XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Товпеко Я.К. ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ НА ІНСТИТУТ ПРЕЗИДЕНТА ЯК ГЛАВИ ДЕРЖАВИ

Товпеко Яна Костянтинівна

Київський національний  університет імені Тараса Шевченка

ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ НА ІНСТИТУТ ПРЕЗИДЕНТА ЯК ГЛАВИ ДЕРЖАВИ

Існують різні погляди вчених на правову природу інституту президента як глави держави, проаналізую найбільш поширені з них.

Главу держави, зокрема, розглядають як: посадову особу чи державний орган, який посідає найвище місце в ієрархії інститутів влади [1]; особу, яка формально займає найвищу сходинку в державній ієрархії та здійснює верховне представництво держави у внутрішньо- та зовнішньополітичних відносинах [4] та ін.

Визначають наступні юридичні форми глави держави:

1) монарх - суверенна і не пов'язана політичною відповідальністю особа, якій влада належить за власним правом. Різновидами інституту монарха є: монарх, який успадкував свій пост (наприклад, Велика Британія, Іспанія, Швеція); монарх, призначений своєю сім'єю - правлячою династією (Саудівська Аравія); монарх федерації, обраний монархами суб'єктів федерації (Малайзія, ОАЕ);

2) президент - обраний народом, парламентом або представницькою колегією глава держави, який отримує владу на визначений термін у порядку делегації;

3) колегіальна президентура - обраний парламентом на визначений термін колегіальний орган, який здійснює функції глави держави (наприклад, Державна рада на Кубі, два капітан-регенти в Сан-Маріно, Федеральна рада у Швейцарії);

4) глава уряду, на якого покладено здійснення функцій глави держави (землі ФРН);

5) одноосібний або колегіальний узурпатор - особа чи колегіальний орган, які здійснюють владу без правових підстав, не маючи при цьому ні «царського» походження, ні мандата виборщиків [4].

В юридичній літературі поняття «президентство» визначається через поняття «інститут президента». Це означає, що «президент» виступає як правовий інститут. Термін «президент» походить від латинського слова praesidens і дослівно означає: той, хто сидить попереду [6].

Під інститутом президентства як інститутом конституційного права, необхідно розуміти сукупність конституційно-правових норм, що регулюють однорідні, відносно відокремлені суспільні відносини, змістом яких є діяльність Президента України. Ці суспільні відносини мають політико-правовий характер, вони врегульовані конституційним, адміністративним, кримінальним і цивільним правом. Однак саме конституційне право має домінуючий вплив на ці правовідносини, що є похідним від їх суб'єкта (Президента України як вищого органу держави) та їх змісту (владні відносини, що пов'язані з діяльністю глави держави у механізмі здійснення державної влади) [5].

У деяких джерелах президент визначається як титул керівників держав, компаній та деяких інших інституцій. Стосовно глав держав є титулом найвищої посадової особи держави, зазвичай з республіканською (тобто не монархічною чи з іншими формами спадкової передачі влади) формою правління. В німецькомовних країнах президентом називають главу уряду (президент ради міністрів) та голову парламенту (президент парламенту).

Д.Б.Катков, Е.В.Корчиго наводять особливості статусу президента в державах з різними формами правління. Так, у президентській республіці: а) президент обирається населенням незалежно від парламенту; б) президент суміщає повноваження глави держави і глави уряду; в) уряду як колегіального органу звичайно не існує. Кожний міністр окремо призначається і звільняється з посади президентом, але кандидатури міністрів повинні бути затверджені парламентом; г) уряд президента не несе політичної відповідальності перед парламентом за політику, що ним проводиться. Парламент не може відправити уряд у відставку. Президент, у свою чергу, не має права розпускати парламент і призначати дострокові вибори.

Класичну модель президентської республіки представляють США.

Особливості статусу президента в парламентській республіці: а) президент обирається парламентом або виборчою колегією з участю парламенту; б) президент - глава держави, виконавча влада належить главі уряду, глава держави звичайно здійснює свої повноваження за згодою та за ініціативою уряду; в) президент призначає главу уряду з числа лідерів найвпливовіших партійних фракцій парламенту і по рекомендації глави уряду призначає інших членів уряду; г) уряд несе політичну відповідальність перед парламентом.

До числа країн з парламентарною формою правління відносяться Німеччина, Італія, Швейцарія і інші.

Особливості статусу президента в напівпрезидентській (змішаній) республіці: а) президент обирається населенням незалежно від парламенту шляхом прямих виборів; б) президент є главою держави, виконавчу владу президент здійснює спільно з главою уряду; в) уряд призначається президентом, проте він повинен користуватися довірою парламенту; г) уряд несе відповідальність перед парламентом і частково перед президентом; д) президент володіє правом розпуску парламенту.

Напівпрезидентська форма правління існує у Франції, у Фінляндії, Ісландії, Ірландії. Причому в кожній з цих країн співвідношення елементів президентської і парламентарної форм правління, в сукупності створюючих напівпрезидентську форму правління, неоднакове [3].

Отже, на відміну від монарха, президент - виборний посадовець, обираний громадянами країни з республіканською формою правління, її парламентом або спеціальною виборчою колегією [2].

Поняття інституту президента різні автори наводять по різному, як правило, залежно від форми правління. Загалом же, дослідивши та проаналізувавши різні підходи до цього питання, інститут президента як інститут конституційного права можна визначити як сукупність конституційно-правових норм, що регулюють однорідні, відносно відокремлені суспільні відносини, змістом яких є діяльність президента.

Література:

1. Годованець В.Ф. Конституційне право України: Конспект лекцій. - К.: МАУП, 2001. - С. 145.

2. Енгибарян Р.В., Тадевосян Э.В. Конституционное право. - М.: Юристъ, 2000. - С. 247.

3. Катков Д.Б., Корчиго Е.В. Конституционное право России: Учебное пособие. - М.: Юриспруденция, 1999. - С. 124 - 126.

4. Кравченко В.В. Конституційне право України. - К.: Атіка, 2004. - С. 289 - 290.

5. Плахотнюк Н.Г. Інститут президентства в Україні: конституційно-правовий аспект. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. - Х.: Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 1999. - С. 16.

6. Романюк А., Шведа Ю. Партії та електоральна політика. - Львів: ЦПД - „Астролябія", 2005. - С. 288.

 

          


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>