XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Турко Х.В. РОЛЬ ЛЬВІВСЬКОГО БУДИНКУ МОДЕЛЕЙ ТА ТКАЦЬКОЇ МАЙСТЕРНІ ПРИ РЕГІОНАЛЬНОМУ ВІДДІЛЕННІ ХУДОЖНЬОГО ФОНДУ УРСР У ВІДРОДЖЕННІ ТА РОЗВИТКУ ТРАДИЦІЙНОГО РУЧНОГО УЗОРНОГО ТКАЦТВА У ЛЬВОВІ (КІН. 50-ТИХ – ПОЧ. 60-ТИХ РР. XX СТ.)

аспірантка Львівської національної академії мистецтв

Турко Христина Володимирівна

РОЛЬ ЛЬВІВСЬКОГО БУДИНКУ МОДЕЛЕЙ ТА ТКАЦЬКОЇ МАЙСТЕРНІ ПРИ РЕГІОНАЛЬНОМУ ВІДДІЛЕННІ ХУДОЖНЬОГО ФОНДУ УРСР У ВІДРОДЖЕННІ ТА РОЗВИТКУ ТРАДИЦІЙНОГО РУЧНОГО УЗОРНОГО ТКАЦТВА У ЛЬВОВІ (КІН. 50-ТИХ - ПОЧ. 60-ТИХ РР. XX СТ.)

До початку Другої Світової Війни ткацьке ремесло в Західній Україні було добре розвинутим: функціонували приватні майстерні та невеликі фабрики в Глинянах, Сокалі, Стрию, Косові та на Закарпатті. Проте, у результаті військових дій та окупації, більшість напівкустарних ткацьких та килимарських майстерень і невеликих ткацьких фабрик регіону було зруйновано. Втрати були не лише матеріальні, але й кадрові. Цей період був дуже складним та драматичним для мистецького середовища Львова [1]. Професійною підготовкою художників текстилю у цьому регіоні займались Львівське та Вижницьке училища прикладного мистецтва та Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. У перші післявоєнні роки, згідно з першочерговим завданням відновлення промисловості, основні зусилля було направлено на відбудову основних галузей життєзабезпечення населення, таких як енергетика, транспорт та харчова промисловість. Попит населення у текстильних виробах у цей період задовільнявся продукцією ткацьких артілей, заснованих на базі колишніх ткацьких та килимарських майстерень. На них працювали випускники промислових шкіл з фаховою освітою та місцеві майстри. Продукцію ткацьких артілей виготовляли на ручних ткацьких верстатах. Асортимент був не дуже різноманітним: скатертини, покривала, килими, рушники та інші речі побутового призначення. Незначна частина продукції виготовлялась за зразками народних тканин, проте, художня цінність її не була високою. На ткацьких верстатах обладнаних жакардовими механізмами, виготовляли тканини, для яких використовували рисунки виробів фабричного асортименту.

Міцну основу для відродження та успішного розвитку у Львові традиційного ручного ткацтва було закладено викладачами та майстрами відділу художнього текстилю Львівського училища прикладного та декоративного мистецтва. В учбових майстернях закладу під керівництвом відомого майстра і знавця народного мистецтва В.Д. Цьоня, учні набували необхідних практичних навичок та одержували глибокі теоретичні знання з народного мистецтва. Впродовж навчання, студенти досконало оволодівали усіма секретами ручного узорного ткацтва, його традиційними техніками та принципами створення орнаментальних композицій. Випускники навчального закладу працювали на килимових та ткацьких фабриках, де створювали високохудожні твори, опираючись на джерела народного ткацтва. Крім того, вони вміло використовували народні традиції оздоблення тканин у проектуванні виробів промислового виробництва.

Осередки художніх промислів збереглись в Косові, Глинянах і в селах Гуцульщини та Закарпаття. У Глинянах в 50-тих роках ХХст. працювала килимова фабрика, де виготовлялись килими за проектами художників. В Косові, у цей період, функціонувала ткацька артіль ім. Т.Г.Шевченка, де вироблялись аналогічні до асортименту фабрики Глинян килими, ліжники, декоративні верети, ламбрекени, а також портьєри на вікна і двері. Якість та художній рівень продукції підприємства напряму залежав від старань висококваліфікованих майстрів художнього ткацтва, що на ньому працювали [2]. Завдяки ентузіазму М.Ганущака, Й.Джуранюка, С.Повшука, Ю.Бовича та інших талановитих майстрів, продукція артілі ім. Т.Г.Шевченка мала стабільний високий попит населення впродовж кількох десятків років. Одягові тканини на державних фабриках та артілях народних промислів не виготовляли, проте, у кожному селі народні майстри ткали традиційні запаски, фартухи, перемітки, льняне і конопляне сорочичне полотно. У цей період, поряд з доморобною вовною, при виготовленні традиційних елементів вбрання усе частіше почали застосовувати бавовняні нитки фабричного виробництва.

