XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Василенко Н.В. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕДУРИ БАНКРУТСТВА МІСТОУТВОРЮЮЧИХ ПІДПРИЄМСТВ

Василенко Наталія Валеріївна

студентка юридичного факультету

група ПМГ-51 Національного університету ДПС України

  ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕДУРИ БАНКРУТСТВА МІСТОУТВОРЮЮЧИХ ПІДПРИЄМСТВ

  Становлення і розвиток в Україні інституту неспроможності (банкрутства) супроводжується процесом диференціації особливостей його застосування до господарюючих суб'єктів, залежно від виду здійснюваної ними діяльності. Особливості банкрутства містоутворюючих підприємств, великих підприємств з кількістю працівників понад 5 тис. або небезпечних регулюються статтями 42 і 43 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Характер реабілітаційних процедур, передбачений Законом для названих вище господарюючих суб'єктів, є ідентичним, що дає підставу надалі не робити, якщо це не потрібно за змістом роботи, спеціальних застережень.

Специфіка банкрутства містоутворюючих підприємств, насамперед, обумовлена високою імовірністю виникнення як мінімум у масштабах даного населеного пункту глибокої соціально-економічної кризи. Як зазначає В.Рибак, найбільша централізація функцій розподілу суспільних витрат як у федеративних, так і в унітарних державах спостерігається у сферах забезпечення національної безпеки, соціального забезпечення й адміністративних витрат [1].

Саме цими обставинами продиктоване включення до кількості осіб, які беруть участь у справі про банкрутство містоутворюючого підприємства, органів місцевого самоврядування і центральних органів виконавчої влади. Органи місцевого самоврядування мають вирішальний вплив при доборі кандидатури керівника санації, а термін санації за певних умов може бути продовжений до 10 років. Реалізація зазначених прав можлива лише в тому випадку, якщо органи місцевого самоврядування або центральний орган виконавчої влади дадуть поруку за зобов'язаннями боржника. Як зазначає В. Вітрянський, дана порука «є не договором, а однобічною угодою, згідно з якою відповідний державний або місцевий орган бере на себе зобов'язання (не перед кредиторами, а перед судом!)»[2].

Містоутворюючий характер підприємства означає практичну залежність усієї соціально-економічної сфери міста від ефективності роботи даного підприємства. Внаслідок цього, видавана порука місцевими органами суду за своєю суттю означає перекладання зобов'язання з одного неплатоспроможного боржника (підприємства) на іншого (місто) при відсутності реальних ознак його виконання [1]. Сучасні проблеми банкрутства містоутворюючих підприємств зобов'язують центральні органи влади до пошуку оптимальних рішень, які враховують особливості даних господарюючих суб'єктів. Прикладом подібних дій може бути постанова Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2001 р. «Про створення Комісії з питань неплатоспроможності».

Основними завданнями Комісії є координація дій міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов'язаних із запобіганням банкрутства і виробленням єдиних підходів та оптимальних шляхів відновлення платоспроможності містоутворюючих підприємств, підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, особливо небезпечних підприємств і суб'єктів природних монополій, які знаходяться у державній власності або доля державної власності яких перевищує 25%, а також у випадку відкриття провадження у справі про їхнє банкрутство.

Як приклад до висловленого може бути правова неврегульованість банкрутства вуглевидобувних підприємств, багато з яких є також і містоутворюючими, й особливо небезпечними підприємствами.

Необхідно підкреслити: ще до відкриття судової процедури банкрутства, яка включає, зокрема, реабілітаційні заходи, вищестоящий державний орган вирішує долю господарюючого суб'єкта, роблячи фактично формальним провадження справи про банкрутство.

Раніше зазначалося, що аналогічні проблеми виникають при реструктуризації неплатоспроможного комерційного банку  після прийняття Національним банком України рішення про його ліквідацію [4].  Тут також виявляються істотні протиріччя процесуального характеру. Зокрема, як можна поліпшити фінансовий стан і відновити платоспроможність банку, якщо Національним банком прийнято рішення про його ліквідацію, тобто відкликана ліцензія на здійснення даного виду господарської діяльності? Про змішання загальноприйнятих понять і термінологічну плутанину свідчить і назва п. 6.1 даної постанови [5]: «Продаж (санація) банку, що ліквідується».

Природним вважається висновок, що у такій ситуації центральний орган виконавчої влади проводитиме «свою» політику, спрямовану на ліквідацію боржника, - містоутворюючого підприємства, і перешкоджатиме проведенню реабілітаційних процедур і, у тому числі, укладенню мирової угоди.

Так, Марк Хоуман у дослідженні показує [6], що вибір стратегії зовнішнього керування (санації) визначається, зокрема, такими факторами:

 - характером продукції і ступенем її однорідності;

 - комерційними умовами, прийнятими у даній галузі;

 - реакцією клієнтів на початок процедури неспроможності;

- наявністю достатніх активів для покриття нових зобов'язань;

- присутністю кредиту;

 - ступенем ризику тощо.

Отже, виявляється обгрунтованим внесення відповідних змін і доповнень до норм, що регулюють процедуру банкрутства містоутворюючих  підприємств, а саме:

 - рішення про ліквідацію зазначеної категорії підприємств приймає тільки господарський суд;

 - органи державної влади, до компетенції яких входить сфера діяльності підприєм-ства-боржника, беруть участь у заходах реабілітаційного характеру тільки у частині вирішення соціальних питань;

 - вважати обов'язковим при виборі стратегії фінансової реабілітації боржника врахування специфіки виробництва, стан основних фондів і рівень кваліфікації працівників даного підприємства.

Зазначені дії, на мою думку, сприятимуть збереженню кількості господарюючих суб'єктів, які стали тимчасово неплатоспроможними, і у перспективі, подальшій еволюції реабілітаційних процедур та підвищенню імовірності укладення мирової угоди, що в цілому сприятиме вирішенню макроекономічних завдань держави - сталому розвитку економіки і підвищенню добробуту громадян.

Література:

1. Рыбак В.В. Рыночная трансформация системы доходов местного самоуправления: теория и практика. - Донецк, 2000. - С. 168-169.

2. Витрянский В.В. Особенности банкротства отдельных категорий должников // Вестник Высшего арбитражного суда РФ. - 2001. - Приложение к № 3. - С. 117.

4. Сгара Э. В. Особенности заключения мирового соглашения в процедуре банкротства финансовых учреждений // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2002. - № 9. - С. 19-21.

5. Про схвалення Методичних рекомендацій про порядок реорганізації, реструктуризації комерційних банків: Постанова правління НБУ № 395 від 9 жовтня 2000 р.

6. Хоуман Марк. Внешнее управление // Вестник Высшего арбитражного суда РФ. - 2001. - Приложение к № 3. - С. 104.

 

е-mail: solnushko-20@mail.ru


Один комментарий к “Василенко Н.В. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕДУРИ БАНКРУТСТВА МІСТОУТВОРЮЮЧИХ ПІДПРИЄМСТВ”

  1. страж:

    Барбашова Н., Е. Стара Правове регулювання процедури банкрутства містоутворюючих та особливо небезпечних підприємств


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>