягнення струн сприяє розширенню динамічних можливостей фортепіано, покращенню якості його звучання. Останні важливі «штрихи» в удосконалення інструмента вніс Генріх Стенвей. Заснована ним в 1859 році в Ною-Йорку фортепіанна фірма «Стенвей і сини» (Stenvey and Sons) дістала світове визнання.

Це була доволі стрімка еволюція. Якщо Бетховен грав на клавішних інструментах, маючи діапазон не більше п'яти октав, то Ліст вже демонстрував чудеса репетиційної техніки Ерара, а Антон Рубінштейн користувався всією пишністю педальних засобів і могутністю звучання інструментів Стенвея.

Історія фортепіано - це історія творчості знаменитих музикантів, які створили унікальну за художнім значенням фортепіанну літературу. Саме любов до цього інструменту і посвята йому своїх високих імпровізаційних натхнень зробили фортепіано інструментом, в основному визначаючим стан музичної культури і освіти в різних країнах світу.

Розвиток фортепіано з самого початку був геніальним передбаченням
І. С. Баха. Добре знаючи особливості всіх сучасних йому інструментів, Бах вперше побачив в клавірі деякий універсальний інструмент. Створюючи свої 48 прелюдій і фуг, Бах ніби передбачив майбутню «співучу» особливість фортепіано. Він сміло ввів в клавірну музику елементи органного, скрипкового і навіть оркестрового письма. Створюючи свій зухвалий по задуму і елегантний по формі «Італійський концерт», Бах дивився на клавесин (такий обмежений в динамічних можливостях і однобокий по звуку!) не більше, не менше як на універсальний оркестр, який включає голос соліста і оркестровий супровід.

Тепер тільки декілька слів із роздумів про універсальну природу фортепіано. Питання в тому, чому все-таки цей інструмент став фаворитом музичної історії, завоював репутацію «найкращого актора серед сольних інструментів», цікавив багатьох музикантів.

Учень Рубінштейна, прекрасний польський піаніст Іосиф Гофман писав: «Фортепіано являється єдиним сольним інструментом, здатним передати музичний твір у всій його повноті і цілісності. Тому, що мелодія, бас, гармонія, фігурація, поліфонія і самі заплутані контрапунктичні фігури можуть в умілих руках, - бути відтворені на фортепіано одночасно..., і спонукало, очевидно, великих майстрів музики вибрати його своїм любимим інструментом». І ще: «Не менше, ніж іншим інструментам, притаманна для фортепіано і особлива чарівність - хоча, можливо, лише чутливого характеру, ніж у деяких інших інструментів. Чи не тому саме фортепіано рахується самим доброчесним із всіх інструментів? Я вельми схиляюсь думати, що саме цій доброчесності ми можемо слухати фортепіано довше, ніж інші інструменти...»

З цими роздумами перекликаються слова  видатного піаніста-педагога Генріха Густавовича Нейгауза, який в своїй книзі «Про мистецтво фортепіанної гри» писав про улюблений інструмент: «Деяка абстрагованість його звуку в порівнянні зі звуками інших інструментів, чуттєво набагато більш «конкретних» і виразних, як, перед усім, людський голос, валторна, тромбон, скрипка, віолончель, навіть сама ця «абстрагованість», є в той же час незрівнянно високою якістю, його незаперечна приватність, - він самий інтелектуальний зі всіх інструментів і тому охоплює самі широкі горизонти, неосяжні музичні простори. Адже на ньому, крім всієї незміряної по кількості, неписаної по красі музиці, створеній «особисто для нього», можна виконувати все, що називається музикою, від мелодії пастушої сопілки до гігантських симфонічних і оперних побудов».

Література:

1. Г. Г. Нейгауз «Про мистецтво фортепіанної гри», 1971.

2. Алексєєв «Історія фортепіанного мистецтва».

3. Зак Я. І. Статті. Матеріали. Спогади. М., 1969.

4. Ніколаєв Л. В. Статті і спогади сучасників, 1979.

5. Мартінсен «Індивідуальна фортепіанна техніка», 1966.

6. Коган Г. М. Робота піаніста, 1963.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>