XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Вернидуб К.В. ВИТОКИ СЛОВ’ЯНСЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ З ІНШИМИ ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИМИ СИСТЕМАМИ СВІТОГЛЯДУ

Вернидуб Ксенія Валеріївна

Кременчуцький Національний університет імені М. Остроградського

ВИТОКИ СЛОВ'ЯНСЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ З ІНШИМИ ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИМИ СИСТЕМАМИ СВІТОГЛЯДУ

Говорячи про релігійні уявлення певного народу, дослідники розглядають це питання як відбиття світогляду та соціальної структури в даному культурному середовищі. В цій роботі ми намагатимимось прослідкувати поступову зміну головного божества в пантеоні давніх слов'ян і провести паралелі з подібними процесами у інших індоєвропейських народів.

  Якщо говорити про походження вірувань, треба спочатку порушити питання про походження самого народу. Одразу звертаємо увагу на суперчливість деяких питань та недостатній огляд теорій, що існують, про більшість етапів формування слов'янської єдності.

        Загальновідомо, що слов'яни та українці, зокрема, належать до індоєвропейської етномовної спільності. Згідно з сучасними даними, органічна спільність індоєвропейського масиву порушуеться не пізніше IV тисячоліття до н. е. , а можливо і раніше. За часів середньостоївської культури (приблизно IV тис до н. е.) вже фіксується розшарування родоплемінної організацією з чітко виділенною верхівкою та сакралізація "царя" - вождя-жерця, який стояв на чолі. У V-IV тис. до н. е. в межах Центральної, Південно-Східною та південної частині Східної Европи співіснували два великі протилежні історичні спільності: давньоєвропейська Балкано-Дунайсько-Карпатська, кола культур мальованої кераміки, і курганна Північнопричорноморсько-Прикаспійська з мотузчаною орнаментацією посуду.

     У першому випадку економіка спиралася на землеробство з допоміжною роллю скотарства (велика рогата худоба). Люди мешкали у глинобитних будинках, істотного розшарування не було. Вони шанували верховне жіноче божество продуктивних сил природи. Жінка в уяві давних народів була нерозривно повязана із землею (так само, як жінка народжує дітей, так земля - зерно). Провідною галуззю економіки курганної Північнопричорноморської спільності було скотарство, де велика роль відводилася конярству. Суспільство мало патріархальний характер з культом чоловічого божества - воїна і розвиненою небесно-солярною символікою. У культурах між Дніпром і Уралом (маріупольска, середньостогівська, ямна), простежується посилення військової загрози. Престижною стає військова справа, боротьба за пасовиська і худобу. В центрі міфології - боротьба Бога Грози, носія військових функцій, із змієм за жінку та худобу.

     Відома трипільська культура виникла як результат взаємодії нащадків буго-дністровської та дніпродонецької культур з землеробами з Карпато-Дунайського регіону: Боян, лінійно-стрічкової керамики. Трипільську культуру взагалі розглядають як північно-східну частину індоєвропейської прабатьківщини неолітичної епохи. Досліджено зв'язки від трипільського мистецтва до найархаічніших шарів фольклору у індійців, іранців, слов'ян, молдаван, литовців. Це свідчить про досить розвинену міфологію, бо на прикладі індоєвропейських а також деяких інших народів відслідковуються спільні тенденції та етапи міфотворення. Початком світу усі міфології уявляють хаос, який бачиться як світовий океан а також пустота. Непрямим підтвердженням цього міфу можна вважати уявлення слов'ян, засвідчені в казках, про те, що землю тримає Риба-Кит. Уявлення про воду як першооснову Сущого ми знайдемо також і в добре вивченій грецькій міфології.Океан тут є прабатьком богів і тітанів (доречі, це єдине в індоєвропейській міфології уявлення про Океан як про "пробатька"; в інших народів це завжди жіноче божество). В Шумерії Намму (мати) - богиня океану, яка оберігає Небо і Землю, які сама породила. В процесі розвитку міфології богиня-прамати відходить на другий план. У хеттів Аруна стоїть в кінці списку богів, грецький Океан не втручаеться у справи своїх синів та дочок. Спостерігається також цікавий зсув першості у бік інших богів. Тепер римський Нептун уявляється як молодший брат Юпітера і Плутона які володіють Небом та Землею, а Нептуну залишили безлюдне море. Грецький Посейдон (Нептун) має своїм символом тризуб (головний жезл з однією верхівкою належить Зевсу, двозуб - Аїду). Зображення тризуба знаходимо у трипільців і зараз він є державним символом України. Цікаво порівняти з цим міфом схожість долі Київської Русі, привласнення її досягнень Московією, та теорію про українця як молодшого брата росіянина. Мотив третього брата як жертви, вигнанця або шукача чогось (нареченої, цілющого засобу) червоною ниткою проходить крізь численні індоєвропейські казки. В міфі давніх іранців про тріта герой відкриває напій безсмертя Сому, а шлях його лежить через підземне царство.

