XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Усеїнова Л. Р. ОСОБЛИВОСТІ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Усеїнова Лілія Ремзіївна,

студентка 3 курсу Кримського інженерно-педагогічного університету

ОСОБЛИВОСТІ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Термін «комунікативна компетентність», з якого походить «міжкультурна комунікативна компетентність», сформувався в результаті розширення терміна «лінгвістична (мовна) компетентність», запровадженого видатним американським лінгвістом Н. Хомським в революційній праці «Аспекти теорії синтаксиса». За його концепцією, мовна компетентність охоплює «систему інтелектуальних здібностей, систему знань та переконань, що розвивається в ранньому дитинстві та завдяки взаємодії з багатьма іншими факторами обумовлює види поведінки» [2, с. 2]. «Мовна компетентність» ( competence ) семантично протиставлена «вживанню мови» ( performance ) за аналогією з соссюрівською опозицією мови та слова.

Актуальність теми обумовлена підвищенням вимог до загальної професійної компетентності фахівців різних галузей та необхідністю вдосконалення підготовки студентів як мовних, так і немовних вузів до участі в міжкультурній комунікації.

 Компетентність пов'язана з комплексом правил і механізмів, що знаходяться в розпорядженні мовця та дозволяють йому створювати нескінченну кількість фраз і послань (аналог мови).

Концепт «комунікативної компететності» вперше вжито Д. Хаймсом в середині 1960-х років. На його думку, сутність цього концепту полягає у внутрішньому розумінні ситуаційної доцільності мови. Теорія Д. Хаймса вважається важливим внеском до методики викладання іноземних мов. Деякі ідеї були вдосконалені та докладніше розроблені М. Канейл і М. Свейном у 1980-их роках. Відтоді теорія комунікативної компетентності отримала загальне визнання в науковому світі [3, c. 75].

 У вітчизняній лінгводидактичній традиції термін «комунікативна компетентність» вперше запроваджено М. Вятютневим. Він запропонував власне бачення комунікативної компетентності як «вибору та реалізації програм мовленнєвої поведінки в залежності від здатності людини орієнтуватися в ситуаціях спілкування та вміння класифікувати ситуації залежно від теми, задач і комунікативних настанов» [1, с.38].

Комунікативна компетентність представляє собою лінгвістично, психологічно та методично організовану систему, де досягається єдність мови та мовлення [4, c. 127]. Сфера прояву інтелектуальних здібностей, до яких належить комунікативна компетентність, є процес діяльності, неможливий без мовленнєвого компонента. Складнощі вивчення цього феномена пов'язані з його багатогранністю - з одного боку, він характеризується самостійністю складових, а з іншого - втілює комплекс типів поведінки та індивідуальних особливостей.

 Міжкультурна комунікативна компетентність, що реалізується в чужій лінгвокультурній спільноті, розглядається як психологічне новоутворення вищого ступеня, функціонування якого робить можливим міжкультурне спілкування професійного, соціокультурного та приватного характеру. Така компетентність визначається як особлива здатність людини здійснювати повноцінне міжкультурне спілкування, сприймати мовне та культурне розмаїття, досягати взаєморозуміння між представниками різних культур навіть за умови посереднього володіння іноземними мовами на основі знання, розуміння, дотримання універсальних правил і норм поведінки, які створюють міжнародний етикет спілкування.

 Варто підкреслити, що міжкультурна комунікативна компетентність проявляється лише за умов міжкультурного спілкування, де комунікативна компетентність як така не забезпечує його ефективності, оскільки комунікантам бракує знань культурних правил і технік їхнього використання. Повноцінне міжкультурне спілкування виступає умовою та водночас продуктом функціонування міжкультурної комунікативної компетентності особистості.

Іншомовна освіта фахівців різних галузей розглядається як один із шляхів підготовки до міжкультурної комунікації [5, 279]. Навчальний план має містити культурологічну складову, на основі якої формується міжкультурна комунікативна компетентність - інтегративна здатність особистості розуміти іншомовний світогляд і культуру.

 Успішна реалізація міжкультурної комунікативної компетентності дозволяє встановити контакт з іншомовними комунікантами, визнати їхні культурні цінності, виробити толерантне ставлення до розбіжностей у формах спілкування, стилях поведінки, способі життя, звичаях та традиціях. Як наслідок - долаються бар'єри, побудовані стереотипами, забобонами та іншими факторами, що викликають комунікативні невдачі та перешкоджають взаємодії цивілізацій та культур у сучасному світі.

Література:

•1.     Вятютнев М. Н.   Коммуникативная направленность обучения русскому языку в зарубежных школах / М. Н. Вятютнев // Русский язык за рубежом. - 1977. - № 6. - 70 c.

•2.     Хомский Н. Аспекты теории синтаксиса / Н. Хомский. - М., 1972. - 257 с.

•3.     Hymes D . On Communicative Competence / D . Hymes . - Sociolinguistics . Harmondsworth: Penguin, 1972. - 253 p.

•4.     Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность / Ю.Н. Караулов. - М.: Наука, 1987. - 261 с.

•5.     Зимняя И.А. Педагогическая психология / И.А. Зимняя. - М.: Логос, 2004. - 384 с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>