XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Вареник В.А. ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ СТРУКТУРИ КАПІТАЛОУТВОРЕННЯ В БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

В.А.Вареник, асистент кафедри банківської справи Львівської комерційної академії, аспірант.

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ СТРУКТУРИ КАПІТАЛОУТВОРЕННЯ В БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

Розглянуто структуру джерел фінансування діяльності банку та розмежовано його капітал на власний, залучений та позичений, при цьому ознакою даного поділу в рамках даного дослідження будуть джерела капіталоутворення.

Вже сотні років дослідження капіталу як фундаментальної економічної категорії не могли не принести своїх плодів. Його істотні характеристики описані досить повно та змістовно. Але і на сьогоднішній день недостатньо вивченою та актуальною в кризових умовах залишається проблема взаємозв'язку капіталу банку з джерелами його формування, а також аналізу структури капіталу, його оптимальної величини в процесі зміни в часі. Даний факт пояснюється тим, що дуже часто основною метою власників є задоволення поточних потреб, швидке отримання прибутку на інвестований капітал, а не стратегічні завдання розвитку та розширеного відтворення капіталу. Крім того, власники та менеджери більше орієнтовані на вивчення окремих видів джерел формування пасивів банку, ніж усієї сукупності джерел його діяльності та необхідності цілеспрямованого формування структури капіталу. Розглядаючи капітал, треба виходити з діалектичної єдності власних, залучених та позичених джерел капіталоутворення банку.

Дослідження структури капіталу банку та джерел формування капіталоуторення присвячені роботи багатьох вчених: М.Д. Алексєєнко [1,с.35], О.А. Кириченко[2,с.633-634], Л.О. Примостка [3,с.81-84], С.К. Реверчук [4, с. 15-33] , П.Роуз[5,с.449-451.

Розглянемо структуру джерел фінансування діяльності банку та розмежуємо його капітал на власний, залучений та позичений, при цьому ознакою даного поділу будуть джерела капіталоутворення. Проте, варто відзначити, що наведений підхід до класифікації капіталу не є єдиним, і серед економістів відсутня єдина позиція до розуміння структури капіталу і її класифікації, так, наприклад, М.Д. Алексеєнко, Л.О. Примостка, С.К. Реверчук та деякі інші вчені, класифікуючи капітал, розрізняють джерела його формування, виділяючи зовнішні та внутрішні, бюджетні та не бюджетні, основний та додатковий капітал та інші джерела капіталу.

Такі твердження свідчать про неоднозначність розуміння джерел капіталоутворення банку, однак, на нашу думку, виділення власного, залученого та позиченого капіталу та інших джерел ресурсів на основі використовуваного нами критерію власності не зовсім виправдане, оскільки ознакою класифікації капіталу на власний, залучений та позичений в даному випадку слугують не належність пасивів банку на праві власності, а саме джерела формування капіталу (капіталоутворення). У цьому відношенні ми поділятимемо думки М.Д. Алексєєнка та С.К. Реверчука.

Джерелами формування власного капіталу банку є: статутний капітал (акціонерний капітал); емісійний дохід; резервний капітал; фонд нагромадження; частина фондів спеціального призначення, використання яких не зменшує величину майна банку; частина резервів загального характеру на покриття можливих втрат за кредитними операціями, і резервів на покриття можливих втрат за іншими активами; резерв на покриття можливих втрат від зменшення вартості акцій асоційованих та дочірних компаній; нерозподілений прибуток; приріст вартості майна при переоцінці, вартість безкоштовно отриманого майна.

Залучений капітал є основною частиною банківського капіталу, яка в кілька разів перевищує власний капітал. У ринковій економіці банківські установи виконують роль фінансових посередників, що дає змогу залучати великі суми грошових капіталів і заощаджень, вкладаючи їх в різні активи, приносять дохід.

Що стосується позиченого капіталу, то його поняття зустрічається досить рідко. Частіше його включають у поняття залученого капіталу, оскільки це є кошти залучені зі сторони. Спільним також для позиченого та залученого банківського капіталу є те, що це чужі для комерційного банку кошти й зобов'язання перед вкладниками і кредиторами.

Отже, дослідивши структуру капіталоутворення, можна стверджувати, що банк, який спирається виключно на власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (тобто, його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці),однак при цьому він не використовує фінансові можливості проросту прибутку на вкладений капітал, тим самим, обмежуючи темпи та масштаби свого розвитку. З іншої сторони, використання позиченого та залученого капіталу забезпечує банк більш високим потенціалом розвитку та розширення масштабів своєї фінансово-господарської діяльності, дає можливість збільшення рентабельності капіталу, при цьому, зіштовхуючи банк із істотним збільшенням фінансових ризиків з ймовірністю реальної загрози банкрутства, що, у свою чергу, не повинно випускатися з уваги при виборі тої чи іншої політики щодо формування структури капіталу.

Література:

1. Алексеєнко М. Д. Капітал банку : питання теорії і практики: монограф. / М. Д. Алексеєнко. - К. : КНЕУ. - 2002. - 276 с.

2. Банківський менеджмент : підручник / за ред. О. А. Кириченка, В. І. Міщенка. - К. : Знання, 2005. - 831 с.

3. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент у банку : підручник / Л. О. Примостка. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К. : КНЕУ, 2004. - 468 с.

4. Реверчук С.К., Владичин У.В., Паласевич М.Б. та ін. Банківський капітал: історія, теорія, досвід / За ред. д.е.н., проф. С.К. Реверчука. - Львів, ЛНУ ім. І.Франка, 2004. - 276 с.

5. Роуз П. С. Банковский менеджмент: Предоставление финансовых услуг : / П. С. Роуз; пер. с англ. - М. : Дело ЛТД, 1995. - 768 с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>