У 1959 р. в Косові було організовано художньо-виробничі майстерні Художнього Фонду УРСР. До роботи у них було залучено висококваліфікованих майстрів, якими було створено оригінальні композиції скатертин, верет, налавників, портьєр та інших поштучних виробів на основі переосмислення та творчої інтерпретації традиційних узорних тканин. Так, наприклад, Ольга Горбова виготовляла дуже елегантні пістрявоткані одягові тканини з вовняної пряжі, які використовувались для пошиття костюмів, спідниць, жакетів. Роман Горбовий, який до 1939р. був власником ткацької майстерні, власноручно виготовляв фартухи із дуже складними переплетеннями та макати. До початку Другої Світової Війни продукція його приватної майстерні мала попит, як у Косові, Станіславові, Львові, так і на теренах Західної Європи (Бельгія, Голандія). Проте, війна внесла свої корективи, і у післявоєнний час майстер почав працювати надомником в артілі ім. Т.Г.Шевченка, де виготовляв декоративні орнаментальні верети "на план".

В період хрущовської "відлиги" (1953-1964рр.) у Львові було засновано львівський Будинок моделей. Він підпорядковувався створеному у той час раднаргоспу, який, в свою чергу, підпорядковувався Міністерству Легкої промисловості у Москві. Новоствореному Будинку моделей випала роль прогресивної установи у справі відродження національних традицій в сучасному одязі. Безпосередньо, процесом творчості художників, керував Львівський музей Етнографії та народних промислів, де працювали відомі вчені-етнографи того часу: Д.Фіголь, А.Будзан, С.Сидорович, К.Матейко та ін. Вони знайомили художників з багатими фондовими збірками музею та читали лекції з проблем народного мистецтва. Це був період вступу Радянського Союзу в полосу міжнародних культурно-просвітницьких промислових виставок та конгресів мод. Вони відбувались за кордоном та в державах Ради Економічної Взаємодопомоги. Першою виставкою у якій мав приймати участь Львівський Будинок моделей була "ЕКСПО-58" у Брюселі. Це була дуже серйозна виставка і підготуватись до неї потрібно було належним чином. Художній керівник Будинку моделей І.Тіпакова-Єлізарова чудово розуміла, що тканина промислового виробництва не зможе гідно конкурувати з тканинами європейських країн і у виставковій колекції не відіграватиме ролі, бо промисловість Радянського Союзу, на той час, відставала від світової не менше ніж на 50 років. Було вирішено використати унікальні рукотворні тканини розроблені на основі народного вбрання населення Українських Карпат. Звичайно, що найкращим місцем, де можна було здійснити цей задум був Косів з його талановитими майстрами. До творчого керівництва у виконанні цього непростого завдання було запрошено Марту Баллу (випускн. ЛДІПДМ 1957 р.). Дипломною роботою художниці був комплект тканин за народними мотивами, які були відібрані на експозицію міжнародної виставки. Молода художниця з ентузіазмом взялась за роботу і хоча, подекуди, виникали труднощі, як от з тонкою вовняною пряжею, що на той час фабрики республіки не виготовляли і тому її довелось виписували з Монінського камвольного комбінату під Москвою, вона сміливо втілювала свій задум. З мішком пряжі та ескізами М. Балла поїхала в Косів до відомого майстра Р.Горбового. Художниця чітко відчувала негативність механічного повторення народних мотивів і тому у своїх проектах тканин, беручи за основу традиційний елемент, намагалась максимально абстрагуватись та дати більшу волю творчій фантазії. Через це, звичайно, виникли труднощі при втіленні задуму безпосередньо в тканині. Робота була досить складною, але, завдяки грунтовним знанням та величезному досвіду майстра Р.Горбового, проекти художниці були виконані в тканині. Із привезених з Косова тканин пошили моделі одягу і представили в Москву на Художню Раду ВІАЛЕГПРОМу. Моделі були прості та вишукані за силуетом, але дуже виразні за колористичним вирішенням. В оздоблені були застосували мотиви гуцульського орнаменту. На художній раді було ухвалено рішення про направлення колекції на міжнародну виставку "ЕКСПО-58" у Брюселі. За представлені моделі "Бджілка", "Після лиж", "Для заміських прогулянок" львівський Будинок моделей отримав срібну медаль [3].

