XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Узій Г.В. РЕЛІГІЙНИЙ ЧИННИК В ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ

Студент-магістр соціології, Узій Галина Володимирівна

Волинський національний університет імені Лесі Українки

РЕЛІГІЙНИЙ ЧИННИК В ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ

Релігія - це соціальний феномен, що відображає певну сферу життя індивіда та суспільства, вона є формою суспільної свідомості та засобом практичного духовного освоєння світу, виступає як світоглядна система координат та є життєвою позицією кожного окремо взятого індивіда.

Політика - це сфера суспільної діяльності, діяльність класів та полі- тичних партій, яка визначається їхнім становищем у суспільстві та їхніми інтересами.

Держава і Церква - це найважливіші інститути буття громадянського суспільства. [3, 56].

Раймон Арон: «Проблема влади вічна, чи копають землю сапкою, чи бульдозером». [5, 296].

Між розвитком політичної системи та релігійної існує взаємозв'язок, в основі якого лежить соціальний розвиток, диференціація та інтеграція суспільства.

Наявність взаємозв'язку між релігією та політикою очевидна. Релігія ніколи не означала тільки віру в Бога і в потойбічне життя, здійснення релігійних обрядів. Релігія по-своєму пояснює реально існуючий світ і регулює реальні відносини між людьми.

Здобувши незалежність, Українська держава засудила незаконні дії тоталітарної влади, стала на шлях цивілізованих взаємин між церквою та державою.

 Державно-релігійні відносини реалізовуються відповідно до Конститу-  ції України та Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Загальний зміст цих документів визначає Україну як світську державу, що не надає переваги жодній релігійній організації.

Україна - є поліконфесійна держава. 54% громад є православними. З них найбільшу кількість мають УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ, РКЦ. Організаційно та чисельно зміцнюються громади протестантів та мусульман. Особливо швидко зростає кількість релігійних організацій новітніх конфесій (кришнаїтів, рун-віри, мормонів).

В Україні широкого розмаху набирає політизація суспільного життя. Вона охоплює різні сфери, зо­крема релігійно-церковну. Оскільки діяльність релігійних організацій відбувається в певному політичному просторі, а суспільно-політичні погляди віруючих виявляються в релі­гійній формі, то партії, а також окремі політики все час­тіше виявляють зацікавленість релігією, релігійно-церков­ним життям. Особливо, ця ситуація прослідковується під час виборів. [9, 5].

Для досягнення своїх цілей вони намагаються спертися на авторитет релігії, який в українському суспільстві є до­сить високим і стабільним. У зв'язку з цим ті чи інші кон­фесії нерідко стають об'єктами впливу партій і політиків різної орієнтації.

Про високий рівень політизації релігії свідчить також і той факт, що для визначення статусу українських церков ос­таннім часом у вжитку почали з'являтися такі суто політич­ні терміни як «незалежність» і «самостійність» замість тра­диційно усталених церковних понять «автономія» чи «автокефалія». [7,65].

Слід зазначити, що не лише політики намагаються ви­користовувати релігійні організації, а й самі церкви, їхні ієрархи, духовенство, частина рядових віруючих теж орієн­туються на певні політичні сили. Вони не тільки не чинять спротиву втягуванню їх у політику, а, навпаки, самі добро­вільно прилучаються до неї. Деякі з них відкрито співпра­цюють з тими чи іншими політичними партіями, виступа­ють під їхніми знаменами та гаслами.

Активно ми спостерігали вплив та маніпуляцію на віруючих під час виборів президента України 2004 року. На сьогоднішній час під час передвиборчої кампанії 2010 року відбулося декілька подій які на пряму засвідчують вплив релігійного чинника на політичне життя сучасної України. Зокрема, це приїзд із благою метою патріарха Кирила, а також те, що саме цей патріарх буде на інавгурації Президента України Віктора Януковича.

Якщо політичні угруповання, окремі політики, консолі­дуючись з певними конфесіями, намагаються розширити коло своїх прихильників за рахунок віруючих, то релігійні організації через союз з партіями хочуть бути причетними до політичних процесів і подій у державі, впливати на них, захищати та лобіювати свої інтереси у владних структурах. За наявності в Україні понад 50 політичних партій та бли­зько 70 релігійних течій це призводить до переплетіння по­лі- конфесійності з багатопартійністю. [6, 85].

Політизація релігії виявляється також у спробах ком­плектування органів місцевої виконавчої влади на кон­фесійній основі. Це призводить до того, що представники владних структур на місцях, депутати органів місцевого са­моврядування, осередки політичних партій та громадських організацій, окремі політики, демонструючи свою політич­ну та конфесійну орієнтацію, нерідко надають підтримку та протегують одним церквам, зневажаючи інтереси інших.

