XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Турко Х.В. УНІКАЛЬНІ ПЛАХТОВІ ТКАНИНИ МАРТИ ВАСИЛІВНИ ТОКАР В СИСТЕМІ АНСАМБЛЮ УКРАЇНСЬКОГО СЦЕНІЧНОГО КОСТЮМУ

аспірантка Львівської національної академії мистецтв

Турко Христина Володимирівна

УНІКАЛЬНІ ПЛАХТОВІ ТКАНИНИ МАРТИ ВАСИЛІВНИ ТОКАР В СИСТЕМІ АНСАМБЛЮ УКРАЇНСЬКОГО СЦЕНІЧНОГО КОСТЮМУ

Традиційна плахта виступала одним з основних компонентів у комплексі жіночого вбрання українців. Візуальний образ Заслуженого академічного хору ім. Г. Верьовки був створений наприкінці 1940-х - початку 1950-х років талановитим українським художником Анатолем Петрицьким. Цей образ закарбувався в пам'яті цілого світу соковитістю кольорів та динамізмом. Разом з А. Петрицьким над створенням костюмів для хору працював етнограф Олександр Олексієнко. Саме він підбирав для копіювання зразки плахт, народних вишивок сорочок, фартухів, керсеток. До цього часу зберігся плакат-афіша А. Петрицького із зображенням артистки хору ім. Г.Верьовки в костюмі: пишний рукав її сорочки оздоблений рясною вишивкою, керсетка вдало підкреслює талію, а голову увінчує віночок яскравих квітів, стрічки якого вирують барвистим водоспадом.

За проектом художника сценічні костюми хористок виготовляли досвідчені народні майстри у традиційних осередках народних промислів: Дігтярях, Богуславі та Решетилівці. Продовжуючи застосовувати та послідовно вдосконалюючи вироблені не одним поколінням ткачів традиційні форми, вони виконували складні ручні перебори у плахтах та відтворювали старовинні вишивки на сорочках. Плахти для Хору виготовляли у Дігтярях перебірною технікою по багатоколірній основі на восьмиремізних верстатах. Композиція плахти утворювалась ритмічним повторенням плахтових мотивів клітки і розвивалась по діагоналі. Соковитий колорит орнаментальних елементів вдало контрастував з темним тлом простого полотняного переплетення. Цей ефект надавав тканині додаткової виразності та декоративності, а її яскравість та насиченість добре поєднувались з іншими компонентами сценічного костюму. Червоні чобітки, короткі картаті плахти, каскад різнобарвних стрічок квіткового вінка, пишні вишиті рукави - саме з таким образом утотожнював Україну цілий світ і, саме з цього часу укорінився такий стереотип "загальноукраїнського костюму".

Наприкінці 1960-х років у хорі ім. Г. Верьовки створили хореографічну групу. Постановку танцю "Голубка" здійснив хореограф Я. Чеперчук. Відповідно, з´явилась потреба у створенні костюмів для танцюристів. Головний диригент та художній керівник Хору А.Т. Авдієвський звернувся до львівської художниці Марти Токар із пропозицією розробити ескізи костюмів. Створені проекти схвально прийняла публіка та А.Т. Авдієвський, після чого, Марті Токар запропонували змоделювати нове сценічне вбрання для хору й оркестру. Це завдання було надзвичайно відповідальним. Необхідно було створити новий образ Хору ім. Г. Верьовки, та ще й такий, щоб не поступався розробленому А. Петрицьким [1].

Художниця вирішила діяти кардинально по-іншому. Взявши за основу Візантійську іконографію, що тяжіла до лаконізму форм і кольору та емоційної виразності, вона створила новий монументально-статичний образ. Ескізні варіанти було обговорено та схвалено керівником хору А.Т. Авдієвським. Автор навмисно пішла на обмеження кольорової гами плахти. Вона базувалась на двох кольорах: білий колір поєднувався з червоним, золотистий колір - з бордовим, або з червоним, або з синім. Кольоровий ефект був надзвичайно сильним та емоційним. Головний убір художниця запропонувала у вигляді невисокої бавниці з китицями, вовняними квітами і жакардовими стрічками [2:305].