Успіх експериментальної серії тканин був настільки великим, тканини створені в тандемі талановитої художниці та досвідченого народного майстра були настільки високоякісними та вишуканими, що одержали визнання не тільки в Брюселі. Із цих же тканин, було відібрано моделі одягу на міжнародні виставки в Токіо та Лейпціг. З цього часу, моделі створені з унікальних рукотворних тканин, постійно експонувались на виставках досягнень легкої промисловості у Києві, в Москві, Варшаві, Софії, Празі, Бєлграді, Брно, Пловдіві, Загребі, Парижі, Марселі, Берліні, Торонто, Нью-Йорку. На території Франції, в Марселі, була постійно діюча виставка України, на якій також були представлені ці тканини.

Співпраця митців Львова та косівських народних майстрів продовжувалась. Географія використання надбань традиційного народного ткацтва розширювалась, сфера зацікавлення художників зростала і, поступово, унікальна рукотворна плахта також стала джерелом творчості художників. М.Баллою було створено ряд нових моделей одягу на основі інтерпретації традиційних елементів народних плахт.

Спілкування на відстані з косівськими майстрами накладало негативний відбиток на співпрацю і тому, було ухвалено рішення створити текстильну експериментальну лабораторію при львівському Будинку моделей. Для успішного функціонування майстерні у 1959 р. в Косові було замовлено ткацькі верстати і запрошено Р. Горбового до Львова для налагодження виробництва та навчання перших ткаль Ірини Вінницької та Ганни Вербинець майстерності перебірного ткацтва. Проекти тканин, у яких можна простежити творчі та технологічні експерименти, для ткачів розробляли художники Марта Балла та Михайло Білас. Завдяки старанням колективу, було налагоджено випуск дуже цікавих одягових тканин збагачених творчо переосмисленими елементами народного ткацтва [4].

В текстильній експериментальній лабораторії відбувались експерименти, в основу яких лягли не тільки кращі зразки народного ткацтва західних областей, але й інших регіонів республіки. Не обминули своєю увагою художники і такого унікального явища народного мистецтва, як українська плахта. Завдяки фасонному (кольоровими смугами) снуванню основи, приміненню кількох кольорових утків, технікам ткання перебору та "під дошку" було виготовлено кілька варіантів плахтових тканин з дуже багатим колоритом. Із цих тканин було створено колекцію спортивного одягу. Моделі "Після лиж", "Після плавання", "Для прогулянок за містом" з великим успіхом експонувались на вітчизняних та закордонних виставках-ярмарках та симпозіумах. У зв′язку зі зміною політичного вектору в 1964 р. було розформовано раднаргоспи, проведено реорганізацію Львівського будинку моделей, а текстильну експериментальну лабораторію було ліквідовано, як нерентабельну.

За зразком експериментальної лабораторії при львівському відділенні  Художнього фонду УРСР в 1960 р., завдяки ентузіазму Єлизавети Фащенко, було відкрито ткацьку художньо - виробничу майстерню. У ній мали намір займатись створенням унікальних рукотворних тканин для потреб населення та потреб сучасного моделювання. Крім того, планувалось, що художники фахово створюватимуть зразки тканин як для малосерійного випуску, так і для масового виробництва на промислових підприємствах регіону. До цієї роботи було залучено випускників ЛДІПДМ: Є.Фащенко, М.Баллу, М.Біласа та, досвідчених уже на той час, майстрів І.Вінницьку та Г.Вербинець. Як і у випадку з формуванням технічної бази текстильної експериментальної лабораторії - спочатку була поїздка в Косів, де замовили верстати. Р.Горбового знову запросили до Львова для налагодження виробництва та навчання молодих майстрів. Обізнаність майстринь І.Вінницької та Г.Вербинець з технікою ручного узорного ткацтва, місцевими народними традиціями виготовлення та оздоблення тканин відіграли важливу роль в успішному налагодженні роботи майстерні.

Створення цього цеху призначалось для виробництва тиражної продукції за зразками професійних художників Львова та для створення унікальних поштучних виробів за їх проектами (речі інтер′єрного призначення та костюми на замовлення). Спочатку асортимент художньо - виробничої майстерні був невеликим і обмежувався кількома видами декоративних доріжок, наволочок для диванних подушок та спідниць. Зразки виробів розробили Є.Фащенко, М.Токар, І.Винницька та М. Білас. Для перших виробів майстерні досить помітним було пряме наслідування зразків давніх народних тканин, але згодом їх пошуки набули більш творчого характеру. Оригінальним трактуванням традиційних народних орнаментів та кольорів відзначались зразки тканих виробів, які виконали для майстерні М.Токар і Є.Фащенко. Тиражну продукцію художньо - виробничої майстерні на поч. 60-тих років ХХ ст. складали виготовлені з грубої килимової вовни натуральних кольорів спіднички та кептарики з характерним народним орнаментом. Ця продукція користувалась стабільним попитом не тільки на теренах республіки, але й в Росії, Грузії та республіках Прибалтики.