Внаслідок таких дій владних структур створюється си­туація, за якої одна й та сама релігія, церква в одних регіо­нах України існує на правах панівної, а в інших - як пе­реслідувана.

У минулих роках в суспіль­но-політичному та релігійно-церковному житті України спостерігалося принаймні дві тенденції. Одна з них - посилення кон­фесійної орієнтації партій, друга - набуття релігійними організаціями політичної спрямованості. Тобто йдеться про одночасний процес політизації релігії та оцерковлення (сакралізації) політики. В даний момент ці тенденції перейшли в більш латентну форму, досі існують та спостерігаються їхні негативні наслідки.

Ці процеси є негативними для сучасної України тому, що:

По-перше, тим, що відбувається порушення чинного законодавства про релігію і церкву, зокрема таких його основоположних принципів, як відокремлення церк­ви від держави, рівність релігій перед законом, невтручан­ня релігійних організацій у вибори на боці тих чи інших політичних сил.

По-друге, зазначені процеси небезпечні своєю здатніс­тю посилювати соціальну напруженість та протистояння в суспільстві як на політичному, так і на релігійному грунті, живити міжцерковний конфлікт, яким ще й досі охоплено в Україні сотні населених пунктів.

По-третє, виникає загроза перенесення партійно-полі­тичної та релігійної конфронтації на етнонаціональний грунт. Етнонаціональні ж конфлікти, як показує досвід де­яких країн, є затяжними й мають небезпечні наслідки.

По-четверте, політизація конфесійних відносин та оцерковлення політики здатні спричиняти й посилювати про­цес регіоналізації України, який загрожує її територіальній цілісності. Останнім часом ми бачимо як маніпулюють нашою свідомістю нав'язуючи штучно створений конфлікт який утворився між Заходом та Сходом в Україні, а також на сьогоднішній момент є реальною небезпекою для нашої держави бо створив справжній розкол. [6, 85].

Таким чином, зв'язок політики з релігією за умов сучас­них суспільно-політичних та конфесійних реалій України, з одного боку, веде до посилення політичного й міжцерковного протистояння і зводить майже нанівець інтегра­ційні можливості релігії у суспільстві. Однак, з другого бо­ку, політизація релігії дає можливість віруючим та духовенству різних конфесій активніше залучатися до про­цесів розбудови Української держави, відродження духов­ності та моральності.

В сучасному українському суспільстві досягти пов­ної ізольованості релігії від політики і політики від релігії нереально, оскільки як одна, так і друга сторона зацікав­лені у взаємодії і співпраці. Для політичних партій і окре­мих політиків важливо, щоб їх підтримували релігійні ор­ганізації. Для релігійних організацій теж зовсім не байдуже, як до них ставляться влада та впливові політики.

Держава визнає, що релігійні інституції виступають сьогодні важливим чинником її презентації на міжнародній арені, налагодження взаємовигідних контактів між країнами, формування взаємної довіри між ними. Тому вона максимально сприяє міжнародним зв'язкам та контактам релігійних організацій.

Література:

1. Бендик о. Мирон Єдина помістна Церква: конфесійна утопія чи церковна реальність? // Дзеркало тижня. - К., 2007. - №14. - С.17.

2. Гараджа В.И. Социология религии. - М.: Аспект Пресс, 1996. - 239 с.

3. Зінченко В. Релігійні структури і церква в контексті формування громадянського суспільства в Україні // Історія. Філософія. Релігієзнавство. -  К., 2009. - № 3. - С.56-61.

4. Колодний А. Релігійні процеси в Україні: реалії сьогодення // Релігія і церква в контексті реалій сьогодення. - К., 1995. - С.32.

5. Мистика. Религия. Наука. Классики мирового религиоведения. Антология. Общ. ред. А.Н.Красникова. - М.: Канон, 1998. - 432 с.

6. Перший Всеукраїнський Християнський конгрес «Примирення - дар Божий, джерело нового життя» 23-24 вересня. - К., 1999. - С. 69-73, 85-86.

7. Релігія та суспільство в Україні: фактори змін. Матеріали міжнародної конференції 15-16 травня 1998 року. - К., 1998. - С. 60-67.

8. Стратегії розвитку України: теорія і практика / За ред. О.С.Власюка. - К.: НІСД, 2002. - С. 158-174.

9. Сятиня М., Реєнт О., Лисенко О. Влада і церква в Україні: мрії майбутнього // Україна молода. - К., 2005, 12 травня, С.5.

10. Скуратівський В. Єдина помістна церква. Чи бути їй в Ураїні // Українське слово. - К., 2005. - №26. - С.6.

11. Щоткіна К. Толерантність: прокрустове ложе чи свобода? // Дзеркало тижня. - К., 2007. - №14. -  С.17.

e-mail: zoryana.77@email.ua

 

  

  

  


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>