         В Хаосі поняття життя та смерті нерозділені; вони взаємодіють та взаємопереходять. Це відчувається в корні "mor" ("смерть" та "море"). Можливо, одним з найдавніших способів поховання людини було її повернення у рідну стихію, тобто утоплення. Доречі, з кореня "mor" веде початок ім'я римського бога війни Марса, що був пов'язаний зі смертю. Ідея смерті та відродження, воскресіння та осмислення природи як матері прослідковується у звичаї ховати небіжчиків у скорченому положенні (як ембріон в утробі). Це також пов'язано з ідеею реінкарнації, що знайшло свій розвиток в індуїзмі.

 Відлуння цієї стадії розвитку міфології ми знаходимо у давніх слов'ян в образах русалок (в Європі - ундін), водяників та Морени - Мокоші. З цим шаром вірувань пов'язані обряди, які дійшли до наших днів, а саме:

- пускання чучел у воду;

- пускання вінків по воді;

- жертвоприношення джерельцям (ідея жертви);

- русальчин тиждень;

- Купала.

         Другим етапом розвитку міфології у трипільців за аналогією з іншими індоєвропейцями можна припустити виникнення образа світлого неба та прабатька. У наведеному вище уривку з "Рігведи" "ясне небо та велич світла" усвідомлюється як перше, що виникло з нічого. В Біблії ми читаємо: "Спочатку Бог створив Небо і Землю. Земля була невидима і пуста..., і Дух Божий носився над водою. І сказав Бог: нехай буде світло." Далі ми бачимо, що Бог робить розмежування води небесної і земної. "І створив Бог твердиню, і відокремив воду, яка була під нею, від води, яка над нею. І назвав Бог твердиню Небом".

У трипільців зображення на сосудах збігаються з подібною тричленною побудовою світу:

1. верхній ярус (біля горла сосуда) - вода - горизонтальна хвилясьа лінія;
2. середній ярус, найбільш широкий, заповнений спиралями, солярними татмісячними знаками, косими та вертікальними лініями, які нагадують дощ;
3. нижній ярус - низький, утворений двома паралельними лініями, між якими часто нема малюнків, на верхній лінії - ростуть дерева, стоять люди та тварини.
           Осілість обумовлює появу наступної групи богів: богів єпохи Кроноса, з яким пов'язані такі поняття як час, рідна земя, доля, рід. Люди починають ідентифікувати із землею, де живуть протягом багатьох поколінь, де ховають представників свого роду. Усвідомлення нерозривного зв'язки поколінь, відокремленності від інших, поняття "своє-чуже", зміна сезонів, поняття часу, послідовність та причинні зв'язки пов'язані саме з цим міфологічним образом.

  У трипільців ще не було образу перуна (Зевса - Індри), який виникає тільки у розвинених суспільствах з класовим розшаруванням, яке ми спостерігаємо пізніше, можливо за доби бронзи.

          Можливо саме в той час з'являється ідея нового божества Перуна. Поперше за доби середньої бронзи зростає роль кочового тваринництва, що зумовлює зростання культу військової сили. Саме Перун (Перкунас) та Сварожич (син чи оук Сварога) є найбільш схожими божествами у балтів та слов'ян. Починається також розшарування населення, що завжди обумовлює висування на перший план образа царя-жерця, посередника між людьми та Богом Неба.

Виникають поселення ранньоміського типу. Основний міф скіфів такий: від шлюбу "Зевса" та дочки Борисфена - Дніпра народився Таргітай, в якого було 3 синів: Ліпоксай, Арпоксай, та Колоксай. В їхній присутності на Землю впали священі речі: золоті рало, ярмо, сокира та чаша. Старші брати не змогли доторкнутися до речей і тільки Колоксай відніс їх додому.