Успіх продукції художньо - виробничої майстерні сприяв розширенню асортименту та інтенсивним творчим пошукам митців. Впродовж наступних років на роботу в майстерню прийшли нові майстри - випускники Львівського училища прикладного мистецтва, що мали хорошу фахову підготовку. Цей фактор був вирішальним, оскільки від ґрунтовних знань та практичного досвіду майстрів-виконавців залежали висока мистецька якість продукції та авторитет майстерні. Асортимент виробів поповнився новими зразками жіночого і чоловічого одягу, що виготовлявся із розроблених в майстерні оригінальних узорних вовняних тканин.

Поряд з речами серійного виробництва, у майстерні виконувались унікальні речі за спеціальними замовленнями. За проектом Є.Фащенко було виготовлено обгортки для тріо сестер Байко, театральні спідниці для Заслуженого Закарпатського хору. Власноручно художниця виготовила ряд народних плахт використовуючи фасонне (кольоровими смугами) снування основи та утки різних кольорів. За ескізами М.Токар було виткано декоративну тканину для костюмів львівської Заслуженої хорової капели "Трембіта". Принципи композиційної побудови народної плахти опосередковано використовувались і у виготовленні тканих декоративних полотен для завіс сцени. Так можна охарактеризувати завіси О. Мінька та О.Крип'якевич.

У ІІ-ій пол. 60-х років ХХ ст. випуск продукції художньо - виробничою майстернею продовжував зростати. Це відбувалось за рахунок збільшення кількості ткацьких верстатів та залучення майстрів-надомників, які підбирались на конкурсній основі. Водночас, до роботи в майстерні долучилось чимало нових художників, випускників ЛДІПДМ. Це, знову ж таки, дало можливість збагатити асортимент продукції, яку випускала художньо - виробнича майстерня, новими оригінальними авторськими творами, що характерні новаторськими пошуками та новими нестандартними творчими інспіраціями.

В кінці 60-х років ХХ ст. художньо - виробничу майстерню було реорганізовано у спеціалізований ткацький цех, який продовжив розширювати свої потужності у зв'язку із збільшенням кількості замовлень на ткану продукцію. Багатим був асортимент узорних тканин для оздоблення інтер'єрів, орнаментальних верет, декоративних доріжок, оригінальних килимів із застосуванням у процесі роботи різних матеріалів та технік, традиційних українських рушників, серветок та інших речей побутового призначення. Значне місце в асортименті продукції ткацького цеху займали тканини одягового призначення, які використовували у пошитті спідниць, суконь, шапочок та ін. Продукція цеху виготовлялась за спеціально розробленими і затвердженими художньою радою зразками. Крім художників - професіоналів, випускників мистецьких закладів, розробкою нових зразків для ткацького цеху займались також досвідченні майстри - М.Друченко, Н.Гринчук, Г.Вербинець, О.Костецька та ін. Роботи майстрів були більш традиційними за орнаментальним та колористичним вирішенням. В них простежувався тісний зв'язок з місцевим народним ткацтвом. Розвиваючи кращі традиції народного ткацтва, львівські художники та майстри створювали оригінальні декоративні речі.

Художні здобутки народних тканин, такі як фактурні розробки, колорит, ритмічна побудова та загальна емоційна наповненість, не втратили свого значення. Саме їх вивчення сприяло творчим пошукам та новаторській інтерпритації. У творчій практиці львівських художників зберігались, вдосконалювались та творчо переосмислювались традиційні форми та прийоми оздоблення тканин. Львівські узорні тканини були дуже декоративними, відрізнялись високим естетичним смаком, гармонією кольорів, досконалістю технічного виконання та яскраво вираженою національною самобутністю.

Література:

•1. Голубець О.М., Між свободою і тоталітаризмом: Мистецьке середовище Львова другої половини ХХ століття. - Львів: Академ. експрес, 2001. - 176с.

•2. Сидорович С. Й., До історії розвитку народного ткацтва в Косівському районі Станіславської області // Матеріали з етнографії та художнього промислу.-К., 1957.-Вип.№3.

•3. Токар М.В. Особисте інтерв'ю. - Львів, 8 квітня 2010 р.

•4. Фащенко Є.С., Відродження народних традицій у художньому ткацтві радянського Львова // Львівський державний Інститут прикладного та декоративного мистецтва. Х наукова конференція: Зб. матеріалів. - Львів, 1969 р.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>