У цей період, хористи уже не танцювали по всій сцені, а стояли статично на одному місці упродовж концерту. На сцені перед ними відбувалось дійство: виступали солісти, музиканти, оркестр, хореографічна група показувала свої номери. Це стало однією з причин надання силуетам вбрання хористів статичності та монументальності. Увесь костюм будувався від плахти. Змінилась її загальна довжина і тепер вона сягала каблука. Крім того, із зміною загального колориту, вона стала дещо обмеженою в кольорі, з чіткою побудовою світло-тіньового рисунку. За зразок було взято чернігівську плахту "зірчатку". Художниця свідомо відмовилась від кольорової сновки. Вишуканий графічний ефект виробу надавали тільки два кольори, утворюючи неповторний ритм темного узору на світлому тлі: по білій основі - червоний уток; по золотистій основі - червоний, або бордовий , або синій уток. Фартухи до цих плахт виткали ручним перебором, а керсетки - завуженими до талії. На голову, замість пишних віночків, були виготовлені вовняні, щедро орнаментовані бавниці з китицями та шовковими жакардовими стрічками.

Виготовляли плахти у ткацькій майстерні кафедри художнього текстилю Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва. Безпосереднім виконанням на жакардових верстатах під керівництвом Марти Токар займались заслужений майстер Любов Козак [3:142], майстри Д. Крет, М. Дацько та молодий викладач кафедри С. Бабков. Автор самостійно виконала всю підготовчу роботу для виготовлення плахт на ручному жакардовому обладнанні на 100 та на 400 гачків: розробила технічний рисунок, патрон і карти. Плахти, виткані на цих верстатах, були якісними та надзвичайно виразними через те, що ручні жакардові верстати дуже добре імітували ручний перебір. Так, наприклад, механізм жакардового верстату на 100 гачків давав можливість створити півторашарову тканину, де одна нитка утка утворювала полотно, а друга - імітувала ручний перебір. На жакардовому верстаті на 400 гачків, тканина ткалась мішковим переплетенням, тобто була двошарова з утками двох кольорів. Виготовлені таким способом плахти характеризувались не лише естетичною виразністю, але й дуже високою якістю.

Готовий костюм не одразу прийняла високопоставлена комісія з ЦК КПУ. Стереотип "загальноукраїнського костюму" настільки укорінився в свідомості суспільства, що змінити його було непросто. У Москву, на виступ з приводу чергового з'їзду ЦК КПРС, високопосадовці відрядили хор ім. Г. Верьовки у звичному вбранні. Виконавці також були задоволені, оскільки звикли до коротких міні-спідниць, а довга дзвоноподібна плахта була незручною та незвичною для них. Цілий рік костюми пролежали у скринях костюмерної хору і тільки впевненість М. Токар та схвальна думка визнаного художника Є. Лисика вберегли костюми від переробки (вкорочення плахт, уведення квіткових вишиваних мотивів у фартухи і керсетки). На прохання Марти Токар для хористів спеціально ввели тренаж, щоб навчити їх рухатись у довгих плахтах. Через рік, під час гастролей у Санкт-Петербурзі костюми з успіхом були презентовані на сцені. Хор у нових костюмах схвально сприйняли у Прибалтиці, Польщі, Словаччині, Франції, Канаді, Латинській Америці, Іспанії, США та у Львові.

Створений у 1970-х роках монументальний образ Заслуженого академічного хору ім. Г.Верьовки актуальний до цього часу. Принциповий перехід до нового образу був переломним моментом у сприйнятті України в світі. Плахта зіграла роль монументального декоративного елемента в костюмі, який на довгі роки залишився незмінним. Плахти Марти Токар матеріально витримали 20-и річний термін експлуатації на сцені, коли на зміну їм прийшли нові творчі ідеї. Наприкінці 1980-х - на початку 1990-х років для Заслуженого академічного хору ім. Г. Верьовки було виготовлено нові костюми молодшим поколінням художників, проте, статичний монументальний характер образу хору залишився незмінним.

Література:

1. Токар М.В. [Особисте інтерв'ю]. - Львів, 10 листопада 2009;

2. Білан М.С. Український стрій / М.С. Білан, Г.Г. Стельмащук. - Львів: Фенікс, 2000. - 328 с.: іл.;

3. Никорак О.І. Українська народна тканина ХІХ-ХХст.: Типологія, локалізація, художні особливості. Ч.1. - Львів: Афіша, 2004. - 583с.: іл.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>