     А тепер спробуємо реконструювати пантеон древніх слов'ян за даними середньовічних джерел та порівняльного аналізу з іншими народами.
Переважно сільска культура визначала розвиток суспільства. З розвитком землеробства люди стали дуже залежними від змін сезонів, а також від погоди. Тому ці поняття в уяві давніх трипільців є тісно пов'язані між собою.
З цього часу веде початок поняття свята. Род за своїми функціями близький до Сатурна. Відомі Сатурналії де відбувалася своєрідна зміна ролей між господарями та рабами, як раз і виводить нас до першого свята. Люди згадували часи, які зберіглися в їхній свідомості, часи рівності усіх.

        Отже, цілком природньо, що в центрі пантеону Володимира стояв саме Перун, цар-жрець, колишній посередник між своїм батьком та людьми, а згодом - центральна фігура язичницької релігії.

      Образ Дажбога трансформується у бога-ремісника, Божественого Коваля, як вулкан у греків, або сонячного бога Геліоса-Аполлона. Витіснення його з головного місця в пантеоні Перуном спровокувало невизначенність його ролі: то він, дійсно, Божествений коваль разом зі Сварожичем, то поділяє місце з Ярилом. Але Ярило несе в собі скоріше марсіанську функцію, ще не ідентифіковану повністю. Сварожич, у свою чергу, може бути одним персонажем, що й Дажбог, бо ім'я "Сварожич" означає "син Сварога", а Дажбог і був сином Бога Неба. Таким чином, можна вважати, що єдиний персонаж, виступає то сонячним богом, то ковалем, залежно від тих функцій, виконання яких в даний момент потрібно. Кочовники принесли з собою класичну для розвинених народів тричленну схему світу, яка відрізняється від землеробської. Тепер світ складається з небесної, земної та підземної частин, а у слов'ян цей перехід ще не встиг повністю відбутися. Пара земних-підземних богів ідентифікуються як Род-Велес. Давній бог землеробів Род вже був розглянутий. Єдине, що можна додати, це те , що культ Рода як найвіжливішого божества зберігся у хліборобів аж до прийняття християнства, в той час як Перун був Богом внерхівки на чолі з князем..  Род виступає в парі з Матір'ю-Землею, своєю дружиною, яка трансформується в Мокош.

       Розглянемо іншого бога підземного світу Велеса, безперечно, бога кочівників. Вже за часів слов'янства, що підкреслює його роль бога кочових племен. Цей бог, мабуть, з'єднався з образом трипільського вужа. Зміїна сутність Велеса неодноразово підкреслювалася; він пов'язується з низинними місцями, є богом, можливо чорної магії. Доказом того, що Змій - образ дуже давній, може бути просто перерахування подібних персонажів у інших народів. Це і індоєвропейський Будха, іранський Ажи-Дахакі, скандинавський Нідхегг, монгольський Аврвга Мобоя, хеттський Іллюнуки, грецький тіфон, біблійний Сатана-Змій.

    Жіночі божества вивчені набагато менше. Едине, що можна сказати впевнено, це те, що Велика Мати стала Мукощщю, дружиною Рода, або дружиною Велеса.

     Інше жіноче божество - Лада  - Аргімпаса  - Латона є богинею кохання, весни та життевих сил. Кохання - поняття досить пізнє, і з того, що Лада є його покровителькою, можна зробити висновок, зо слов'яни стояли на дуже високому щаблі духовного розвитку. Трансформація цього образу у слов'ян не досліджена, але у індоєвропейців вона виступає спочатку як стихійна природа (Афродіта, Уранія), і може бути пов'язаною з Мокошею. Другий етап розвитку богині - воїтельниця у слов'ян взагалі не визначений, але має бути співставленим з Ізідою, та Іштар (Астартою). Але другий етап розвитку цього розвитку мав бути, бо процес трансформації матріархального устрою хліборобів в патріархат кочовників не міг не зустріти опору.

        Завершуючи стислий огляд богів слов'янського пантеону, я роблю висновок, що зміна богів, характерна для усієї індоєвропейської спільності, простежується чітко, зберігаються загальні тенденції, хоча в той самий час специфічною рисою слов'янського пантеону є співіснування двох груп богів - кочових та землеробських.

 


Один комментарий к “Вернидуб К.В. ВИТОКИ СЛОВ’ЯНСЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ З ІНШИМИ ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИМИ СИСТЕМАМИ СВІТОГЛЯДУ”

  1. О.Жосан:

    Цікаве дослідження. Хотілося б уточнити у автора: говорячи про те, що специфічною рисою слов'янського пантеону є співіснування двох груп богів - кочових та землеробських, яких саме слов'ян Ви маєте на увазі? Чи цей висновок поширюється на всі без винятку групи слов'ян? Якщо так, то чи є підтвердження такій версії?


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>